Чому криза середнього віку починається в дитинстві?
Корінь всіх пробем, або чому криза середнього віку починається в дитинстві? Коли тобі за 25, меми про Фройда вже перестають бути такими смішними. Ти вже дорослий, непогано заробляєш, живеш окремо від батьків (якщо пощастило) і дивишся Нетфлікс за підпискою. Здавалося б, усе круто. Але чому все частіше здається, що ти живеш не своїм життям?
Ілля Полудьонний – психолог, гештальт-терапевт, співзасновник платформи онлайн-психотерапії TreatField. На черговій зустрічі в Projector він пояснив, чому криза середнього віку починається в дитинстві. Ще ніколи лекторій не чув стільки зітхань і вигуків «жиза» від глядачів. Тож читаємо і записуємо інсайти.
Коли мені запропонували виступити на Creative Mornings з темою #Коріння, я вирішив говорити про дитинство із професійної точки зору. Ми всі знаємо мем про те, що психотерапевти питають про стосунки з батьками і дитячий досвід. Так-от, я сьогодні не виняток :) Психічний досвід лінійний – це простий факт, про який ми не замислюємось. Дуже прикольно, коли людський мозок порівнюють з комп'ютером, але є одна проблема. Жорсткий диск можна вийняти, видалити непотрібні файли і записати щось нове. Ми, на жаль, цього зробити не можемо. Є народні методи: вдаритися головою об умивальник чи бетонний стовп. Добре з цим впорається і нейросифіліс, але це ж не наш варіант, правда? :)
Фрагменти пам’яті неможливо вилучити. За останніми даними, ми не забуваємо інформацію, а просто відкладаємо її в архів. Ось я запитаю, що ви їли тиждень тому на обід? Ви навряд чи пригадаєте це одразу, але довге самокопання та структурний аналіз мають відновити ці дані. Ми відкладаємо інформацію, якщо вона не заряджена емоцією чи не потрібна в даний момент. Є ще одна форма «забуття» – витіснення, коли наші нейрони вдають, що чогось не було. Приклад із життя: «У сенсі я зателефонувала колишньому? Це не про мене, треба скоріше про це забути». І не кажіть, що це не про вас. Усі ми грішні :)
Психічний досвід не стерти і не змінити. Він уже колись трапився, тому впливатиме на вас завжди. Уявіть собі конструктор ЛЕГО. Ми будуємо з нього будиночок так само, як мозок будує нейронні зв’язки. І ось коли майже все готово – бац – щось пішло не так. Будинок схожий на кривеньку качечку, бо ми забули пару детальок чи неправильно поєднали їх між собою. Із ЛЕГО все просто: ви можете перезібрати конструктор наново. У житті навпаки: як би ми не старалися, старі нейронні зв'язки залишаться. Проте можна побудувати нові і тим самим компенсувати цю хибу.
Є 2 види психічних травм: проникнення і відсутність. Проникнення – це коли чогось не мало бути, а воно з'явилося. Дорослий приклад: інцест або насилля в сім'ї. Навіть запотиличник від сердитої матері може бути травмою проникнення. Відсутність – це коли щось мало бути, але не з’явилося. Приклад із життя: хлопчик із раннього дитинства росте без батька. Як ви знаєте, батько – це важлива психологічна фігура. І це та відсутня деталька, що може порушити всю конструкцію. Криза середнього віку починається тому, що в дитинстві конструктор був побудований неправильно. Наша психіка компенсує вади, але робить це на свій смак. Доволі підступна дама, правда ж?
Запам’ятайте два важливі терміни: інтроект та інтеріоризація. Штука в тому, що ми не народжуємося 30-річними і з чіткими установками на кшталт: «що ж, мені потрібна робота, гроші та ароматна кава щоранку». Ми приходимо у світ маленькими організмами: до двох років у нас немає стабільної психіки і когнітивного розуміння того, що відбувається навколо. Але вже тоді ми починаємо вбирати інформацію.
Інтроект – це уявлення про світ, яке ми засвоїли без критичного мислення. Приклад із життя: у дитинстві нас запихали манкою, не питаючи дозволу і не чекаючи фідбека. Але ж це явно не те, чого ми хотіли від життя на тому етапі :)
Інтеріоризація – це знання про себе, які ми вбираємо зі ставлення інших. Вільям Джеймс назвав цей процес «очима світу». Дитина поглинає не те, що їй пропонують, а те, як до неї ставляться. Приклад із життя: ви робите домашку з математики, і у вас щось там не виходить. Батько стоїть над вами, закочує очі, невдоволено прицмокує і все таке. У результаті ви запам'ятайте не одвічну істину 2 + 2 = 4, а суб’єктивне ставлення до себе як до невдахи.
Чому ми всі поранені люди? Радянська модель була побудована на поняттях «что такое хорошо, что такое плохо». Моя мама з сигаретою в руках говорила, що курити не можна. Якщо «очі світу» курять, то дитина буде курити також. Ну, скоріше за все.
Приклад із робочого кейса: батько моєї клієнтки постійно говорив їй, що усе має бути сплановано на 5 років наперед. Це впливає на життя її дорослої: важко отримувати задоволення від життя і жити моментом, коли над тобою висить батьківський голос. Ще й говорить про те, що все втрачено.
Кризи середнього віку уникнути не можна. Вона протікатиме в легшому чи важчому ступені залежно від вашого багажу. Якщо ви слухаєте інших і обслуговуєте не свої потреби, буде складно. До 30-35 років інтроекти накопичуються, маховик розкручується – і катушки злітають.
Що з цим робити? Хороша новина: є багато способів легше пережити кризу середнього віку. Не обов'язково йти до психотерапевта, хоч наразі це найбільш зрозумілий і дієвий метод. Запитань про стосунки з батьками не уникнути, та нас цікавить не саме дитинство, а його вплив на психіку дорослого клієнта.
Добре діють методи, що розвивають усвідомленість. Нам пощастило: психіка може відслідковувати саму себе. Тому варто постійно розширювати свідомість, аби краще розуміти власні дії, емоції та реакції. Окрім психотерапії, я раджу йогу, медитацію, техніки майндфулнес і спеціальну літературу для рефлексії.
Підготувала Софія Безверха
