втеча з зони комфорту

[likaaaaaaaa]

Пост знайомство 2.0💞

Прийшов час оновити пост-знайомство.

Тож, привіт! Мене звуть Ліка.

Мені 23 рочки, я іммігрантка, медикиня, дружина, сестра та донька 👯‍♀️

На даний момент я не працюю, бо в процесі підтвердження диплому медика в Польщі.

В минулому році отримала сертифікат бровіста, але не працювала в цьому, хоча виходить добре)

З минулого року я живу в Кракові, мені подобається це місто і на найближчі роки я би хотіла в ньому і залишитися.

Вже близько 11 років маю щось типу рхп. Мені цей діагноз відкрито не ставили, але я і не зверталась нікуди🙂. Тож на правах медика можу сказати що скоріш за все це дійсно рхп🙂‍↕️

Цей блог був від початку блогом "вечно худеющей", але зараз моя вага дійсно вийшла з-під контролю, за останні три роки в мене + 40кг(( І тепер я власниця ожиріння 1 типу (за ІМТ).

Чи я реально щось роблю з цим? Нажаль ні. Бо самооцінка падає, а вага зростає. Сподіваюся, що я зможу це змінити, і наступний пост-знайомство буде більш оптимістичним. Сподіваюся що зможу звернутися за допомогою до того, як це зруйнує моє здоров'я.

Я шалено закохана у море, в майбутньому мрію переїхати до моря, мати свій невеликий домік з виходом на пляж. Це мабуть найбільша мрія на даний момент, після складання іспитів для нострифікації та схуднення 🤣🥲

Улюблені автори: Ліана Моріарті, Джейн Остін...

Улюблені виконавці: Селена Гомес, Лана дель Рей, Мелані Мартінез, Рамштайн)...

Улюблений художник: 100% Ван Гог. З дитинства максимально обожнювала його картини💔

Улюбленого спорту нажаль ще не знайшла, але хочу спробувати великий теніс та бокс 🥊

Зараз мабуть найбільш актуальне хобі це тортики. В плані випікати їх, а потім їсти🙈🤡. Доречі виходять дійсно гарні та смачні, якщо з медициною не пійде, то буду кондитером🤸🏼‍♀️

Люблю фарбуватися, але останнім часом все рідше і рідше це роблю, бо наче загубила сенс. Раніше робила це частіше, дивилася відео на цю тему, купувала щось новеньке, незвичайне і часто експериментувала. Може як почну працювати з'явиться жага до цього.

Після переїзду моє коло друзів значно звузилося, але я зустріла нових людей і сподіваюся що зможу побудувати більш міцні стосунки.

Я вже 3+ роки як в шлюбі, чоловіка дуже люблю, він в мене хороший. Теж медик)

Стосовно віросповідання, то мабуть найближче щоб пояснити це агностик, але скоріше я прихильниця своєї власної віри, без рамок християнства чи буддизму. Можливо якось буде бажання і напишу на цю тему пост.

Зараз не хочу постити своє фото, але можливо надалі я передумаю) а поки залишу тут цю гіфку)

[likaaaaaaaa]

✨Подаруйте мені промінчик своєї вдачі в цю середу ✨

Я б не просила як би не було так потрібно 🥹

[likaaaaaaaa]

Останнім часом відчуття, наче я перенеслася в якусь альтернативну реальність.

Все дивне, не таке як завжди. Навіть мої шрами на руках виглядають інакше, наче їх місцями поміняли.

Я вчуся доволі багато часу, але так дивно коли не можу знайти по очевидним темам статі чи сторінки, які я раніше бачила, в підручнику з моєї полиці.

Або коли чоловік каже що ми часто готуємо якусь страву, але ми насправді її готували разів 5 за весь час шлюбу.

Чи коли подруга, яка на минулому тижні казала що в неї іспит в травні, пише мені 27 квітня, що склала його вже.

І виникає рівноцінне питання: чи це дійсно щось відбулося в світі, чи щось відбулося зі мною?

🤕🤕🤕

[likaaaaaaaa]

Ну що сказать

Я лох

1,25% не вистачило до складання іспиту

І найгірше, що і чоловіку лише одне питання не зарахували і він теж не склав.

Просто немає слів❤️‍🩹🥲

Скоро станемо бомжами🦧

[likaaaaaaaa]

Давно не писала, але зараз такий темп життя, що нічого не встигаю🥲

Побажайте мені трохи терпіння і удачі 🫰🏼

І здоров'я, фізичного і ментального 🙃

[likaaaaaaaa]

Чому, як тільки щось йде не так у житті, я одразу починаю хотіти в*ити себe?

Я тупо маю 0 процент стресостійкості.

Бісить, що виникають такі думки.

Я перестала сама собі давати ради.

Здалася чи зламалася, я сама не знаю.

[likaaaaaaaa]

Я застрягла в прокрастиниції

Дуже мерзенне відчуття. Наче болото

Уявіть, у вас скоро іспит.

Є об'єм роботи який треба пройти, щоб підготуватися.

Але ви тягнете, не сідаєте. Витрачаєте час на ху#ню.

Хоча розумієте, що того часу, що залишився і так замало.

От я зараз така.

За вчора-сьогодні обміняла фігурки кіндер дивні дива. Всі досягнення. У 24 рочки б**ть.

Хочу вилізти з цього болота, та поки ф1гово виходить.

Пишу пост о третій ночі, замість сну, нормального режиму.

Наче замкнуте коло 😿

І сором. Бо це не я. Так не повинно бути.

Мені соромно бути слабкою. Мені соромно бути собою.

[likaaaaaaaa]

Любий Санта!

Чи дід мороз, чи святий Миколай. Я вже не знаю, до кого звертаюся.

Може краще, Любий Всесвіт?

Нехай так і буде

✨Любий Всесвіт✨

В цьому році було не просто. 2025 пролетів, наче комета. Було багато різних подій, як і радісних, так і сумних. Кожне з них сильно вплинуло на мене, тож...

В цьому році, я прошу про зцілення. Я навіть не знала, не розуміла, як багато болю в мені. Я думала, що вже давно пройшла, але як я зрозуміла останнім часом, ні. Тож нехай в цьому році буде довгожданне зцілення.

А все інше я зможу здобути сама. Головне відновитися і повернути собі себе.

Дякую, Всесвіт, що допомагаєш мені. Щиро тобі дякую 🤍

[likaaaaaaaa]

Завтра сесія з психологом, я навіть не розумію з чого почати і як пояснити чому за 12 днів без неї в мене такий ментал треш🤡💀

[likaaaaaaaa]

Єдине що в мене виходить добре, це ненависть до самої себе.

Може тому що я це роблю з самого дитинства, майже без зупинки.

Я практично усе своє свідоме життя знаходжуся в абьюзивних стосунках з самою собою.

І здається, що кінця цьому немає. Бо "від себе не втечеш", так усі кажуть. Але дуже сильно хотілося б.

Втекти.

[likaaaaaaaa]

А ось і те, що я вирізала з мого привітання до самої себе, + сьогодні дещо додала.

Може і не треба це лишати тут, та я мабуть лишу

___________

Останні місяці були важкими. Дуже багато самокопання, ...румінації, ...прокрастиниції, ...су"цид@льних думок.

Цей рік точно не запам'ятаю як найлегший, хоча я майже не працювала в цьому році, не маю дітей і конкретних обов'язків. Більшу частину року я не була зайнята буквально нічим, окрім навчання.

Були перемоги, були програші. Були помилки.

З хороших новин, це вдало закінчений етап медичного університету. І те що моя мамуся з братом нарешті теж в Польщі. Я знайшла нових друзів. І навіть під кінець року з роботою.

Але все це не робить мене щасливою. І я не розумію чому. Я наче щось втратила, але сама не знаю що саме.

Наче я загинула фізично, але моя душа ще не усвідомила цього. Я відчуваю, що зламана. Що втрачаю сенс. За що триматися.

На мій день народження в мене була істерика, яку я не могла зупинити більше ніж пів години. Смішно сказати, допомогли желеїні черв'яки. Чомусь задихатися від сліз складніше, коли жуєш тугого черв'яка зі смаком яблуко-манго. Тому хочеш цього чи ні, істерика йде на спад.

Але якщо без жартів. Я не розумію, чому зараз мій стан такий. Я плакала буквально в усіх локаціях Відня, в трамваї і на площах.

Я згадую, як у дитинстві, коли я плакала, мене питали, хто тебе образив?

Так от, тепер це я.

Я наче найбільший хейтер і абьюзер для самої себе. Стільки паганого, скільки я сама на себе виливаю, стільки мені ніколи ніхто не казав. Та і доброго теж мені ніхто стільки не казав, як я себе обсираю і принижую

Сьогодні чоловік спіймав мене, поки я плакала в спальні. Він якось розлютився, коли я сказала що не хочу це обговорювати. Намагався вмовити розповісти.

Але мені немає чого розповідати. Думаю, він сам бачить, що я нікчема. Тому навіщо мені це повторювати. Я занадто слабка, фізично, морально. Я не люблю своє обличчя і тіло. Я не люблю свій характер і особистість. І "не люблю" це дуже м'яко кажучи.

Я боюся, що незабаром здамся.

[likaaaaaaaa]

Ну що

Починаю писати

З днем народження, моя мила🤍

Це класичне щорічне привітання - побажання від мене цьогорічної до тебе, наступнорічної.

Цікаво буде подивитись, скільки років я пишу такі послання.

Я почала писати і щось вийшло ну зовсім погано. Бо я буквально там виливаю все г**но, що колотилося в мені. Вирішила зробити з цього окремий пост, щоб не вийшло х*йове побажання.

Тому ось:

В цьому році я бажаю тобі віднайти себе і внутрішню опору у собі. Побороти та вигнати демонів, що залізли в стіни твоєї душі.

Мені шкода, що зараз ти почуваєш себе так. В минулому році була надія, що щось зміниться, але стало тільки гірше.

Тому тримайся.

Бажаю скласти ностру без стресу. І НІЛ теж, щоб без приколів, спокійно і впевнено.

Бажаю здоров'я, ментального та фізичного. Давай заб'ємо на питання естетики схуднення, а поговоримо просто про здорове тіло, в плані саме здоров'я. Бо зараз воно здорове, але в іншому сенсі 🙈

Ну і люба моя, нехай вистачить сил і наснаги на усе, що треба.

Обіймаю 🩷

Бережи себе 🥹

Мій віденський сет свічок)

[likaaaaaaaa]

Мій стан зараз приблизно такий 💔

[likaaaaaaaa]

2018/2025

Скільки за ці 7 років вони виплакали сліз?

[likaaaaaaaa]

Писати о другій ночі пости це так типово для мене.

Сьогодні мала співбесіду, з пані, яка володіє клінікою, в якій працює мій чоловік.

Те місце, на яке я хотіла потрапити, нажаль, я не зможу отримати. Через недостатній рівень мови + через те, що в майбутньому я хочу лікарем працювати, а їм треба асистент на багато років вперед.

Та головна клініки все одно хоче мене найняти, щоб в майбутньому я у неї працювала.

І я відчуваю доволі дивні емоції. З одного боку, це дуже класно, бо я б хотіла працювати, заробляти якісь кошти. Бо зараз це могло б дуже допомогти.

Та з іншого, мене лякає, що в мене не буде конкретного визначеного обсягу задач, що означає те, що моя робота буде буквально дуже плаваюча і невизначена.

Я така людина, що потребує конкретики. Я хочу знати, коли приїдуть гості, я хочу знати, що не їсть мій племінник, що приїде на тиждень і які конкретні плани у друзів.

Для когось це занадто, але мені в цьому дуже комфортно. Я не спонтанна людина, не завжди маю сили щоб "підірватися і побігти".

І відповідно ця невизначеність мене дуууже лякає.

І я розумію, що в таких умовах я можу бути недостатньо продуктивною/професійною. І це теж мене лякає, бо я як би підведу чоловіка, що привів мене туди.

І цього теж не хочу.

Ось така ×уйня малята🫠

А ще в мене висить домашка від психолога, яку вже треба терміново виконати. І закінчити з прикрашанням вдома, бо на вихідних кличемо гостей

🤸🏼‍♀️🦖🎄

[likaaaaaaaa]

Хочеться дещо додати, щоб може стала більш зрозумілою ситуація

Мій чоловік чудовий, я дуже його кохаю. Але в нас з ним зараз дуже важкий період.

В нього в особливості.

В інший час я б пришла і сказала, що мені не вистачає уваги і тд. Але я розумію, що в нього зараз немає ресурсу на це, як і у мене в принципі.

Його рідні кожен день йому дзвонять і виносять його психологічно, фінансові проблеми та невдачі з іспитами, все це створило дуже пригнічену атмосферу.

Я дуже стараюся робити вигляд що все добре, концентруватися на позитивному, створювати святковий настрій, готувати щось смачне, ініціювати спілкування з іншими людьми і сама не впадати у відчай при ньому.

Бо я розумію, як йому зараз не просто.

Бо я хочу, щоб він не втратив своє здоров'я і себе, коли ми дійдемо до нашої мети.

І сподіваюся, що я теж все витримаю.

Я сильніша, ніж може здатися.

Я хочу в це вірити.

❤️‍🩹❤️‍🩹❤️‍🩹

[likaaaaaaaa]

Подивилася сьогодні гордість і упередження.

Як же сильно ця картина торкається моєї душі.

Згадую себе 15-річну, коли читала цю книгу вперше. Скільки життя і сил було в мені в той час.

Мені меньше ніж через місяць буде 24.

Відчуття такі, наче я не "квітну і пахну", а тупо гнию. Як труп.

Єдине на чому тримається моя менталка це мабуть кіно, та вид з вікна, бо з усім іншим складно.

Дивно це зараз усвідомлювати, але наче стосунки з чоловіком трохи в тупіку. Я мабуть як завжди трохи надумую, але як є.

Це скоріше за все через особисту невпевненість в собі, я не відчуваю себе привабливаю. Є необхідність в увазі та залицяннях. Не тільки з сек₴уальним підтекстом, а як до коханої.

Може я вже на це не заслуговую. Бо мені самій гидко дивитися на себе.

Ось таке ессе від "яке чудове кіно" до " я ненавиджу себе і відчуваю себе як труп".