Нарешті я знайшов себе. Я вже багато років катаюся на велосипеді. За попередніми підрахунками більше 15 років. 10 років в мене був чудовий велосипед “Україна”, що пережив перші роки, коли тільки вчився кататися. Далі він пережив той період кои я думав що навчився кататися, і творив усякі дурниці. Цей період досі не скінчився. Багато разів я його і ламав і зварював, і ремонтував, і міняв окремі частини. Впрнципі, його й зараз можна зняти з горища і проїхатися. Після моїх теперішніх велосипедів - це ще той екстрим. Він великий, довгий, все люфтить. Переднє колесо десь далеко спереді. Гальма лише задні і ті на педалях. Інколи дивуюся, як я вижив, бо керувати ним не так то й просто. Хоча, якщо по правді, кілька разів тупо щастило. Просто завдяки вдачі виходив сухим з води. Звісно таких моментів не багато було, але щоб вмерти вистачить і одного))
Загалом цей пост про інше. Зараз в мене менше поїздок на великі відстані, а восновному катаю з роботи додому і на роботу. Це трохи більше кілометру їзди. І звісно ж спочатку мені було страшнувато їздити поміж автівок. Але тепер звик, і починаю оптимізовувати свій шлях. десь на тротуар вискочу, десь зріжу по переходу. Слітлофор для мене лише інформативна штука а не заборонна. Бачу зелене світло - значить більше шансів проїхати перехрестя без раптових маневрів. Бачу червоне - то вже по сторонам починаю оглядатися трохи, але не зупиняюся лише тому, що червоне світло. Плювати. Звісно пропускаю автівки які мають перевагу, стараюся їздити за правилами (які знаю, і водійські документи тому доказ). Але на велосипеді трохи інші принципи ніж на автівці. Коли сідаєш за кермо автівки то їдеш від пункту а в пункт Б. Все. На велосипеді потрібно вижити. Бо купа тупих баб які випросили машини в чоловіків, а водити вміють посередньо. Ідуть прямо і норм. Звернути наліво і паніка. (та щей, право і ліво половина баб плутає. Фундаментальні речі.....). Крім того є купа автівок які так і чекають щоб відкрити свою дверцю перед моїм великом. Багато водіїв просто не помічають велосипед, або не рахуються з ним. Потрібно завжди бути готовим. І найприкріше те, що постійно відбуваються якісь дурні ситуації, де мене притирають, непропускають, намагаються прибити дверкою, чи ще якась фігня. І це переважно лишається безнаказаним. З’являється безвідповідальність як у водіїв так і в мене. Правда тепер в мене її більше на порядок. І мені подобається
быть плохим заебись мне лично нравится
быть плохим значит быть запоминай красавица
быть плохим значит жить с собой в мире
Після 15 років простого катання тепер я отримую задоволення від їзди без правил. Тут лише 2 правила: вижить і не спалиться. Перше в фаворі :)
Не знаю чи це злість на водії, чи образа на них. Чи може ніхто й не винен, а тут поганець лише один. Мені байдуже. Я знайшов себе. Це те, звідки я черпаю адреналін. Особливо тепер, коли моє життя потрапило під тотальний контроль Коханої. Звісно вона це буде спростовувати, але всі ми дорослі і розуміємо, що жити я маю не так як мені хочеться а так як хочеться нам. А там як хочемо ми то восновному вирішує вона. Бо те що я вирішу не входить в її норми комфорту-світосприйняття-звичок-мрій-херзначогоще.
Я той хто на великій швидкості їде по тротуару (і інколи зачіпаю людей кермом чи сумкою). Плювати. Я той хто не пропускає пішоходів на переході. Байдуже. Я той хто їде на чевоне світло. Всеодно. Я той хто бісить водіїв своєю хамською їздою. А мені не цікаво. Звісно, життя мене ще покарає за це. Та то буде потім. А зараз чистий кайф від покатушок
Доречі, три слова про безвідповідальність. Чим більше я всякої дурні роблю тим більше впевнений що нічого мені за це не буде. Бо ще ніразу нічого не було. І найближчим часом не буде. Бо я той хто буде казати що цієї фігні не було б, якби в нас були велодоріжки. (я проти велодоріжок, бо велосипедисти будуть зобов’язані по ним їздити а не по дорогах загального користування. Я проти обмежень. Мені й так норм)
Катайтеся в радість. А я буду кататися в кайф)
UPD. Їздити на автівці це зовсім інше. Сьогодні ранок почався з того, що приїхав на автівці в Че. З причіпом. Не дуже зручно з цим всим маневрувати і паркуватися, та я справляюся ніби. Хоча й вело-нахабість трохи проявляється. Загалом припаркувався я біля дому наїхавши на бордюр. При цьому перегородив стежку, якійсь тупій-тьоткі. Ого, що за грубість називати якусь милу тьотю тупою, скажете ви. Але ж ні, ви спочатку дочитайте. Ота тупа-тьотка наїхала що я топчу газон. Може воно й так, але там газоном і не пахне, там усі паркуються. Та й її стежка була якраз через той газон. Загалом вона почала фоткать номера автівки і т.д. Закінчилося все як в кліпі вище “You like the bird, in my hand?” і посиланням нахуй. Подивимося, що буде далі)
UPD2. тупа-тьотка більше не поверталася) лол.
