Анна Бурейко

Блог про журналістику і для тих, хто нею цікавиться

[burenochka]

Вы когда-нибудь видели возвышенность, покрытую снегом? Вдыхали запах свежего горного воздуха на высоте 870 метров над уровнем моря? Украинские Карпаты способны и не на такое. Они готовы показать всю свою красоту в любое время года. Но весной, когда туристов становится меньше, а зеленых шапок на деревьях все больше, вероятность влюбиться в Закарпатье слишком велика. Приготовьтесь…

[burenochka]

В Киев на «Евровидение»: узнать обо всем с первого полуфинала

Вместо предисловия Смотреть «Евровидение» я начала не так давно: после того, как наша Руслана выиграла песен

[burenochka]

Секреты Закарпатья

Так уж сложилось, что открывать для себя новые места Украины мне приходится вместе с журналом «Вокруг света».

Получился такой себе лонг-рид. Но этого того стоит. ;)

[burenochka]

5 причин влюбиться в Закарпатье

Вы когда-нибудь видели возвышенность, покрытую снегом? Вдыхали запах свежего горного воздуха на высоте 870 метров над уровнем моря? Украинские Карпаты способны и не на такое.

Они готовы показать всю свою красоту в любое время года. Но весной, когда туристов становится меньше, а зеленых шапок на деревьях все больше, вероятность влюбиться в Закарпатье слишком велика. Приготовьтесь к прослушиванию невероятно большого количества легенд, связанных с тем или иным туристическим местом. А возникшую жажду приключений поможет утолить вино, конечно же, вместе с блюдами закарпатской кухни, названия которых с первого раза запомнить крайне сложно, ведь они буквально впитали в себя частичку венгерской истории.

Первое место для уединения и насыщенного семейного отдыха – это курорт «Воеводино». Здесь обитает форель, которую вы сможете попробовать в местной колыбе на пару с ароматной наливкой и другими традиционными лакомствами. 

Набраться сил во время пребывания в «Воеводино» поможет прогулка на лошадях.

А чтобы максимально оздоровиться – выбирайте купание в чане.

Мини-скульптура Лукавого подскажет вам, куда идти.

И это несмотря на присутствие теннисного корта и футбольного поля, расположенного на территории курорта. Если же любите прогуляться пешком – выбирайте парк Шенборн. Он прекрасен и в ночное время.

Только не пугайтесь скульптур с подсветкой, охраняющих вход в парк. Они хоть и реалистичны, но абсолютно безобидны, как и лягушки, выпрыгивающие вам навстречу. Бояться их точно не стоит. А гурманы могут еще и попробовать… «лягушачьи лапки». По одной из версий, этот деликатес привезли французы, приехавшие в Закарпатье на военную службу. Не думаю, что французов в этом крае в наши дни пруд пруди. Зато блюдо прочно закрепилось в местном меню. Больше говорить про «Воеводино» не имеет смысла. Лучше разок туда приехать. Хотя бы ради такого вида из окна.

Второе место, рекомендуемое для посещений, – более обобщенное, потому это винные подвалы и многочисленные дегустации. Готовы прослушать, как изготавливается вино, чем отличается десертное от белого сухого? Если нет – с легкостью пропускайте этот пункт, но уж если решились, то сходите хотя бы на несколько дегустаций – почувствуйте себя истинным ценителем напитка богов и немного задорным сомелье. «Шардоне», «Старый подвал», «Чизай», «Леанка» - список можно продолжать до бесконечности.

“Шардоне”

“Шардоне”

“Старый подвал”

“Старый подвал”

“Старый подвал”

“Чизай”

“Чизай” 

“Чизай” 

“Чизай” 

“Чизай”

“Леанка”

“Леанка” 

“Леанка” 

“Леанка” 

“Леанка” 

Плюс в таких дегустациях заключается в том, что вы видите процесс изготовления вина, а также где и в каких условиях оно хранится. И после всех рассказов вам обязательно захочется прикупить себе пару бутылок белого или красного сухого. Рассуждая о вине, невозможно не отметить очень ценного дополнения к нему – настоящего сыра. Для ценителей молочной продукции отведено есть особое место на Закарпатье, а именно село Иза с эко-фермой под названием «Бараново», где вы научитесь различать белое золото Карпат: вурду, брынзу, Грунь и Рику. К тому же, все что подают к столу, выращено на этой самой ферме, и это очень вкусно.

Третье место – историческое. Дворец графов Шенборнов, известный как санаторий «Карпаты».

Магнолии и сакуры, искусственное озеро, источник молодости – вот малая часть того, что можно посмотреть.

На территории Дворца находится домик, где отдыхал Никита Хрущев, а также маленький рынок, после посещения которого вы не уйдете без сувениров, – будь это вино, колбасы, венгерский шоколад или карпатский чай.

Если же вам по душе романтические путешествия, загляните во Дворец Сент-Миклош. Там вы узнаете, на какие жертвы способна женская любовь и как в частных руках оживают руины и превращаются в место для культурных событий.

А тем, кто не мыслит себя без истории, советую поехать в замок «Паланок» и узнать, что с ним смогли сделать учащиеся на трактористов студенты профтехучилища, как ни один завоеватель до них. Там вам также расскажут, как строился замок и почему он носит именно это название. Информацию о том, какой красочный вид открывается с верхней части замка «Паланок» на Мукачево, вам придется проверить самим.

Четвертое место – термальные источники. Чтобы просто расслабиться и отдохнуть благодаря различным бассейнам с целебной водой разной температуры – езжайте в оздоровительный комплекс «Жаворонок». Закаты там не менее прекрасны, чем сами термальные воды.

А тем, кто не мыслит себя без развлечений и всего-всего – выбирайте термальный комплекс «Косино». Там на вас ждут и шикарные апартаменты, и самая длинная барная стойка в бассейне, и оздоровительные процедуры, и… фан-клуб братьев Кличко.

Где бы вы еще сделали фото с самыми известными украинскими боксерами, в то же время,  попивая коктейль и смотря на горящий огонь в камине.

Пятое место – озеро Синевир. Прийти и наслаждаться жизнью! Помимо легенд, связанных с возникновением озера, Синевир горд и красив. Он действительно напоминает человеческий глаз и по праву считается одним из 7-ми чудес Украины. Здесь переплывают с берега на берег по плоту, пробуют варенье из шишек и смотрят на спрятанный остров диво-озера.

Признайтесь, после увиденного вы точно влюбитесь в Закарпатье. Все еще  сомневаетесь, что ответить? Тогда поселитесь хотя бы на день в гостинице «Камянка».

На высоте 870 метров открывается неповторимый пейзаж, потому что горы здесь, кажется, повсюду. Позже вы увезете с собой частичку горных вершин в шумные мегаполисы. Пусть только в памяти, зато крепко и навсегда.

Пресс-тур был проведен в рамках проекта «Карпатский портал», который финансируется за счет гранта от королевства Норвегии через Норвежский финансовый механизм, софинансируется из государственного бюджета Словацкой Республики.

[burenochka]

Зимова казка в Чернівцях або як я за три дні відкрила для себе Буковину

Журнал «Вокруг света», житомирські цукерки і пара-трійка речей в рюкзаку. З щасливим білетом в руках рушаю до «маленького Парижа», як часто називають серце Буковини – місто Чернівці.

Нестримний дух Нового року зловив мене ще в поїздці, в фірмовому потязі «Київ-Чернівці». Яскраві гірлянди підморгували стомленим подорожуючим і швидко заколисували до міцного сну.

І от сьома ранку. Привіт, чудове місто! На свій подив, в незнайомій обстановці я ні разу не заблукала. Поки дійшла до хостелу, що поруч з головною вулицею ім. Ольги Кобилянської, роздивилася місцеву архітектуру. І кожного разу, побачивши будівлю з якоюсь ліпниною і загогулинками, про себе думала: «Вау!».

Хто планує відвідати Чернівці, навіть якщо ви зібралися сюди без компанії, як і я, – нічого не бійтеся і сміливо приїжджайте. Згодом напишу, де я зупинялася і де розважалася, але зараз кілька слів про саму архітектуру.

Оскільки так рано кав’ярні не відчиняють двері для відвідувачів, мені довелося нагулювати апетит пішою прогулянкою. Якийсь певний маршрут свідомо не вибирала. Просто ходила і спостерігала. А коли здавалося, що все – загубилася, спокійно кружляла вулицями та дивним чином, поверталася на Кобилянську. Перше враження від міста: все таке маленьке, мініатюрне і близько розташоване. Тим не менш, в якусь мить я подумала, що не знайду, де ж той відомий університет. Я невтомно шукала і шукала його на мапі. І знайшла.

Люб’язний охоронець «українського Хогвардсу» повідомив, що за пів години відбудеться екскурсія. Тому вирішила зігрітися в кафе, що за рогом від університету. Зігрівалася гарячим шоколадом і солодким сендвічем. І мало не запізнилася на екскурсію.

На перший погляд, Чернівецький національний університет здався мені меншим, ніж його зображують. Але красу і велич цього місця не приховати. Два парки, церква… А чого варті зали в п’ятому корпусі. Багато говорити і не хочеться. Тут треба самому роздивлятися.

Лайфхак: не забудьте подивитися на своє відображення в дзеркалі у «Червоній залі». І перевірте фокус про свічку. Запитаєте: «Що за фокус?». Вам у цьому допоможе гугл або дивіться відповідь тут.

Після вишуканості і помпезності колишньої Резиденції Буковинських митрополитів, захотілося натрапити на кав’ярню у цьому ж стилі.

Вжууух! І от я в кафе «Шіллер». П’ю білий глінтвейн і насолоджуюсь інтер’єром. Проте майте на увазі, що тут також «вишукані» ціни, і до рахунку додаються чайові за обслуговування. Та за атмосферою – перфектно.

Червоний глінтвейн чекав на мене біля головної ялинки. Однак новорічного настрою вистачало і без алкоголю. Настрій створювали живі тварини на площі: символ 2017-го року – півень, а також фазани, що тупцювали поруч із шопкою. А які там вівці! Спостерігати за ними для мене виявилося справжнім релаксом.

Я вже мовчу про черги дітей до будиночка Святого Миколая (чи діда Мороза?). У будь-якому випадку було весело. Особливо запам’яталися танці Дідів Морозів, які напередодні Нового року збирали кошті для лікування дівчинки. В такому складі вони могли б виступати на якомусь талант-шоу. Чесно.

Розваги на площі були, були і наїдки. Там я підсіла на австро-угорську кухню. І в одному з дерев’яних будиночків куштувала бограч і банош. Ну, і звичайно червоний глінтвейн. Щоб розігріти й душу, й тіло, обходила майже всю центральну частину міста: Будинок-корабель, Ратушу, площу Турецької криниці, etc.

Лайфхак: аби вам не було сумно під час прогулянки, шукайте місцевих на couchsurfing і – гайда на екскурсію.

У моєму випадку відгукнулися двоє каучсьорферів. З одним я встигла прогулятися містом, а з іншим сподіваюся зустрітися в наступній поїздці в Чернівці. Адже самі місцеві жителі розказують, що «маленький Париж» красивіший в теплу пору року. Доведеться перевірити цю здогадку.

Але і взимку було на що подивитися. Наприклад, на кінотеатр, що раніше був синагогою.

Або на синагогу, що розширилася до ресторанчика.

Чи на дерев’яну церкву чи ту, що з крученими куполами. Скажу одразу: очі розбігалися від такого архітектурного різноманіття. В мої плани входило відвідування будинку Івасюка та Кобилянської, проте встигла на екскурсію тільки в краєзнавчий музей (білет коштує всього 10 гривень, якщо шо).

Не скажу, що на вулиці було сильно холодно, та я все-таки зазирнула до двох колоритних закладів.

Перший – то кав’ярня-музей «Grand Cafe».

А другий – «Літературне кафе». І там, і там старі цікаві предмети. Але «Літературне кафе» підкупило раритетною телефонною будкою, піаніно і неймовірним видом на Ратушу.

Я вже мовчу про приємні розмови в цьому закладі. До речі, якщо ви зібралися в якесь кафе/ресторан у неділю, то перевірте його години роботи, тому що більшість із них в цей день не працює.

І наостанок про житло. За щасливим збігом обставин я бронювала останнє місце в «Like Hostel». І жодного разу не пожалкувала. Дуже чисто і охайно. Білі подушки, ковдра і матрац. І м’яке ліжко, на якому лежиш, мов на хмаринці. Крім того, запам’яталася ванна кімната на першому поверсі. Зазирніть – і будете приємно вражені.

Також скажу, що Новий рік не пройшов би настільки весело, якби не компанія з різних людей із різних міст України і не тільки, які зібралися в цьому хостелі.

[burenochka]

Це відома Україна. Гастротур по Житомиру

Житомир – не для подорожей. Житомир – не туристичний. Можливо, саме так думають більшість українців, які тут ніколи не були. Я ж насправді їхала сюди не на екскурсію, а в гості. Проте культурна програма була складена настільки вдало, що не можу нічого з собою подіяти. Раджу приїжджати в одне з найстаріших міст України. Тут круто!

А оскільки мої київські друзі дивувалися з розповідей про Житомир і казали: «Ти краще не говори, а напиши, куди там сходити і на що подивитися. А ми почитаємо». Свою обіцянку виконую. Пишу.

Перше. Лайфхак для тих, хто прямує з Києва в Житомир.

Задля економії грошей, ви можете доїхати до Житомира за 60 гривень. Для цього спускаєтесь в метро і їдете до Житомирської. А потім маршруткою/тролейбусом чи пішки до станції «Дачна». А з «Дачної» легко доїдете до Житомира.

Фішка в тому, що з водіями треба торгуватися, тому що з мене хотіли взяти 70 гривень за проїзд, але зійшлися на 60-ти.

Друге, що б я радила мандрівникам, це піти на головну площу за гарячим глінтвейном і роздивитися архітектуру. Для ентузіастів залишу лінк про Житомир навиворіт.

Хто ж не п’є нічого міцнішого за каву, необхідно обов’язково зазирнути в «Теретенію». Там дуже смачні тістечка, які готує пані Ольга, а також розписані стіни зі справжніми житомирськими краєвидами (парк барона де Шодуара), і – гойдалки замість звичних стільців.

До речі, Теретенія - це назва річки  і означає – той, хто проходить крізь скелю.

Другим атмосферним закладом, де я побувала, став «Портал». Справжній рай для проведення фотосесій і для ласунчиків гарячого какао.

Кажуть, що до відкриття цього закладу, там постійно щось містичне відбувалося, доки не задобрили Домовичка. Тому сміливо заходьте в «Портал», вибирайте зі стіни чашку, з якої будете пити солодке какао, і не думайте про містику. Або думайте. Тому що там стільки дзеркал, що я відчувала себе героїнею казки Льюїса Керрола.

Третім місцем гастрономічного туризму стало кафе морозива «Рудь», що знаходиться в ТРЦ «Глобал». Не дивлячись на зимову погоду, любителів морозива було повно. Тому майте на увазі, що на порцію солодких кульок за столиком вам доведеться трохи почекати.

Другий лайфхак: морозиво «Рудь» в «Ice-Fashion» смачніше за те, що продають під цією ж торговою маркою в супермаркетах. Так це чи ні – перевіряйте самі.

Я ж окрім морозива відкрила для себе обліпиховий чай з полуницею. Це дуже смачно!

Четвертим прихистком для гурманів є паб «Ланселот». Це заклад «із перчинкою». По-перше, там дійсно в деякі страви кладуть червоний гострий перець. А по-друге, по всьому пабу розклеєні листки із приколами. Фотодокази додаю.

Крім затишної атмосфери, мене загіпнотизували новорічні вогники, лицарські обладунки та ароматний глінтвейн. І якщо хтось, як і я, прагне скуштувати чогось нового, то в «Ланселоті» замовляйте українські делікатеси – бичачі яйця та свинячі вушка на сковорідці. Вам сподобається, – гарантую.

Якщо розповіді про їжу, любі читачі, вам дещо набридли, то відновити інтерес до Житомира допоможе музей космонавтики. Ззовні непримітна будівля з двома ракетами, але всередині – справжній ураган емоцій.

Послухати звуки космосу, подивитися на перших чотирилапих, що там побували, зиркати на шматочки космічного ѓрунту, порівняти спорядження та їжу, виготовлених спеціально для польотів.

До того ж сюди приїжджав Леонід Каденюк і залишив автограф, що зберігається в музеї. Після побаченого ще більше усвідомила серйозність професії космонавта. Захотілося приєднатись до екіпажу з польоту на Марс. Скільки там білети коштують, і в якому році вони вилітають, – хто підкаже?

Абсолютно незвичним місцем для екскурсій став для мне «Ремісничий двір».

Кожен зможе знайти там свої іграшки дитинства, придивитися до стародавніх інструментів, кераміки, а фанати-журналісти – до колекції фотоапаратів, друкарських машинок, телефонів та радіо.

Також там живе дуже добрий і грайливий пес, який вийшов до нас привітатися під час екскурсії. Більше інформації про цей музей читайте тут.

Аби не завантажувати розповіддю про Житомир, напишу, що мені там особливо сподобалося: охайні вивіски магазинів, сучасні зупинки (хоча місцеві жителі попереджають, що нові зупинки у них не всюди) та колоритні люки.

Задля неймовірних пейзажів варто їхати до Гідропарку.

А в кінці прогулянки містом піднятися на підвісний пішохідний міст та милуватися яскравим підсвічуванням споруди.

Можливо, мій туристичний путівник виявився довшим, ніж планувалося, але сподіваюся, не менш корисним.

І останній лайфхак: від Житомира до Києва можна доїхати за 50 гривень від зупинки Мар’янівка.

Незабутніх вражень і хорошої компанії, де б ви не подорожували.

Далі буде…

[burenochka]

Як не зламати собі крила

Це стало хорошою традицією і певною мірою – ритуалом. Вони прилітають кожного ранку або навідуються звечора. Трохи наглі, але привітні. Часті гості на моєму балконі – голуби. Спочатку я намагалася їх проганяти, інколи підгодовувала хлібом. Та зрештою змирилася, що ці пернаті облюбували моє тихе гніздечко. І їм просто в кайф сідати на перила, урурукати, щоб я нарешті прокинулася та звернула на них увагу. Все-таки голуби мають крила. І деякі люди теж.

Свої крильця я час від часу чищу від різних непотрібних речей, які мені в майбутньому не знадобляться.

Це я називаю саморозвитком. Кілька разів на рік у мене наступає ломка і починається інформаційний голод, де я читаю дві-три книжки одночасно, проходжу тренінги онлайн і офлайн.

Тут треба зазначити, що книжки, то мій особливий фетиш. Повна валіза різної літератури до цього часу чекає на мене в Києві. І забирати той скарб не дуже й хочеться. На мою думку, краще роздавати. Тому якщо ви, як і я, відчуваєте гостру книжкову залежність, пишіть в коментарях, що хочете почитати. Залюбки поділюся виданнями моєї міні-бібліотеки, бо стільки книжок улюблений стіл вже ледве вміщує. А це мій маст-рід до кінця серпня.

Плюс ще книжки в електронному варіанті.

І ціла папка під назвою «Саморозвиток» зі списком літератури з журналістики, просто художньої літератури, окремо книжки в пдф-і і вордівському форматі, а також список фільмів, які варто переглянути.

Проблема у тому, що з такими апетитами, часу осягнути це все дуже-дуже мало. Але на допомогу приходить старий друг тайм-менеджмент. Із ним я познайомилася років п’ять тому назад на III Всеукраїнській літній школі молодіжної преси в Одесі. На жаль, такі фести не проводяться, але знання від них залишилися. Не скажу, що я повністю все виконую, але деякі поради дійсно виручають. Наприклад, правило спершу з’їсти зранку жабу (не в прямому сенсі слова). Цю штуку багато хто виконує. Про жабу в розпорядку дня і про те, де взяти в собі сили, щоб рухатись далі, влучно написав блогер Іван Князевич.

Зі свого боку можу сказати, що складання планів на тиждень, місяць, рік, розрахунок власного бюджету ефективно працює для реалізації бажань. Якщо ж ви думаєте, що «все пропало», запишіть топ-10 досягнень за рік і топ-10 пунктів на майбутнє. Мені це допомогло. Коли аналізуєш, скільки всього зроблено і скільки сил витрачено – знову виростають крила. І якою б творчою особистістю ви б не були, треба періодично наводити порядки і у власному домі, і в голові.

Розпочати можете із тайм-менеджменту. Тож якщо хочете стати гуру цього загадкового слова й відростити собі крила, то раджу прочитати блог OpenMind.

Мене, наприклад, саме читання надихає і дає поштовх до розвитку. І я не боюся ставити собі захмарні цілі. Так, я живу в провінційному місті. Були навіть випадки, коли при слові «Миколаїв» деякі люди перепитували, не знаючи де воно. Я завжди кажу, що це між Одесою і Херсоном (на хвилиночку, обласний центр однієї з 24-х областей України).

У моєму випадку, це місто з великими можливостями. Варто лише докласти зусиль.

Своє місто-М я зараз відкриваю заново. Хтось бачить у Миколаєві неприбрані вулиці і поламаний асфальт. Але хочеться, щоб ці люди також побачили кінопокази під відкритим небом в яхт-клубі, зірки в телескопі з будівлі обсерваторії і власні крила, які ледве визирають.

Мої ж крила готуються до чергового польоту. Думаю, голуби теж зрадіють наступній цікавій авантюрі.

[burenochka]

Мої маленькі пригоди

Чесно кажучи, я ніколи не любила осінь. Прохолодно, постійно йде дощ і хочеться заховатися від цього холоду куди-небудь подалі. Але чомусь саме восени доля дарувала мені якісь сюрпризи.

Одним із таких став переїзд з мого улюбленого Києва в рідне містечко Миколаїв, де всі не тільки одне одного знають, але й все про всіх – всі чутки і факти із життя.

Пам’ятаю, як я прогулювалася Оболонською набережною у цей час, спостерігала за спортсменами, які грають у волейбол, за дітьми на ігровому майданчику, за кумедними собаками, що виконують команди своїх хазяїв та бігають по парку, жваво виляючи хвостом. Тоді мені не хотілося кидати столицю, але обставини склалися так, що я не могла знайти роботу, хоч і ходила на різні співбесіди та надсилала резюме. От і вирішила повернутися в Миколаїв.

І робота мене знайшла. Не буду описувати всі історії, пов’язані з роботою у ЗМІ, як я змінювала одне видання на інше. Про це варто написати окремо. Я вже рік як у рідному місті. І знову золотава осінь. Я добре попрацювала у першому турі місцевих виборів, із легкою душею звільнилася з роботи, а що далі – не знаю. Вирішила не думати про це, відпочити спочатку, бо давно не почувала себе так піднесено. Одне я знала точно, що саме в листопаді іду до Стамбула з друзями. Ця маленька пригода була заздалегідь спланована і я отримувала задоволення від передчуття майбутньої поїздки.

Маршрут обрала собі нелегкий. Замість того, щоб летіти до Туреччини із сусідніх Одеси чи Херсона, я вибрала авіапереліт зі Львова через Київ до Стамбула, тому що так виходило вдвічі дешевше. Отже, жабка-мандрівниця зі своєю старою, однак роками перевіреною дорожньою сумкою, сіла у маршрутку і поїхала в Одесу.

Звідти пересіла у поїзд на Львів. Цікаво, що у місті Лева я вже буваю втретє за останні пів року і радію кожного разу, коли ступаю на львівську бруківку. Тут затишно, пахне кавою і випічкою, і як на мене, місто огортає неймовірно сильний дух історії, тому що, повірте мені, енергетика Львова зашкалює. Дивно, що тут я жодного разу не заблукала. Навіть якщо й повернула не в той провулок, отримувала задоволення, розглядала будиночки і церкви, підживлювалася «західняцькою енергетикою». Цього разу надумала піти на Високий замок та подивитися на культурну столицю згори. Вранці приїхав мій потяг, я неквапливо пішла до центру міста, зайшла у Криївку на сніданок, домовилася про зустріч зі знайомими та попрямувала розглядати Львів.

Погода сприяла мені. Але було не так тепло, як хотілося, - стояв густий туман. Тож я сподівалася, щоб він розсіявся і не було перешкод перед польотом. Затримки рейсу мені зовсім було не до вподоби.

Незважаючи на туман і мрячку я видерлася на оглядовий майданчик Високого замку, намагалася розгледіти краєвид міста, однак вдалося побачити лиш шматок, тому що туман не відпускав свої обійми та накрив площу своїм білим пухким покривалом.

Було чутно, як падає листя і шишки, як білочка стрибає з гілки на гілку, у лісі панувало своє життя, яке вдало прижилося з життям мегаполісу. У Львові в мене було кілька зустрічей. Надзвичайно приємно, що в незнайомому місті для тебе знайдуть час люди, з якими перетиналися на різних тренінгах. Ти вип’єш з ними кави, зарядишся емоціями, а далі поїдеш в аеропорт, як часто кажуть: «На зустріч мрії». Мій рейс починався о сьомій ранку. Тож я цілу ніч провела в «Данилі Галицькому».

Хотілося закутатися в ковдру і спати. Я намагалася хоч кілька годин покуняти та не буду описувати, яких зусиль це коштувало. І от нарешті реєстрація. Хвилююся страшно. Сама процедура проминула швидко і тепер я сиджу біля вікна в літаку. І злітаємо.

Вуха закладає та чомусь страху немає. Відчуття невагомості і радість від того, що ти, мов пташка, відірвалася від землі. Бачиш з ілюмінатора білі хмарки і небо, якому немає кінця краю. Це тебе заколисує і ти засинаєш. А прокидаєшся від слів пілота, що ми вже в Києві, дякуємо, що були з нами. У «Борисполі» роздивляюся термінал, не знаю, куди мені йти. Та врешті-решт знаходжу, де проходять митний контроль та чекаю на свій літак. І знову у небі. І знову сон.

Повітряна поїздка пройшла так швидко, що не встигла й оком моргнути. Все як у казці: надзвичайно великий аеропорт «Ататюрк», безліч людей – приїжджаючих з сумками, валізами або взагалі з одним портфельчиком, та зустрічаючих – з табличками та білосніжними посмішками.

В аеропорту друзі вже чекали на мене. З цього моменту почався відлік моїх маленьких стамбульських пригод. Вразило багато чого – і дорога, і сама інфраструктура, де зроблено все для людей, в тому числі і з обмеженими можливостями, щоб тобі було зручно і комфортно.

Приємно здивували мечеті – помпезні, вишукані і красиві, доглянуті парки з різноманітними за формою фонтанами і такими ж оригінальними урнами для сміття.

Навіть приїхавши в Україну, згадую смак турецької кави, якою нас безкоштовно пригощали в крамниці на центральній вулиці Істікляль.

Вважаю все-таки вдалою покупку набору, в якому була турка, кава і дві чашки. Я придбала його спонтанно. І коли заварюю в себе вдома каву, згадую той величезний і красивий Стамбул.

Зізнаюся, що я навіть не підозрювала, що він може бути настільки гарним, величним та могутнім. Тобі тепло, тому шо клімат м’який і можна ходити у шкірянці та кедах, і тепло від того, що тут вирує життя. Набережні, море, чайки, яких годуєш сухарями, їсиш балик екмек із рибою, куштуєш смажені каштани з присмаком картоплі, розслабляєшся кальяном і хочеш приїздити сюди знову.

У мене є передчуття, що це не остання моя поїздка до Туреччини. Багато чого я ще не побачила і не пізнала.

Той, хто планує сюди приїхати, хай навіть і не в сезон, - рекомендую, не пожалкуєте.

І наостанок поділюся ще одним своїм спостереженням: українки справді найкрасивіші дівчата- перевірено на власному прикладі. Подробиці не розкриватиму, але увагою чоловіків у Стамбулі я обділена не була. До слова, вони там гарненькі і нашим чоловікам є чому в них повчитися. І не тільки доглядати за собою чи слідкувати за модою, а в культурі спілкування з жінками.

Тиждень вікенду збіг до завершення, наче це був один день. І в «Ататюрку» я вже ловила кайф, проходячи по магазинчикам duty free, смакуючи гарячим шоколадом від “Starbucks” і збираючи свої думки до купи біля вікна літака.

Багато хто з моїх друзів знає, що я вірю у знаки долі та вищі сили. При перельоті до Києва я познайомилася з білоруськими телевізійниками, які знімали для програми новин ситуацію на сирійському кордоні. Тоді я замислилася, що хтось на небі натякає мені, що вартує працювати на TV. Зізнаюся, що були думки залишити професію і піти з журналістики.

Та ось що робить випадок. Подзвонивши колезі та привітавши її з днем народження, я прийшла на колишнє місце роботи вручити іменинниці турецький презент. Ну, і звісно поспілкуватися. Виявилося, що на обласному є вакансія і я в дусі свого авантюризму погодилася.

Мені не вистачало телебачення, прямих ефірів і того драйву, якого я, працюючи на сайті, не отримувала. А вже через день у новій студії та з новим бойовим настроєм я вела новини.

І нехай за тяжкої роботи отримують невеликі зарплати, але є щось сьогодні важливіше за гроші. Це мрія. І коли робиш те, що справді любиш, нагорода не буде тебе довго чекати.

Тож мої маленькі пригоди незабаром переростуть у великі, масштабні і яскраві, бо таким бачу своє життя.

[burenochka]

Твоя справа. PROсто:люди 26.07.2015

Автор - Анна Бурейко. У черговому випуску програми ми познайомимо вас із Оленою Бєлоусовою, заслуженою артисткою України.

[burenochka]

Твоя Справа. «PROсто: Люди» 12.07.15

Интервью с личностью многогранной. А когда на вопрос, как Вас представить, сам герой говорит: "Просто Юрий Любаров", - это подкупает.

[burenochka]

Твоя Справа. «PROсто: Люди» 28.06.2015

У черговому випуску програми «PROсто: Люди» ми познайомимо вас із хормейстером, керівником Миколаївського народного жіночого академічного хору ім. С. Фоміних...

Интервью с очень интересным и талантливым человеком - Татьяной Островской. А хор - действительно просто космос! Но лучше один раз увидеть, чем сто раз услышать. Всем любителям музыки и искусства рекомендую! 

[burenochka]

ТНМ, яскравий підземний перехід

Автор - Анна Бурейко. Оператор - Юрій Руденко.

[burenochka]

Твоя Справа. «PROсто: Люди» 14.06.2015

Дякую Олегу Науменку, який зголосився взяти участь у програмі "PROсто: Люди" та #ОкеанЕльзи, які дали дозвіл на використання музики! Хочеться, щоб про таких людей журналітси більше говорили, а бізнесмени та політики більше робили для розвитку паралімпійського спорту в Україні.

[burenochka]

Твоя Справа. «PROсто: Люди» 31.05.2015

Старший науковий співробітник Миколаївського обласного краєзнавчого музею "Старофлотські казарми" Тетяна Губська.

[burenochka]

12 ДЕНЬ МАТЕРІ 2015

Про супер-мам та супер-діток.

[burenochka]

20 миколаївські дороги

Ремонт доріг: думки місцевих жителів та влади.

[burenochka]

Твоя Справа. «PROсто: Люди»