Ти їхав до дому, коли ти помер.
Це була автокатастрофа. Нічого особливо примітного, а все-таки фатальне. У тебе залишились дружина і двоє дітей. Смерть була безболісною. Медичні техніки намагалися тебе врятувати, але безрезультатно. Твоє тіло було настільки знівеченим, що тобі було краще померти, повір мені.
І тоді ми зустрілись.
«Що…що трапилось? - ти спитав. - Де я?»
«Ти помер.» - відповів я по суті справи. Немає сенсу перебирати словами.
«Там була….вантажівка, і її занесло… »
«Ага.» - сказав Я.
«Я…Я помер?»
«Ага. Та не засмучуйся через це. Всі помирають.» - я відповів.
Ти озирнувся. Там було небуття. Тільки ти і я. «Що це за місце? - ти питаєш. - Це потойбіччя?»
«Більш менш.»- відповів я.
«Ти - Бог?» - спитав ти.
«Ага, - відповідаю, - я Бог.»
«Мої діти….моя дружина.»- сказав ти.
«А що з ними?»
«З ними все буде добре?»
«Ось це мені подобається, - сказав я, - Ти тільки що помер, а твоїм головним занепокоєнням є твоя сім’я. Це дуже добре.»
Ти подивився на мене з захопленням. Для тебе, я не виглядав як Бог. Я просто був схожим на якогось чоловіка. Або можливо жінку. Мабуть, якась невиразна авторитетна фігура. Більше схожий на вчителя граматики, ніж на всемогутнього.
«Не хвилюйся, - сказав я, - з ними все буде добре. Твої діти запам’ятають тебе ідеальним. В них не було часу, щоб почати тебе зневажати. Твоя дружина плакатиме зовні, але таємно відчує полегшення. Якщо чесно, ваш шлюб розвалювався. Якщо тобі від цього легше, вона відчуватиме себе дуже винною через це полегшення.»
«Оу, - ти відповів, - І що зараз? Я потраплю в Рай чи Пекло, чи щось таке?»
«Ні те, ні інше. - сказав я, - Ти реінкарнуєшся.»
«Ах, - сказав ти, тож індуїсти мали рацію.»
«Всі релігії по-своєму мають рацію. - відповів я. - Пройдися зі мною.»
Ти ступав слідом поки ми йшли через порожнечу. «Куди ми йдемо?»
«Ніде конкретно. - сказав я. - Приємно гуляти поки ми розмовляємо.»
«Тож в чому тоді сенс?- ти спитав. - Коли я перероджусь, то просто стану чистим листом, так?» Немовлям. Тож весь мій досвід і все що я зробив в цьому житті не матиме значення.»
«Не зовсім! - я відповів. - В собі, ти маєш знання і досвід всіх своїх минулих життів. Ти просто зараз їх не пам’ятаєш.»
Я зупинився і взяв тебе за плечі: «Твоя душа розкішніша, прекрасніша, і більш гігантська, ніж ти собі можеш уявити. Людський розум може вмістити тільки крихітну частку того, чим ти є. Це наче тицяти пальцем у стакан води, щоб дізнатись, гаряча вона чи холодна. Ти поміщаєш дрібненьку частину себе у посудину, і коли ти її дістаєш, то отримуєш весь досвід цієї посудини.
Ти був людиною останні 48 років, тож ти досі не простягнувся, і не відчув решту твоєї безмежної свідомості. Якщо ми тут надовго зависнемо, то ти почнеш все згадувати. Але нема сенсу робити це між кожним життям.»
«Тож скільки разів я перероджувався?»
«Ох, багато. Дуже й дуже багато. І у багатьох різних життях.»- сказав я. «Цього разу, ти будеш китайською сільською дівчиною у 540 р. н.е.»
«Стоп, що? - ти заїкнувся. - Ти відправляєш мене назад в часі?»
«Ну, гадаю що технічно так. Час, як ти його знаєш, існує тільки у твоєму всесвіті. Звідки я прийшов, все по іншому.»
«Звідки ти прийшов?»- ти спитав.
«Ну звісно, - я пояснив, - я прийшов звідкись. З іншого місця. І там є й інші як я. Знаю, що ти захочеш дізнатись як це там, але чесно, ти не зрозумієш.»
«Ох, - ти зітхнув, трохи засмучений, - але зачекай, якщо я відроджуюсь в іншому часі, то я міг колись взаємодіяти сам з собою.»
«Звісно. Таке трапляється постійно. І через те, що обидва життя усвідомлюють тільки свою власну тривалість життя, ти навіть не знаєш що це відбувається.»
«Тож який в цьому всьому сенс?»
«Серйозно? - я спитав. - Серйозно? Ти питаєш мене про сенс життя? Трохи стереотипно, ти так не думаєш?»
«Ну, це слушне запитання.»- ти наполягав.
Я подивився тобі в очі: «Сенс життя, причина, чому я створив весь цей всесвіт, полягає в тому, щоб ти зміг цілком розвинутися.»
«Ти маєш на увазі людство? Ти хочеш, щоб ми розвинулись?»
«Ні, тільки ти. Я створив весь цей всесвіт для тебе. З кожним новим життям ти ростеш і розвиваєшся, стаєш більшим і кращим інтелектом.»
«Тільки я? Як щодо всіх інших?»
«Всіх інших не існує, - відповів я, - в цьому всесвіті є тільки ти і я.»
Ти витріщився на мене: «Але всі люди на Землі..»
«Всі є тобою. Твої різні реінкарнації.»
«Стоп. Я - всі?!»
«Тепер ти розумієш.»- сказав я, привітально плескаючи тебе по спині.
«Я - кожна людина, що коли-небудь жила?»
«Або що коли-небудь буде жити, так.»
«Я – Авраам Лінкольн?»
«І також Джон Вілкс Бут.»- я додав.
«Я – Гітлер?»- вражено спитав ти.
«І мільйони, яких він вбив.»
«Я - Ісус?»
«І всі, хто слідував за ним.»
Ти затих.
«Кожного разу, коли ти знущався з когось, - сказав я, - ти знущався з себе. Кожен твій добрий вчинок, ти робив собі. Кожну сумну або щасливу мить, яку коли-небудь відчували чи відчуватимуть люди – відчував ти.»
Ти надовго задумався.
«Чому?- ти питаєш мене. - Навіщо робити це все?»
«Тому, що одного дня, ти станеш таким, як я. Тому, що це те, чим ти є. Ти один з мого роду. Ти – моє дитя.»
«Вау, - недовірливо відповів ти, - тобто, я – Бог?»
«Ні. Ще ні. Ти - плід. Ти досі ростеш. Як тільки ти проживеш кожне людське життя, у всіх часах, ти достатньо виростеш, щоб народитись.»
«Тож весь всесвіт, - ти сказав, - це просто..»
«Яйце.- я відповів. - А зараз, твій час перейти до наступного життя. »
vaporwave
origamiaround
pixelskylines
tangentwithtanner
prguitarman
