#wendayne ackerman

[biblioklept]

Mass-market Monday | Arkadi & Boris Strugatski's Hard to Be a God

Hard to Be a God, Arkadi & Boris Strugatski. Translation by Wendayne Ackerman. Daw Books, first edition, first printing (1973). Cover art by Kelly Freas. 205 pages. Like many anglophones, I first sought out the Brothers Strugatsky–which I will continue to spell with a final –y here, in line with the spelling variation I’ve used on this blog for years now, while also above conceding this 1973…

View On WordPress

[the25centpaperback]

Perry Rhodan #59: Interlude on Siliko 5 by Kurt Brand, cover by Gray Morrow (1974)

The Perry Rhodan space opera series began its weekly publishing schedule in Germany in 1961 and continues to this day (at the time of writing, the three thousandth volume in the series was approaching). From 1969 to 1977 Ace Books published English-language translations of the short novels accompanied by reprints of SF classics (hence the blurb for the Edmond Hamilton serial on the cover). The series was translated by Wendayne Ackerman and edited by her husband, the ubiquitous Forrest J. Ackerman.

It's interesting to compare the Gray Morrow cover from the Ace Books edition to the Johnny Bruck cover from the German original. They both illustrate the same scene--woman threatened by robot--but where Morrow's cover is pure pulp science fiction, Bruck's is a more restrained, noir-style cover. 

[fungifromyuggoth17]

ЖІНКИ У ФАНТАСТИЦІ

Намагаюся виконувати одну зі своїх New Year's resolutions — розповідати побільше про цікавих діячок фантастичної царини. Не знаю, можемо ми це вже називати цілою рубрикою чи ні, але подібні дописи вже виходили про Тіґріну та Джуді-Лінн дель Рей. Переходьте за посиланнями, якщо ще не читали!

А сьогодні поговоримо про Вендейн Акерман (уроджену «Малку» Варман) — палку прихильницю фантастики, перекладачку та дружину Форреста Дж. Акермана.

Жінка народилася в Німеччині в домі Бріджит Гельм, однак їй, польській єврейці, довелося неодноразово переїжджати — Венді жила й у Франції, й Англії, а також Ізраїлі. В останньому вона навіть вийшла заміж, народила сина, однак розлучилася й перебралася до Лос-Анджелеса.

Познайомила Акермана та Венді любов до книжок — уперше вони зустрілися в універмазі, у якому жінка тоді працювала.

«Першими словами, які моя Венді промовила мені (коли працювала книгаркою в універмазі), були: "Сер, я можу вам допомогти?". Боляче, але водночас так щемко, що останніми її словами мені були: "Форрі, допоможи мені"».

«Коли хімія в її тілі схвально відреагувала на наближення тридцятидворічного сором’язливого чоловіка, що підходив до її відділення з цілим оберемком книг, вона сказала колезі: "Не займай його, він мій". Коли я почув її чарівний акцент, то спитав, звідки ж вона. "Мої предки, — в’їдливо промовила вона, — були високорозвиненою расою вже тоді, коли твої ще на хвостах з дерева звисали"».

Завдяки цьому знайомству Венді стала членкинею LASFS та товариства The Outlanders — фан-клубу для членів LASFS, які жили далеко від середмістя Лос-Анджелеса, тож могли лишень зрідка відвідувати тамтешні зустрічі.

Венді та Форрест одружувалися двічі — уперше в 1949 році, а вдруге — у 1972. Навіть у період їхнього розлучення жінка була його вірною компаньйонкою. Вона також друкувалася у його журналі Famous Monsters of Filmland та супроводжувала його у навколосвітніх подорожах (подружжя бувало навіть у Києві) тощо. Акерман жартував, що без знання мов дружини він би просто «загнувся» у цих мандрівках: Венді знала французьку, іспанську, німецьку та італійську (хоч освіту мала пов’язану з природничими науками й поза фантастичною діяльністю займалася викладацтвом, була медсестрою та акушеркою).

Свої мовні навички Венді застосовувала зокрема й усередині спільноти: була перекладачкою серії романів про Перрі Родана з німецької та перекладала з французької П’єра Барбета. З німецької мови Венді також переклала роман «Непереможний» Станіслава Лема, хоч критики не надто схвально поставилися до її роботи (Акерман жартував, що це все через його редакцію, однак сам Лем перекладом був задоволений). От як про цей переклад відгукувалася, до прикладу, Урсула Ле Ґвін:

«Обидва переклади були зроблені Вендейн Акерман [ідеться про роман Лема й Стругацьких, над яким вона також працювала]. Лем (і, схоже на те, Стругацькі) були перекладені з німецької. Вони читаються легко, хоч поціновувачі оригіналів запевнили мене, що романи втратили більшу частину своєї фактури, стилю й ефекту».

Попри ці зауваження важко не погодитись, що жінка все життя наполегливо працювала й загалом провела його насичено й цікаво. Як згадував про неї Акерман:

«Вона їла найповільніше від усіх на світі й мала найбільш чутливий на планеті ніс. Упродовж п’яти років супроводжувала мене до нудистських пляжів. Приймала ґеїв та лесбійок. Любила суші та фаршировану рибу. Мала гарний співочий голос. Не пила, не курила трави й не лаялася».

У спогадах про свою дружину Акерман також розповів про їхню спільну заповітну мрію, якій, на жаль, не судилося статися через смерті Венді в 1990 році:

«Ми завжди планували відсвяткувати разом 2000 рік. Моє розбите серце питає: "Як же ж ти змогла покинути мене?". Але тверезий розсуд підказує мені, що ти ніяк цьому не зарадила б. Я пробачаю тебе.

Я люблю тебе».

На світлині: Форрест біля портрету Венді.