Повертаючись до штаб-квартири після місії, всі почувалися шалено виснаженими. Запит на цей раз був далеченько, але за традицією після кожного завдання має обов'язково відбутись вечірка. Тому рішення — зупинитися на шляху додому в лісі на шашлики — було прийнято одноголосно. Відновлення фізичних і ментальних сил нікому не завадить. Місце для відпочинку було знайдено швидко. Так само, як і приготування їжі. Коли ж почало заходити сонце, настав час збиратись, хоча сильного бажання ніхто не виказував.
— Щось ми засиділись тут. Давайте, залазьмо в машину і їдьмо додому, — першим запропонував Енджін.
Всі неохоче почали складатись, прибирати за собою сміття і йти до машини. Твої руки вже за звичкою потяглись до кишені куртки. Раптом дещо тебе змусило завмерти. І враз тебе осягнуло, в яку халепу ви всі потрапили.
Енджін помітив раптову зміну виразу твого обличчя:
— Га? Щось не так?
— Здається, я загубив ключі.
— Що?! Ти ж водій! Як так могло статись?! — в Енджіна відвисла щелепа від почутого. — Одним словом, не знаю як так сталось, але ми зобов'язані їх знайти зараз же! Інакше ми не встигнемо на мою улюблену передачу!
— Хіба не ти один її дивишся? Нам-то нащо поспішати? — почулося збоку.
— Нема в тебе серця, Рійо! — Енджін почав нервувати ще більше і вже просто не знаходив собі місця.
— Заспокойтеся. Якщо ми сюди якось приїхали, тоді ключі могли вивалитись десь неподалік. Варто просто піти їх пошукати, — безтурботним голосом висловив, здавалося, логічне рішення Тамзі.
Енджін одразу ж підхопив:
— Слушна думка. Не гаймо ні секунди!
Всі розділились та пішли шукати ключі хто де: Енджін разом із Рійо залишились оглядати місцевість навколо машини, Ґріс із Фолло повернулися до місця недавнього відпочинку.
Через деякий час, пройшовши невелику відстань, ти залишаєшся наодинці з собою і відчуваєш, як дратування стає сильнішим. Через твою необачність тепер в усіх клопіт. Ти стараєшся тримати себе в руках. Знаєш, що злість зараз нічим не допоможе. Але в думках все одно лунає: "Чорт забирай! Їх загубити було просто неможливо! Кишеня була закрита на застібку. Хіба що... хтось навмисне їх підцупив".
Топтатися довкола довелось недовго. Неподалік у траві, де закінчувалась стежка, щось зблиснуло. Як тільки ти вирішуєш підійти ближче, воно зненацька падає глибше в ліс. То й недивно, воно лежало на краю схилу. Проте по звуку було зрозуміло — це ключі. Але як вони опинились аж на краю дороги? Це вже було інше питання. Проблема, яка хвилювала тебе зараз — як пройти донизу? Не кидатися же ж з обриву. Обдивившись трохи, ти помічаєш, що здалеку схил згладжується. Було досить реально спуститися там.
Краєм вуха тобі ледь почулося, що в лісовій глушині хтось стиха хихикнув. Тебе це насторожило, але лиш на мить. Всілякі звуки в лісі можуть бути. Один щебет пташок чого вартий.
Спустившись, ти бачиш, що стежка тут продовжується, а от шлях уже на ній — не найкращим образом. Тільки-но ти наближаєшся до речі, вона одразу ж віддаляється, ніби хтось її смикає за нитку. Ніби хтось просто грається.
Зрештою, через багато спроб ключі вдається схопити. Радіючи своїй перемозі, ти озираєшся довкола і розумієш, що взагалі не торопаєш де ти. Ти намагаєшся згадати, як саме ти сюди прийшов. Якісь, можливо, знаки зустрічались на шляху. Нічого. Просто ліс. Дерева. Кожен поворот на ледь протоптаній стежці здається однаковим. "Точно, чокер!" Ти намагаєшся додзвонитись хоч комусь, але безрезультатно. Тут немає зв'язку. Помічаєш, що вже стемніло. Потихеньку тебе починає охоплювати паніка. А з нею і злість. Дихання стає прискореним. У гнітючій тиші лісу чутно навіть, як швидко стукотить твоє серце. Ти один незрозуміло де. Через бісові ключі.
— Заблукав? — несподівано перед тобою з'явилась знайома постать.
Тамзі. Не передати словами наскільки радий ти був його бачити.
— За тобою було так весело спостерігати. Хіба ти не знаєш, що небезпечно ходити в лісі на самоті? А ти попався у мою ловинку, що поробиш, — Тамзі безтурботно знизав плечима.
Не знадобилось багато часу, щоб в голові одразу склався весь пазл. Тепер зрозуміло чому він тут. Це був Тамзі. Це він поцупив ключі і змусив грати в його дурну гру. Умить ти просто спалахуєш гнівом. Емоції, які ти старався контролювати, вирвались назовні. Більше немає сенсу їх стримувати. Ключі знайдені, так тепер ми загублені! І все через цього самовдоволеного покидька!
— Ти з глузду з'їхав, Тамзі?! Якого біса ти коїш?!
— Мені було нудно.
— Нудно?! І ти захотів таким чином розважитись?!
— Ти майже завжди стриманий. Я лиш хотів тебе розлютити. Було цікаво побачити тебе в іншому світлі, — увесь цей час посмішка до вух не сходила з його обличчя.
В тебе просто відняло мову. Усе заради цього? Усе це просто заради цікавості?
— Ну-ну, не мовчи. Я ж не для цього втілював свій план у життя.
— Телепню! Тепер ми обоє заблукали тут! Задоволений?
— А для кого, на твою думку, я залишав нитку по дорозі?
Дійсно. Придивившись уважно, ти тільки зараз побачив, що усюди на гіллі дерев була розкидана нитка з його прядки. "Який розумний, все продумав заздалегідь".
Раптом тобі на думку спала ідея, яка анітрохи не здавалась тобі жахливою:
— Знаєш що? Може це й добре, що ми в глушині, немає зв'язку... Огрію тебе тут добряче, ніхто й не докаже, що це я.
— Це ось так ти дякуєш своєму рятівнику? — Тамзі помітно зробився сумним, ніби це його дійсно зачепило.
— Ні, краще буде гепнути тебе прямо зараз.
З нього вирвався глузливий смішок:
— Продовжуй, — він уже навіть не приховував, що насолоджується цим.
* * *
Невдовзі ви з Тамзі без пригод добралися до машини, якщо ж не брати до уваги ті пару разів, коли він заслужено отримав на горіхи. Всі інші вже чекали на вас. Ніхто навіть не підозрював, через які кола пекла тобі довелось пройти. Бо перед тим як піти за тобою, Тамзі майже одразу попередив усю команду, що на пошуки ключів ви вирушите разом. Тож усі були впевнені, що нічого з вами не трапиться.
Енджін здавався ще більш невдоволеним, ніж був до цього. Але, порівнюючи з ним, ти був настільки тихим, що ніхто навіть не наважувався до тебе заговорити. Були спроби Ґріса і Рійо, але у відповідь вони отримали тільки холодний погляд. Ніколи вони ще не бачили тебе в поганому настрої.
Дорога додому була мовчазною, ніхто й слова не промовив. Навіть радіо було вимкнене. Одне слово — атмосфера була напруженою. Єдине обличчя, яке ти бачив у дзеркалі заднього виду — задоволену усмішку Тамзі, яка тільки більше виводила тебе з рівноваги.
Зрештою, ти першим порушив мовчання:
— Тамзі вирішив прикольнутись і навмисно поцупив ключі.
— Га?!!! — вигукнув Енджін і завмер із широко розплющеними очима. — Так це ми через тебе тут застрягли і я пропустив свою улюблену передачу?!!!
Вже не одну ніч підряд тебе мучить безсоння. Ще нещодавній відпочинок і відновлення сил тепер перетворились на справжні тортури. Все через те, що останнім часом на тебе навалилось багато роботи та ще й турбують різні думки, які без перестану зринають у голові. Якщо ж вдається заснути, тоді не дають спокою жахіття. У цю ніч ніякого дива не сталось. Після довгого глядіння у стелю ти нарешті відчуваєш, як грузнеш у м'якій подушці і з полегшенням віддаєшся відчуттю. Яке тривало недовго. Неприємні сновидіння почали підкрадатись як гадюки. Вони не виявляли поблажливості, не дозволяли втекти від них, тримали тебе непритомним. Ці страждання, як тобі здавалося, тривали цілі години. Від накату емоцій ти не витримуєш і рефлекторно розплющуєш повіки, ніби вдруге після сну. Твій погляд врізається в темноту. Де на тебе пильно дивляться золоті очі.
Секунду ти не можеш зрозуміти це продовження видіння чи ні. Вони не спускають з тебе ока, пронизують найпотаємніші місця всередині тебе — ті, про які ти й сам не бажав би знати, саму душу. Ти затамував подих. Нібито якщо зробиш найменший видих, неодмінно станеться щось погане.
Не одразу, але твій зір звикає до темряви, і риси речей навколо поволі промальовуються. Золоті очі вже не здаються такими ворожими. Навпаки, ти бачиш знайомий силует, знайоме довге волосся...
— Тамзі..? Що ти тут робиш?
Якийсь час Тамзі мовчки продовжував дивитися на тебе, потім заплющив очі й награно зітхнув, ніби дорослий, який втомився пояснювати дитині елементарні речі.
— В'яжу. Ти сам казав заходити до тебе в будь-який час, коли буду почуватися самотньо. Забув?
Так, було таке. Колись ти випадково побачив Тамзі зайнятого перебиранням ниток. І звичайна людина подумала б, що це його гобі. Бо тільки так можна було пояснити його пристрасне в'язання годинами. Але ти помітив дещо. Було в його очах нездорове захоплення, в них палахкотів маленький вогник. Він був ніби одержимий цим. Плетіння заворожувало його й діяло, як заспокійливе. Але це ще не все. В його поведінці, окрім того, була самотність. Або втеча від самотності. Ти не міг точно зрозуміти. Проте тобі вже було цього достатньо, щоб проявити дружню підтримку, і Тамзі був тільки радий твоїй компанії.
Але зараз момент був дійсно непідходящий. Він помітив твій схвильований стан і питально заглянув в очі, хоча вже знав відповідь наперед:
— Наснилися жахи?
Тамзі міг би розбудити тебе. Увісні ти мав би видати якийсь стогін або твоє дихання мало хоча б трохи пришвидшитись. Але він не хотів. Тамзі сидів не поворухнувшись, ніби зачарований. Він втішався з твоїх страждань, споглядав за таким привабливим видовищем. Йому було цікаво, наскільки довго ти витримаєш муки. Яким буде твій пік? Твої жалібні звуки обливали солодким медом його вуха. І якби ти був уважнішим, то помітив би, ще як тільки розплющив очі, вдоволену усмішку.
На твоє мовчання Тамзі тільки хихотнув і вернувся до свого плетіння. Він сидів на краю твого ліжка. Його очі світились. Їхній пустельний колір виділявся серед прозорої блакиті його життєдайного знаряддя. По кімнаті чулося відлуння тихого шарудіння ниткою і лагідне, напівголосне мугикання невідомої мелодії. Можливо, це було якраз те, що тобі було необхідно: відчути чиюсь присутність в кімнаті, безпеку, спокій... Як іронічно. Виявляється не ти розраджуєш Тамзі, а він тебе. Ти вмощуєшся зручніше на ліжку. Блякле блакитняве світло схоже на сяйво нічника. Втома знову огортає тебе, і поволі ти віддаєшся вабливим марам, бачачи перед собою ще золотавий відтінок, що мляво виблискує у темнистому тумані лазурі. І тільки через деякий час кімната знову наповнилась темрявою. Навіть місячне світло не могло пробитись крізь затулені на вікнах штори. Тамзі закінчив в'язати. Йому не було сумно йти геть, бо він отримав навіть більше, ніж очікував. І кому безумовно будуть снитися чудові сни в цю ніч, так це йому.
Але золоті очі не полишать тебе ні в снах, ні наяву.
