Вересень-Жовтень 2022.
Театральний бульвар хутора-волнорєза.
Дійові особи:
Жіночка - натхненна. З тих, кому розвиднилося ось-ось.
Бомж - бомж місцевий.
Пиздюки - чиїсь діти в кархартах і оверсайзах, на останні батькові гроші брекетах.
Нестерпне пекло степового міста вже спало достатньо, щоби в головах з'явилися думки чи хоч якась любов до ближнього. Жіночка з літературною українською вимовою і необмеженим кредитом любові до всього оточуючого біжить за бомжем по Театральному бульвару. Бомж, помічаючи увагу до себе від принцеси з іншого виміру, та шо там - іншої галактики, припускається найбільшої швидкості, на яку здатні його розпухші, замотані у минулорічні новорічні пакети АТБ ноги.
Що може зупинити жіночку без матеріальних негараздів з точно визначеною ЦА її благочинності? - Ні-ху-я.
- Вибачте, вибачте, підождіть, я хочу з вами просто поговорити, - вона торкається його плеча, тобто якогось засмаленого, тхнучого на п'ять метрів, не за сезоном кожуха, максимально виказуючи свою толерантність та бажання допомогти. Так вона відчуває, так їй підказкує відкрите соцмережами серце.
Бомж не може бігти тими своїми ногами, його наздогнали-загнали, і він повертає голову... І він - плює в обличчя.
- Прікінь, прямо в ліцо харкнул тьоткє, - коротунша в мамсах штовхає свою вгодовану overblack подругу.
- Хто?
- Бомж.
- За шо?
- Может, дєнєх нє дала.
- Савсєм ахуєлі уроди.
Вона хіхікає з мимо пробігаючої благочинниці і кидає насторожений погляд на белькочущого матюччя, у власній слині бомжа.
No morals
("Майдан був там, війна там. А тут степ. Призвичаївся живеш, нє - нє." /Вулкан/)