Ви колись боялися себе? То так весело. Ти наче знаєш чого можеш очікувати, залізаєш у свою голову, але то не допомагає. Ти бачиш картину, та не розумієш сенсу. Це наче дивитися на один із витворів наших сучасних художників. Що там є – загадка, як на мене, і для самого автора. І от мій думаючий прилад – загадка. Він створений моїм мозком, думками і таке інше, та що то в купі важко зрозуміти. Та що там важко? Просто неможливо.
Чи ви впевнені в тому, що знаєте себе? От дійсно. Чи ти впевнений, що ніколи не порушиш обіцянку, дану собі, чи не переступиш через один із власних принципів? Чи ти впевнений, що ніколи не наважишся на один із тих шалених вчинків, про які колись страшно було навіть подумати?
Настають такі моменти, коли я вагаюся щодо того, хто я така взагалі. Єдине, в чому завжди буду впевнена, так це те, що жіночого роду. Все інше таке мінливе, зовсім як наш світ. Ти впевнений у своєму коханні, смаках, вподобаннях у музиці? Ти впевнений у дні, місяці і році свого народження? Ти впевнений взагалі, що живеш, а не чиясь шалена видумка чи галюцинація? Ти взагалі впевнений у чомусь? Я ні. То так страшно.
Ці всі думки постають у нашій голові, і якось моторошно прокинутись одного ранку з питанням «Чому я взагалі живу?», яке тебе роздирає зсередини, так, що ти не знаєш куди подітися і що з цим робити… і то ж не ти сам вирішив, а твоя голова, підсвідомість. А найстрашніше те, що ти не усвідомлюєш, що то якась нісенітниця. Це ж ти сам вигадав, не хтось інший. Це твоя історія і тільки. Страшно? Твоя підсвідомість сказала тобі сісти в цій позі, читати це, сходити на вулицю, випити чашку кави чи чаю. То ж не ти сам. Щось інше. Якась тварина живе в тобі і говорить що маєш робити. А якщо не виконуєш побажання вибагливого монстрика, то відчуваєш дискомфорт. Якщо ти такий впевнений у своєму тілі і мозку, то змусь себе радіти чи сумувати. Не можеш? Бо підсвідомість не дає тобі такої можливості.
І ти досі впевнений у своїх рішеннях, і взагалі у собі? _ . _ . _ . _ . _ . _ . _ . _ . _ . _ . _ . _ . _ . _ . _ . _ . _ . _ .
Late Night Alumni – Lament