це буде принизливо. але я маю через це пройти, щоб уже нарешті поставити крапку.
останні тижні в моєму житті відбувається щось на кшталт переходу? так, це підходяще слово, і здебільшого перехід формується саме в моїй голові.
розривати контракти зі своєю старою ідентичністю боляче. я боюсь її, а ще соромлюсь.
але правда в тому, що весь цей час я тільки й робила, що мазохістично насолоджувалась своїми стражданнями, цим болем, тим, наскільки все нібито важко. я упивалась цим. біль став частиною моєї ідентичності, і це не змінилось з минулої рефлексії, коли я помітила це. загадкова, поранена, загартована нескінченними труднощами.
а що залишиться від мене, коли все вирішиться, все стане легко, і я отримаю те, чого хочу? ким я тоді є, якщо забрати весь біль і всі причини боротись?
чесно, мені навіть просто уявити страшно. мені банально соромно, коли мені легко. мені соромно, коли я не борюсь проти чогось, коли не завойовую щось силою і витримкою. і ця клята програма не замовкає ніколи.
насправді все просто. прийшла, взяла, тепер це моє. буквально аж настільки.
мене ніколи ніхто не тримав. але мені потрібна була ця драма, потрібно було стражданнями довести якимось химерним глядачам, що я заслуговую мати те, чого так хочу. я же завжди повинна була доводити. але навіщо?
я вже так далеко зайшла. я вже, блять, так високо піднялась, то нащо досі собі палки встромляти у власні колеса?
ще раз, я не можу просто проігнорувати це - ким я є, коли все легко і без спротиву?
я розслаблена, продуктивна і швидка. так, саме швидка, бо в мене шалена працездатність навіть у нових умовах, де необхідна попередня адаптація. коли в мене немає перешкод, створених власноруч, я можу спрямовувати сили на проявлення, на самореалізацію, на активність для хапання все нових і нових можливостей.
а я же так сильно боюсь, що мене побачать.
боюсь критики, ненависті, засудження. правду кажуть, те, чого ми так боїмось, ми несвідомо матеріалізуємо в реальності, щоб пережити і переконатись, що не такий страшний чорт, як його малюють.
розслабся вже. ти не скоїла ніяких злочинів, тобі не потрібно ні за що відбувати покарання. досить марнувати свою креативність на пошук ідей, як себе покарати і змусити страждати. розвивайся, їдь, куди вирішила і ризикуй, нахуй.
нащо і далі брехати собі в тому, що ти в собі не впевнена, коли ти прекрасно знаєш, наскільки ахуєнна і сильна? а ще ти на диво уважна. викрутишся з будь-яких ситуацій. і ти розумна. і харизматична. то може досить придушувати це, за звичкою себе зменшуючи?
не в перший раз уже цю розмову ведемо, напевно ж є щось глибше, чого ти так боїшся.
це в'язке відчуття боргу і провини. але вони зрозуміють. можливо, не одразу, але тобі цього й не потрібно. втішайся тим, що ти нікого на органи продавати не зібралась, кайфуй, що ти навіть не вкрала нічого ні в кого - сама ж усі зусилля докладаєш, а ще непокоїтись через когось примудряєшся.
видихай уже. так, ти ще та заноза зі своєю манією зробити біль і страждання частиною своєї ідентичності, але послухай - бути чілловою і успішною - теж слей, навіть у більшій мірі.
рухайся як вирішила. ти навіть уявити не можеш, скільки ахуєнних можливостей відкриється тобі, коли ти доберешся до ключової точки.
звільни себе нарешті. все буде, як ти вирішиш, тож постав уже світ перед фактом, що ти більше не зацікавлена в досягненнях через страждання і жертви.
