Вона лежить на ліжку, застеленому фіолетовим коциком. На бильці, покинуто стоїть зелене горнятко чаю, очікувано терпкого на смак. Аромат бергамоту й ванілі ніжно заповнив кімнатний простір.
Життя паршиве. Воно таким було завжди? Чи тільки зараз спіймалося? Молодість не має бути щасливою, це зрозуміло, але такої відвертої жорсткості не очікувалось.
Великий ковток чаю справляє заспокійливий ефект на метушливий розум.
Дія тимчасова, але це не алкоголь, його можна пити багато і тебе не запідозрять у свідомому ескапізмі.
Вибух? Ні. Сусіди увімкнули музику з агресивними басами.
Світло у кімнаті тепле, приємне. Надто темно, щоб читати, надто світло, щоб розридатися і якраз нормльно щоб лежати у позиції баклажану і стражденно проживати цей вечір.
Ще один ковток чаю. Вона вчора говорила з ним по фейстайму, він сказав, що кохає її понад усе на світі. Ці слова однозначно тішать, але.. це все, суті у них не прослідковується. Вони зустрічаються півроку. Безтурботне кохання у часи, коли світ руйнується і треба вхопитися хоча б за щось чи за когось аби врятуватися і це дійсно єдине, що рятує. Вони кохаються, будують плани, в які не вкладають нічого окрім слів і слабкої віри, яка тліє після кожної образи. Чому він каже, що кохає її?
Ще один ковток, холодний і неприємний, думки забирають стільки ж часу скільки потрібно, щоб чай став холодним? Цікаво.
До кімнати влітає молодша сестра. Різко відчиняє двері і вимагає грати роль тата в її ляльковій сім‘ї. Звідки у маленьких дівчаток таке тяжіння до підтримки сімейних цінностей. Вона теж була такою? Пригадує, що так і посміхається сама до себе. Сестра криком нагадує про свою присутність і вручає, побитого життям, Кена. Вона запитує, чому у нього немає правої руки? Він воював на сході і під час бойового завдання втратив руку, серйозно, але якось неуважно відповідає сестра. Кен, із синім від фломастеру пасмом, воював на сході.
Запрошуй Барбі в кіно штурхає її сестра. Барбі, підеш зі мною в…тривога. Сестра безтурботно продовжила: Кене, повітряна тривога, терміново йдемо в укриття.
