ТВ! Сексуальне насилля. Серйозно, нічого особливого, я просто нию і описую стрьомний спогад, але якщо хтось сумнівається, чи варто читати – не варто.
Знаєте, перший раз, коли мене намагались зґвалтувати, мені було приблизно 10 або менше. Більшість часу я навіть про це не згадую, бо мозок ці спогади блокує. Якщо мене спонтанно спитати про негативний досвід з чоловіками, я ніколи цього не згадаю і не озвучу.
Можливо це через те, що я була мала і не викупала, що відбувається. Все, що я чітко пам'ятаю це те, як двоє моїх "друзів" через щось сперечались і один з них роздягся до трусів. Вони були старші років на 6. Я пам'ятаю страх і підсвідоме розуміння, що щось не так. Пам'ятаю, як виривалась і кричала, хоча вони казали, що якщо я буду продовжувати, то вони закриють мене в підвалі і ніхто не зможе мене знайти. Пам'ятаю як вікно кухні моєї бабусі світилось, пам'ятаю як сподівалась, що хтось з рідних вирішить виглянути в вікно аби перевірити, чого я ще не вдома.
В якійсь перспективі я розумію, чого деякі люди настільки песимістичні щодо життя і стосунків між людьми. Кожен хоче вірити, що все буде добре, що в поганих обставинах знайдеться хтось, кому буде не все одно – це нереально в реальності. Єдина людина, яка точно буде поруч і якій буде не все одно це ти сам. І або ти борешся, або ні – просто до нудоти.
Закінчилось все нормально, напевно. Коротко і менш травматично описуючи: я вирвалась і побігла до дому, де на мене спершу почали бубніти, що я в темряві брожу на вулиці, хоча всі інші діти вернулись, але після моїх сліз був хаос. Я навіть не пам'ятаю, як пояснювала, що відбулось. Пам'ятаю як всі кричали одне на одного, як ходили до батьків тих хлопців. Пам'ятаю що після того дня їх випороли і відправили в армію.
Іноді я думаю про те, що були дорослі, які вважали, що це завелике покарання. Я в свою чергу навіть не бачу, як це було покаранням.
Мені здається, це був перший раз, коли я відчула наскільки світ жорстокий. Коли тобі заламують руки і штовхають, коли ти фізично не можеш вплинути на ситуацію, коли страх настільки сильний, що відкривається якесь нове джерело сили вириватись, бігти, виживати.
Ніхто ніколи зі мною про це не говорив. Дико думати, наскільки я була маленька. Дико згадувати всі ті деталі, які я ніколи не опишу комусь іншому і з якими я впринципі змирилися, але які шрамами лишаться на моєму баченні світу. Дико думати, що мій досвід об'єктивно навіть не найгірший, бо мені пощастило вирватись.