Почуття тьмянішають. Психологічно стає гірше й безрадісніше, постійно сумно й нічого не хочеться, постійно втомлена.
Дідуся нема вже 45 день в цьому світі
d e v o n

pixel skylines
tumblr dot com
Interview Vampire Daily
KIROKAZE
NASA

blake kathryn
Game of Thrones Daily
PUT YOUR BEARD IN MY MOUTH
todays bird

No title available
Cosmic Funnies
Sade Olutola
ojovivo
I'd rather be in outer space 🛸

Discoholic 🪩

ellievsbear
Cosimo Galluzzi
Fai_Ryy
YOU ARE THE REASON

seen from Canada
seen from Mexico

seen from Jamaica
seen from Brazil
seen from Morocco
seen from Vietnam
seen from Argentina
seen from Venezuela

seen from United States

seen from United States
seen from United States

seen from Australia
seen from United States

seen from Japan
seen from United States

seen from United Kingdom

seen from Singapore

seen from Brazil

seen from Türkiye
seen from United States
@aiwo-tirres
Почуття тьмянішають. Психологічно стає гірше й безрадісніше, постійно сумно й нічого не хочеться, постійно втомлена.
Дідуся нема вже 45 день в цьому світі
Але якщо думати, що через нього - це значить визнати, що він перемагає, що він сильніший
А це зовсім не так
Це не він причина - загальна, він є в комплексі, на ньому нічого не замикається
Ужасне, отруєне створіння
Може дах поїхав ще тоді в тій квартирі коли я там залишилася
А я все думаю що як відслідкувати коли він поїде, які будуть знаки, я ж все передбачу й такого зі мною не станеться
А може він вже
Як я ненавиджу ці слабкості та скиглення, але те й роблю майже безперестанку ,огидно від себе
Та й чого, власне, я чекаю
Більше за все з того часу як я переїхала мені нестерпне чекання, але навіть після переїзду я все ще те й роблю, що чекаю
Дуже програшний шлях
Невже це означає, що я нарешті можу жити без цих очікувань?
Це все ще хвороба, тяжке отруєння іншою людиною
Після цих його ужасних хворих повідомлень щось дійсно змінилося.
Моментами було фізично дискомфортно від його відсутності, зараз це як відрізало. Можливо, це нормально - не хотіти деякий час чиєїсь присутності, але в його випадку константна лише відсутність.
Сказав - я ж не проти щоб ти жила своє життя, а я весь цей час жила відкладено, все думала - може щось станеться? Може треба ще почекати? Але не думаю що щось станеться. Думаю, лише якщо його безтолкова дружина помре, лише тоді він буде вільним. Це все беззмістовні думки, Марна трата свого часу, свого єдиного життя...
Він хворий, і я стала хворою через нього. До зустрічі з ним я вже була нездорова, після зустрічі з ним все ставало гірше. Для мене бути хворою - найгірше, що може бути
Для чого ти марнуєш свою красу? Їй це все не треба, а шо треба тобі? Отруєне, ужасне створіння
Можливо, це те, що буває, коли почуття вже не на піку, а наче як стабілізувалися? Можливо, почуття - то і є те, що залишається після спалахів?
Мені вже немає сили писати шо мені сумно без нього, бо мені набридла ця слабкість, ці жалюгідні його слова що він все виправить. Він слабкий, хворе їх болото його захопить, він не буде пручатися.
Відчувати щось такий відстій.
Чи може він свідомо робить все, щоб я розчарувалася? Щоб йому не треба було щось робити, щоб він виправдав себе для себе знову. Типу так хотів, а вона... Я все робив, але...
Щось змінилося, так відчуваю
Так багато стала писати про це красиве але глупе розчарування, чому це так багато значить для мене
Відкрилося нещодавно: конкурую не з неосвіченою закомплексованою ниючою й ніяк не помираючою й по-тупому не самостійною дружиною, а з його власними комплексами, бо він буквально на них жонатий
Що не кажи чи не роби, комплекси переважать завжди в останню мить
От би цей баг був виправлений, але щось якась мутна справа все це, завжди... Дурацьке все
Яке всепоглинаюче розчарування
Грозовий перевал більше не здається мені якоюсь придуманою дічухою
В житті все ще гірше
Який же він дурачок зі своєю дурною хворою дружиною
Яку ж драматичну срань він верзе, це просто щось кошмарне, як він зафіксований на своїй важливості
Так охуїваю, ну просто безмежно
Всі вони навкруги придумують як жити хворій дружині, ну це жарт якийсь. Ну вона не може придумати як жити, то порадник покладе де сто год свого та мого життя на вівтар придумок як жити безтолковій дружині.
Ну безтолкова, хвора, проблемна, але ж як тримається за неї, це реально щось нездорове.
Якщо чесно відчуваю себе постійно ідіоткою. Он людина так влаштувала собі життя, щоб усі навкруги думали про неї, а вона почекала, подумала, пошантажувала відчуттям провини. А я оце все сама намагаюся собі влаштувати, й нічого у мене не виходить. Немудра я жінка, не вчуся у мудрих... Який же він дурачок, реально нестерпно
Тупо створені один для одного, дві закомплексовані по-різному хворі людини
Сьогодні більше не дозволено хвилюватися: вже випила дві пігулки біфрена, залишилася ще одна контрольна.
Насправді не відчуваю, що є від цих пігулок користь.
Ще з нестерпного: щоразу як бачу її фото, бачу спільний типу побут, думаю - і ти _оце_ свідомо обрав?
Ти в цьому всьому типу щасливий? Якщо ти це обрав самостійно, чому не радієш своєму вибору? Де твоє торжество, слабкодухий гарний лицемір.