Зимова казка в Чернівцях або як я за три дні відкрила для себе Буковину
Журнал «Вокруг света», житомирські цукерки і пара-трійка речей в рюкзаку. З щасливим білетом в руках рушаю до «маленького Парижа», як часто називають серце Буковини – місто Чернівці.
Нестримний дух Нового року зловив мене ще в поїздці, в фірмовому потязі «Київ-Чернівці». Яскраві гірлянди підморгували стомленим подорожуючим і швидко заколисували до міцного сну.
І от сьома ранку. Привіт, чудове місто! На свій подив, в незнайомій обстановці я ні разу не заблукала. Поки дійшла до хостелу, що поруч з головною вулицею ім. Ольги Кобилянської, роздивилася місцеву архітектуру. І кожного разу, побачивши будівлю з якоюсь ліпниною і загогулинками, про себе думала: «Вау!».
Хто планує відвідати Чернівці, навіть якщо ви зібралися сюди без компанії, як і я, – нічого не бійтеся і сміливо приїжджайте. Згодом напишу, де я зупинялася і де розважалася, але зараз кілька слів про саму архітектуру.
Оскільки так рано кав’ярні не відчиняють двері для відвідувачів, мені довелося нагулювати апетит пішою прогулянкою. Якийсь певний маршрут свідомо не вибирала. Просто ходила і спостерігала. А коли здавалося, що все – загубилася, спокійно кружляла вулицями та дивним чином, поверталася на Кобилянську. Перше враження від міста: все таке маленьке, мініатюрне і близько розташоване. Тим не менш, в якусь мить я подумала, що не знайду, де ж той відомий університет. Я невтомно шукала і шукала його на мапі. І знайшла.
Люб’язний охоронець «українського Хогвардсу» повідомив, що за пів години відбудеться екскурсія. Тому вирішила зігрітися в кафе, що за рогом від університету. Зігрівалася гарячим шоколадом і солодким сендвічем. І мало не запізнилася на екскурсію.
На перший погляд, Чернівецький національний університет здався мені меншим, ніж його зображують. Але красу і велич цього місця не приховати. Два парки, церква… А чого варті зали в п’ятому корпусі. Багато говорити і не хочеться. Тут треба самому роздивлятися.
Лайфхак: не забудьте подивитися на своє відображення в дзеркалі у «Червоній залі». І перевірте фокус про свічку. Запитаєте: «Що за фокус?». Вам у цьому допоможе гугл або дивіться відповідь тут.
Після вишуканості і помпезності колишньої Резиденції Буковинських митрополитів, захотілося натрапити на кав’ярню у цьому ж стилі.
Вжууух! І от я в кафе «Шіллер». П’ю білий глінтвейн і насолоджуюсь інтер’єром. Проте майте на увазі, що тут також «вишукані» ціни, і до рахунку додаються чайові за обслуговування. Та за атмосферою – перфектно.
Червоний глінтвейн чекав на мене біля головної ялинки. Однак новорічного настрою вистачало і без алкоголю. Настрій створювали живі тварини на площі: символ 2017-го року – півень, а також фазани, що тупцювали поруч із шопкою. А які там вівці! Спостерігати за ними для мене виявилося справжнім релаксом.
Я вже мовчу про черги дітей до будиночка Святого Миколая (чи діда Мороза?). У будь-якому випадку було весело. Особливо запам’яталися танці Дідів Морозів, які напередодні Нового року збирали кошті для лікування дівчинки. В такому складі вони могли б виступати на якомусь талант-шоу. Чесно.
Розваги на площі були, були і наїдки. Там я підсіла на австро-угорську кухню. І в одному з дерев’яних будиночків куштувала бограч і банош. Ну, і звичайно червоний глінтвейн. Щоб розігріти й душу, й тіло, обходила майже всю центральну частину міста: Будинок-корабель, Ратушу, площу Турецької криниці, etc.
Лайфхак: аби вам не було сумно під час прогулянки, шукайте місцевих на couchsurfing і – гайда на екскурсію.
У моєму випадку відгукнулися двоє каучсьорферів. З одним я встигла прогулятися містом, а з іншим сподіваюся зустрітися в наступній поїздці в Чернівці. Адже самі місцеві жителі розказують, що «маленький Париж» красивіший в теплу пору року. Доведеться перевірити цю здогадку.
Але і взимку було на що подивитися. Наприклад, на кінотеатр, що раніше був синагогою.
Або на синагогу, що розширилася до ресторанчика.
Чи на дерев’яну церкву чи ту, що з крученими куполами. Скажу одразу: очі розбігалися від такого архітектурного різноманіття. В мої плани входило відвідування будинку Івасюка та Кобилянської, проте встигла на екскурсію тільки в краєзнавчий музей (білет коштує всього 10 гривень, якщо шо).
Не скажу, що на вулиці було сильно холодно, та я все-таки зазирнула до двох колоритних закладів.
Перший – то кав’ярня-музей «Grand Cafe».
А другий – «Літературне кафе». І там, і там старі цікаві предмети. Але «Літературне кафе» підкупило раритетною телефонною будкою, піаніно і неймовірним видом на Ратушу.
Я вже мовчу про приємні розмови в цьому закладі. До речі, якщо ви зібралися в якесь кафе/ресторан у неділю, то перевірте його години роботи, тому що більшість із них в цей день не працює.
І наостанок про житло. За щасливим збігом обставин я бронювала останнє місце в «Like Hostel». І жодного разу не пожалкувала. Дуже чисто і охайно. Білі подушки, ковдра і матрац. І м’яке ліжко, на якому лежиш, мов на хмаринці. Крім того, запам’яталася ванна кімната на першому поверсі. Зазирніть – і будете приємно вражені.
Також скажу, що Новий рік не пройшов би настільки весело, якби не компанія з різних людей із різних міст України і не тільки, які зібралися в цьому хостелі.
