#henry kuttner

[charnel-grounds]

“In my dreams I brought back the old days. . . .”

Virgil Finlay (1914–1971), illustration to “The Dark World” by Henry Kuttner

Fantastic Story Magazine Vol. 6 #3, Winter 1954

source

[aenima1996]

this is so cute

[tomoleary]

Harold DeLay (1876-1950) Dragon Moon by Henry Kuttner, preliminary cover art for Weird Tales (Jan 1941) Source

[fungifromyuggoth17]

БІНҐО ЧИТАННЯ КАТТНЕРА

Сьогодні минає 68 років із передчасної смерті Генрі Каттнера. У цьому профілі ми, здається, вже «обсмоктали» всі можливі й неможливі факти його біографії, неодноразово обговорили творчість й зазирнули за письменницькі залаштунки, тож сьогодні, аби більше зацікавити вас у зібранні його творів, яке вийде у Видавництві Жупанського, я хочу зробити своєрідне бінґо того, що ж вас зустріне на сторінках його оповідань.

Орієнтуюсь я по темах й ідеях, які найчастіше зустрічатимуться серед історій, які ввійдуть у це видання, адже, насправді, хто-хто, а Каттнер дійсно вміє дивувати різноманіттям творів, тож під якусь одну «лінію» його важко підігнути.

Отже, моє перекладацько-прихильницьке бінґо складається з таких пунктів:

Химерні роботи

Як мінімум чотири оповідання у збірці стосуються роботів — роботів, які насправді є прихованими космічними прибульцями, роботів, які мають власну свідомість, роботів, які служать суспільству…

У Каттнера знайдеться робот на будь-який смак: нарцис, горомант, радіо, музичний автомат і багато-багато інших.

А ще у мене з друзями є жарт, що фабула, у якій робот дурить якого-небудь п’янчугу — це найбільш каттнерівський сюжет, про який можна почути. Отаку славу з моїх розмов заробляють його персонажі.

Головний герой — репортер чи професор

Додати до цього переліку ще й другорядного персонажа психолога — і складатиметься уявлення, що на цьому перелік професій, відомих Каттнеру, вичерпується.

Та нахил Генрі робити своїх персонажів професорами цілком обґрунтовується його біографією — наприкінці свого життя Каттнер трохи посунув свою письменницьку кар’єру, присвятивши свій вільний час навчанню й викладацтву. Через свою смерть він навіть не встиг довчити один клас, тож у цьому його підхопила дружина.

Чорний гумор

Каттнер не гребує насиллям і міцною лексикою задля комічного ефекту. Далеко не все, звичайно, пройшло перевірку часом, але переважна частина його історій дійсно смішні — іноді навіть не на рівні конкретної сцени, а цілої фабули оповідання. Узяти, до прикладу, Nothing But Gingerbread Left — історію, у якій, якщо коротко, нацизм намагаються побороти віршем, чи A Gnome There Was, де чоловік, котрий гребує фізичною працею, перетворюється на ґнома й мусить важко гарувати. Певною мірою, ці задуми можна вважати сміливими навіть у сучасному світі. А в оповіданні Reader, I Hate You! Каттнер не соромиться насміхатися навіть над своїми знайомими — жартувати, що Лі Брекетт не виглядає фемінно, чи підсміюватись, що у Вірджила Фінлі не такі розкішні вуса, як у нього.  Якось я побачила тезу, що «Каттнер уміє красиво описувати навіть найризикованіші речі» — погоджуюсь.

Захоплення Каттнера психологією

Каттнер планував працювати клінічним психологом — і його зацікавлення у цій темі видніється (див. жарт, що окрім професорів у нього ще є по персонажу-психологу). Він полюбляє вдаватися в розлогі аналізи поведінки своїх персонажів, а роздуми його героїв-психологів завжди звучать природньо.

Цікаво, що разом із Каттнером на психології навчалася й Кетрін, до того ж помітно, що в період своєї вагітності вона багато досліджувала особливості саме дитячої психіки — в їхньому спільному оповіданні Mimsy Were The Borogoves подібних спостережень дуже багато.

Згадки Льюїса Керролла й Омара Хаяма

Дивно, мабуть, було не очікувати цього від автора, у якого є твір, де Льюїс Керролл напряму фігурує як персонаж, але Каттнер дуже любить згадувати Хитуна-Бовтуна, Курзу-Верзу та інших персонажів автора, а також регулярно цитує Омара — одна його specific цитата точно траплялася у трьох оповіданнях, які я читала.

Переклад Каттнера, насправді, навіть змусив мене почати трошки розбиратися в творчості Хаяма, варіантах перекладів «Аліси в Дивокраю» та… видах алкоголю (дякую людині, яка написала на Вікіпедії статтю про найменування випивки в алфавітному порядку).

А ви читали щось у Каттнера? Що б додали в це бінґо?

На світлині: Едмонд Гамільтон та Генрі Каттнер.

[themisstakenidentity]

The Faceless God

Virgil Finlay's drawing for Robert Bloch's Lovecraftverse story The Faceless God from Weird Tales May 1936.

In a subsequent letter to WT, Henry Kuttner wrote that this "was the first picture I've ever seen that did justice to the Great Old Ones, and made the reader feel their unearthliness."

The drawing left such an impression on Lovecraft himself that he wrote a sonnet about it, published in another issue of WT:

More on Finlay and Lovecraft here and here.

You know I love a good book cover design -- this is Finlay's amazing work for The Outsider and Others:

[fungifromyuggoth17]

ГЕНРІ КАТТНЕР ТА ТВОРЧІ ПЕРЕТИНИ

Про запозичення та перетини у творчості фантастів можна говорити багатенько. Нещодавно у мене дійшли руки прочитати кілька сторінок критики Сема Московіца на твори Генрі Каттнера, завдяки яким мені відкрилося кілька цікавих збігів. Спішу ділитись!

Почнемо з одного, на мою думку, з найсумніших творів Каттнера, написаних у співавторстві з Кетрін Люсіль Мур — Mimsy Were the Borogoves. Мало того, що в цій історії подружжя цікаво обігрує дивакувате походження «Аліси в Дивокраї», так ще й розповідає абсолютно унікальну історію про родину, яка стає жертвою своєрідного експерименту науковця з далекого майбутнього. У дітей подружжя Парадін з'являються іграшки, які змінюють мозкову структуру малечі, «тренуючи» їх мислити шаблонами, не притаманними їхньому часу. Московіц вважає, що оповідання, ще за життя авторів отримавши визнання, стало натхненням для історії Рея Бредбері The Veldt.

Якщо Каттнер віддає данину Керролу, то Бредбері — Джеймсу Баррі, назвавши своїх персонажів Пітер та Венді. У цих дітей є незвичайна дитяча — шпалери у ній здатні відтворювати будь-яке місце на планеті. У них цим місцем є вельд, що відверто лякає їхніх батьків: серед посушливих африканських плато у кімнаті їхніх дітей завжди зображено левів, які щось поїдають. Оскільки кімната є відображенням уяви дітей, батьків починає непокоїти їхня одержимість темою смерті. Тоді вони звертаються до психолога (цікаво, що в Mimsy Were the Borogoves одним з персонажів також є лікар, який навідує юних Парадінів, спостерігаючи за змінами в їхній поведінці), аби той допоміг вирішити цю проблему. Твір, однак, закінчується досить-таки трагічно, як й історія Каттнерів.

Ще одним відомим твором Каттнера є оповідання Twonky. Це історія про подружжя, яке придбало радіо, але не знало, що створене воно було загадковим чоловіком з майбутнього. Радіо це ж насправді є своєрідним цензором, яке не дає своїм власникам робити те, що буцімто буде шкодити їм самим. Опіка пристрою часом сягає справжнього абсурду: істота забороняє пити зайву чашку кави чи читати книжки, сюжети яких буцімто напружуватимуть його господарів. Дві подібні історії є і в Джека Вільямсона — це With Folded Hands… та …And of Searching Mind, де також є роботи, що забороняють виконувати людям роботу, яка може їм гіпотетично нашкодити. Сам же Каттнер у Twonky намагався наслідувати стиль та теми Джона Коллієра.

До творчості Коллієра Каттнер звертатиметься ще не раз, як мінімум — у своїй історії Call Him Demon. У Каттнера ми знайомимося із дітьми, які, відвідуючи дім своєї бабусі, починають розуміти, що один з їхніх дядьків, що там живе, є проекцією позавимірної істоти, яка живе у печері під їхнім домом. Й істота ця, між іншим, відчуває тільки ситість та голод, тож дітворі рано чи пізно доведеться вигадувати спосіб, як би втихомирити жагу почвари до сирого м’яса. У Коллієра є історія Thus I Refute Beelzy — про хлопчика з вигаданим другом, який зростає разом із батьком-тираном. Чоловік не вірить у синові вигадки, за що його карає… ця сама істота!

Та, звичайно ж, подібних перетинів значно більше — Каттнер надихався багатьма жанровими класиками й сам місцями на такого обертався.

На зображенні: ілюстрація Ала Паркерса до The Veldt.

[tomoleary]

Virgil Finlay "Spawn of Dagon" by Henry Kuttner Weird Tales (July 1938) Source

[thefugitivesaint]

Virgil Finlay (1914-1971), ''Startling Stories'', Vol. 17, #2, 1948 Illustration for the story, 'The Mask of Circe' by Henry Kuttner