останнім часом я реально почувалась хуйово. "щось змінилось" з початком другого етапу одного мого проєкту і хоча я собі прям отак невизначено і казала "щось не так але не знаю навіть що це може бути" я пизділа. і я знала що пизділа. але по класиці нагружала себе роботою постійно ходила в навушниках і продовжувала накручуватись про це "щось"
офіційною версією для себе (повторюю я пизділа) було те що я недостатньо хороша що я нічого з себе не уявляю що я безкорисна нікому не потрібна і взагалі я себе взагалі-то ненавиджу в сенсі я насолоджуюсь своєю роботою я повинна пахати більше щоб...
щоб бути хоча б настільки ж крутою як одна моя колега.
опааа
то просто "щось сталось" да?
я справді банально почала надто багато порівнювати себе з цією колегою. я захоплююсь нею і в нас багато спільного тому в мене справді були всі причини почати порівнювати нас і звісно ж не на мою користь
але для чого я почала казати за це зараз?
бо щось я рандомно абсолютно якось і не в тему подумала про себе "а хуй з нею я просто буду рухатись заради себе". і усвідомивши що я подумала я на повному серйозі розридалась від полегшення. я навіть не хочу логічно собі доводити що і в мені є риси якими я краща за інших мені нахуй похуй і тричі поїбать
я просто потребувала від себе цього дозволу розслабитись і перестати з кимось змагатись. при чому на жаль не тільки за те хто більш кваліфікована а і за те наскільки часто я взаємодію з певними іншими моїми колегами бо в цьому другому етапі мене з певними людьми розділили повністю адже розкидали по різним задачам а ту колегу про яку я згадувала навпаки виключно з ними поставили працювати. звісно я дуже засмутилась але хоча б інша моя улюблена архітекторка лишилась чисто зі мною
нічо нічо живьом
