Tania – an artist/curator. Irena – an artist. Three personal and two group exibitions was held. One residence have been attending. Few projects in progress.
Розроблено під час резиденції в ІЗОЛЯЦІЇ в рамках проекту «Програма короткострокових резиденцій «Заземлення» 2021 за підтримки Українського культурного фонду.
Текст було опубліковано мистецьким виданням Support You Art .
В січні 2021 ми подали заявку на участь у серії короткострокових резиденцій Заземлення. Фонд ІЗОЛЯЦІЯ пропонував подаватись художникам, що хочуть працювати з темою Антропоцену в контексті міста Соледар. В одному з наших попередніх відео ми використали золото як символ людської діяльності, спрямованої на здобуток матеріальних статків, якому протиставляли образ вічного світового океану, який існує сам по собі, без людського втручання.
Чого ми очікували
Наше уявлення про Донбас взагалі та про Соледар зокрема були абстрактними і ґрунтувались на стереотипах, сформованих ЗМІ та колективним інфополем. Здавалось, що ми зараз опинимось в депресивному регіоні, де сучасне мистецтво не цікаво для широкого загалу.
Ми намагались сприйняти Соледар суб’єктно, відокремлюючи реальний досвід від власних упереджень.
Що ми побачили
Ми планували поселитися в Соледарі; познайомитись з місцевою спільнотою, зрозуміти структуру суспільного життя; відвідати майстерні, де місцеві роблять декоративні вироби з солі, та зробити в майстернях сольову частину нашої інсталяції; відвідати больові точки регіону, аби відзняти відеоарт про вплив антропогенного фактору на місцеву екологію; та знайти локацію для майбутньої публічної презентації.
01.
Ми оселилися в центрі Соледару, на вулиці, названій на честь Карпінського – геолога, що в 1881 році довів наявність запасів високого хлориду натрію в регіоні. В радіусі кілометру від будинку знаходились всі місця та установи, що могли нам знадобитись, включаючи сольові майстерні, Нову Пошту, кав’ярню та будинок культури.
На жаль, Соледар – це місто побутового дискомфорту. Вода в місті подається в будинки погодинно. В кожному будинку є запаси води у відрах. Здається, що всі звикли до цього і сприймають піклування про воду як частину денної рутини.
Ми йшли Соледаром і дивувались: складалося враження, що кожен спокійно йде по своїх справах. Мабуть, ми були найнервовішими людьми в місті.
02.
В місті мало ліхтарів, а ті, що є, не яскраві. Разом з денним світлом з вулиць зникає більшість людей.
- То шо, де тут бар, де випивають шахтарі?
- Немає такого бару - сміючись, каже співрозмовник.
- Невже шахтарі ведуть здоровий спосіб життя?
- Ні, вони п’ють.
- А де вони це роблять?
- Вдома.
Спілкуючись з різними людьми, ми дізналися, що у працівників шахт не прийнято збиратись на тімбілдінги та на пиво. Схоже, більшість людей в Соледарі по-справжньому може об’єднати лише ситуація загрози підприємству Артемсіль, як це відбулося весною 2020. Деякі з місцевих спілкуються в інтернет-спільнотах на кшталт групи міста у Фейсбуці (до 10 активних учасників у спільноті).
Соледар – місто, що утворилося навколо підприємства «Артемсіль», тож більшість з місцевих жителів працює саме там. Можна працювати шахтарем, а можна забезпечувати умови для праці шахтарів, тобто бути інженером-зварювальником, кухарем, тощо.
Вважається, що у шахтарів хороша заробітна плата (18-30 тисяч гривень). Позитивним сценарієм для хлопця є народитись сином шахтаря, для дівчини - вийти заміж за шахтаря. Робоче місце на шахті часто передається у спадок від батька до сина. Шахтарі обережно спілкуються з оточуючими: колега може сприяти твоєму звільненню, аби на твоє робоче місце можна було рекомендувати когось «свого».
Жінки, що працюють на заводі, наприклад, фасувальницею солі (з/п 8-14 тисяч гривень), теж міцно тримаються за роботу. Робоче обладнання в цеху різне – і новеньке, і дуже застаріле. Від того, за яким станком працює фасовщиця, залежить виробітка, а отже – і кількість зароблених грошей. Тож жінки в цеху не подружки – вони конкурують за можливість працювати на більш новому обладнанні.
Найбільше люди спілкуються всередині сім’ї і розраховують в першу чергу на родичів. В місті часто зустрічається думка, що сім’я – це люди, які гарантовано допоможуть тобі і не відцураються тебе, незалежно від ситуації.
03.
Ми все ще мали створити інсталяцію з крові, солі і води, тому відвідали сольові майстерні. Там працюють люди різного віку і статі. У приміщеннях досить холодно; всі поверхні вкриті товстим шаром солоного пилу.
Люди в сольових майстернях роблять те, на що є попит. А попит є на декор: сольові лампи та статуетки. Популярний подарунок для людини, яку поважаєш – виріб з солі, що зображує щось дотичне до діяльності цієї людини. Наприклад, танк для танкіста, чи шматок солі з гравіровкою шеврону поліції для поліцейського.
Найтиповішим сувеніром з Соледару є сольова сова.
Роздивившись різні варіанти, ми вирішили використати в своїй інсталяції прозорі кристали з солі. Якщо такий кристал ламається, він розколюється на прямокутники – таку він має кристалічну решітку. А всередині кристалів знаходяться бульбашки повітря, яким багато мільйонів років.
04.
Передивляючись паспорт Соледару, ми зацікавились залишками розсолопроводу «Донсода-Карфаген» та затопленим Харламовським рудником. Вирішили відвідати ці місця і зняти відео саме там. З нами на зйомку поїхав краєзнавець Михайло Кулішов, а надати асистентську допомогу згодився місцевий хлопець, Сергій Куций. Вчотирьох ми мандрували степами зі знімальною технікою та відрізом червоної матерії. Червоним кольором ми маркували сліди антропогенного впливу – карстові пустоти, засолонену воду, відкриту розробку гіпсового кар’єру тощо.
Справжній безкрайній український степ захоплює і виглядає так, ніби людина не може завдати йому значної шкоди. Людина видається дуже маленькою в контексті цього простору. Та саме тут можна побачити, як працює час. Як тільки людина припиняє свою діяльність в тій чи іншій частині степу, її видимі сліди зникають швидко. Наприклад, розсолопровід Новий Карфаген було остаточно зруйновано в 2012 році, і сьогодні це лише залишки споруди. Без попередньої інформаційної підготовки ми б, скоріш за все, не змогли зрозуміти, що саме тут було.
Нейтральні на перший погляд карстові пустоти – це сліди людини. Людина видобувала ресурси з землі, і залишила після себе порожнечу. Якщо порожнечу не заповнити, або не укріпити, земля над нею опуститься. Так змінюється рельєф.
Частину суттєвих наслідків впливу антропогенного фактору важко побачити непідготованим оком. Люди, намагаючись заробити гроші, займаються незаконною оранкою степів. Як наслідок, змінюється водний режим ґрунтів та їх хімічний склад, тож відбувається поступове засолення землі. Кажучи простіше, степ поступово перетворюється на пустелю.
Питання збереження степу – це питання збереження природного розмаїття країни і екологічного користування природними ресурсами. Але це також питання побутового комфорту: чи хочете ви жити в кліматі пустелі? Та не всі місцеві жителі виїжджали за місто у степ, не всі підлітки бували там, не всі знають про існування цих проблем. Слова про український степ і шкоду людини природі звучать для багатьох місцевих жителів сухо, загально, абстрактно, як рядки в підручнику з природознавства.
05.
- ... Ми художники, і шукаємо локацію для презентації результатів резиденції. Плануємо показати відеоарт, інсталяцію та поспілкуватися з людьми.
- Художники? Так а картини де? – сміється голова будинку культури.
В будинку культури нам порадили провести фінальну публічну подію в бібліотеці, і запросити молоду аудиторію – учнів старших класів та першокурсників. Мовляв, дорослі працюють у дві зміни і вкрай важко їх зібрати о шостій вечора на презентацію. Та і об одинадцятій ранку, та і взагалі. Ми скористались порадою щодо зміни аудиторії і були приємно здивовані.
На презентацію прийшли підлітки зі старших класів школи і місцевого коледжу – майбутні повари та слюсарі. Вони охоче погодились допомогти нам завершити інсталяцію і додати до рівняння «вода-сіль-кров» останній компонент.
Не мало значення, що вони мало що знали про теорію сучасного мистецтва. Вони зробили все з такою рішучістю, ніби заздалегідь знали – на відміну від нас – що слід робити.
06.
Як виявилось, в Соледарі і в сусідньому Бахмуті чимало небайдужих до свого краю людей. Ми познайомились з краєзнавцями, громадськими діячами, художниками, що щиро люблять свій регіон і знають про нього більше, ніж будь-яке Інтернет-джерело. Вони збирають та розповсюджують інформацію про місцевість, залучають іноземні кошти та привертають увагу до вирішення екологічних питань. Проте у відсотковому співвідношенні стає зрозуміло, що такі люди – виключення з правил, і далеко не всі з них працюють у державному аппараті, тобто їх вплив на рішення міського рівня – результат лише їх особистої свідомої наполегливості.
Але більшість місцевих жителів не має вільного ресурсу на вирішення масштабних питань впливу людини на оточуюче середовище. Люди зайняті апдейтом запасів води в домі, конкуренцією за робочі місця, збереженням крихкої стабільності свого відносно спокійного життя.
Частково, відсторонене ставлення до оточуючого середовища зумовлено й тим, що Артемсіль – містоутворююче підприємство. Багато людей приїжджали сюди, аби заробити грошей, і, попри міцне відчуття зв’язку з родиною, не мають відчуття дому: «я тут тимчасово, і якщо з містом щось станеться, я просто зміню локацію».
Можливо, ситуація, що склалася в Соледарі – це локалізоване узагальнення ситуації в Україні: люди не мають можливості вирішувати глобальні питання, адже займаються закриттям своїх первинних потреб.
07.
Тож, дійсно, в Соледарі сучасне мистецтво не надто цікаво для широкого загалу. Та й питання екології для пересічного громадянина знаходяться на останніх місцях в списку пріоритетів.
Але причина цього – не низький культурний рівень місцевих жителів. Причина в тому, що коли в нас чогось немає, ми не розуміємо, потрібно воно нам чи ні. Тож перш ніж казати, що жителі Соледару байдужі до сучарту, варто познайомити їх з сучасним мистецтвом. А перш ніж звинувачувати їх в недбалому ставленні до екології власного регіону, варто створити побутові та інформаційні умови для цікавості до цього питання.
We are all aware that 2020 has been especially cruel to artists around the world. We also realize that this is not the first, nor the last challenge that the artistic communities will have to face - it appears that the year 2021 won’t be any easier. In order to promote mutual collaboration and to...
Текст написано за результатами дослідження, що було проведено протягом тижневої арт-резиденції «Заземлення» від Фонду «Ізоляція» за підтримки УКФ.
1. Чому ми вирішили працювати з темою Антропоцену
Темою серії резиденцій «Заземлення» є Антропоцен – умовна геологічна епоха, за якої людський вплив став важливим чинником змін навколишнього середовища. Ми відгукнулись на запрошення до дослідження явищ і контекстів міста Соледар, коли зрозуміли, що вже висловлювались на цю тему в одному з попередніх проєктів.
В нашій найпершій виставці «Робимо, шо можемо» ми використали золото, як символ шаленої людської гонитви за добробутом і статками. Йому було протиставлено образ вічного світового океану, який існує сам по собі, без людського втручання, з якого вийшло все живе на Землі і в який все колись повернеться. Ми вирішили, що в соледарському проєкті «Сіль-Кров-Вода» продовжимо і розвинемо ідею опозиції плинного людського і вічного природного.
Ще до поїздки ми вирішили спиратись на твердження, що природа (і людина як її частина) – це сукупність нерозв’язаних рівнянь. Рівняння Соледару в нашій уяві складалося з крові, солі й води, де кров уособлювала людський фактор, сіль – природний ресурс, а вода – час або вічність, що змінює перше і друге. Загалом, ми дивились на Соледар, як на співвідношення цих трьох субстанцій, лишались незрозумілими лише пропорції.
2. На чому базувалося дослідження
В нашому дослідженні ми звернулися до поглядів давньогрецьких філософів Геракліта, Демокріта та Анаксагора. На принципах, виведених ними, побудована сучасна система наукового осмислення світу. Їх ідеї
послідовного розвитку, причинності та системності лягли в основу принципа побудови наукового знання. Ми використали цю прадавню оптику, щоб подивитися на досліджуваний регіон по можливості без викривлень, намагаючись відокремитись від наших власних уявлень та упереджень.
На наш погляд, при будь-якому дослідженні важливо усвідомлювати, де ми маємо справу з захоплюючими образами колективного інфополя, де наші враження замилені загальноприйнятими асоціаціями, а де ми маємо справу з реальними фактами – тим, що відбувається в дійсності.
Сучасний науковий підхід, безумовно, може бути використаний для для мистецьких досліджень. Втім, ми надаємо перевагу методу artist research. Ми вважаємо, що в нашому випадку важливо було залишити простір для чистого пошуку закономірності. В цей спосіб ми ніби дивимося на проблематику теми дитячим взором as is, як донаукові шукачі, що споглядали сузір’я, зміну пір року, рух сонця, і намагалися виявити в цих явищах систему.
3. Символьна структура
Сіль – головний матеріал Соледару, його суть і сенс.
Місцеве сольове родовище вважається великим українським благом, що лежить глибоко під землею близько 300 мільйонів років. Сучасна назва міста наголошує, що саме є ключовою фігурою, навколо якої відбуваються основні події, з чого все починається і чим закінчується. Відповідно, всі люди довкола можуть бути описані, як ті, що обслуговують сіль. Так само ми можемо масштабувати це явище на міф про Україну, як про країну/націю землеробів.
З 1881 року, коли геолог Карпінський довів наявність запасів високого хлориду натрію в регіоні, шахтарі піднімають понад мільйон тонн солі на рік, яку країна продає за близько 2000 гривень за тонну.
Сам науковець Карпінський нам здається втіленим впорядкуванням хаосу – саме з його твердження, що від накопичення (часом безсистемного) фактичного геологічного матеріалу треба приступати до узагальнення розуміння еволюції земної кори, і почалося тектонічне осмислення соленосного Донецького басейну.
Втім, розробка вплинула на подальше означення східно-українських територій, як сировинних. Це зробило суттєвий внесок в формування образу України, як країни третього світу, на противагу західним країнам, що в такій концепції стають орієнтиром, еталоном розвитку і взірцем для наслідування.
Кров – символ людини.
У повісті радянського письменника А. Купріна «Молох» головний герой, інженер, порівнює завод з древнім богом Молохом, що потребує «теплої людської крові». Це потужний образ, що надихнув нас протиставити кров, як уособлення «людини праці», сольовому родовищу.
Разом з тим, ми менш за все ми прагнемо прямих аналогій, як то перемелення людської долі монструозним заводом тощо. Так само ми би не хотіли карбувати портрет жителя Соледара в вигляді героїзованого радянською пропагандою образу робітника, що виснажливо працює, щоб побудувати світле майбутнє країни.
Ми маємо на увазі ширшу аналогію, де все людське, живе, біологічне, уособлене в матеріалі штучної крові, постає гармонійною частиною триєдиної системи «сіль-кров-вода». В нашій інтерпретації кров – це маркер антропогенного фактору, і того впливу, який лишає діяльність людини в природі.
Також кров тут означає населення регіону, яке довгий час (щонайменше протягом радянської доби) розглядалося як додаток до геологічного ресурсу. Саме життя людей та їх свобода вибору ніколи не була значущою ні для Імперії, ні для Союзу, ні для керівників сучасної України. Людина, народжена в Соледарі, могла або обслуговувати процес видобутку солі, або поїхати – і щонайменше 11,5 тисяч людей (по даним на 2015 рік) вирішили залишитись в місті. Так чи інакше, людська істота, означена в інсталяції краплями штучної крові, для нас є важливим активним суб’єктом процесів, що відбуваються і в регіоні, і в країні, і в світі.
Вода – позначення часу, або вічності.
В контексті нашого дослідження опозиція «природа-людина» та «сіль-кров» врівноважена третьою силою – часом. Час – це фактор, що постійно змінює баланс природних та антропогенних сил в той чи інший бік.
Агресивні дії людини проти природи при будівництві руйнують ландшафт і хитають ваги в сторону людини, але проходить сто років – і завод застаріває, з нього вивозять все обладнання і на території влаштовують бієнале сучасного мистецтва. Або – будують гіпермаркет чи таунхаус, або будівля стоїть занедбана і згодом від неї лишається одинока купка битої цегли посеред поля.
Природа, яку ми не приборкуємо, повільно наступає на територію людського царства, з усіма звірами, птахами, земноводними, комахами і лишайниками, для того, щоб ще через триста років знову відступити під тиском цивілізації.
Кубометр води розчиняє 300 кг солі. В кубометрі води крапля крові абсолютно непомітна. Прийде час – і все, що робить людина, вкриється морем.
4. Як людина перетворює навколишній світ
В проєкті «Сіль-Кров-Вода» ми відштовхувались від твердження теорії інформаційних систем про те, що людина – головний чинник ентропії у Всесвіті.
Споживання матеріалів та енергії збільшують ентропію. Споживання інформації сприяє більшій впорядкованості середовища, а отже – зменшує ентропію. Тобто, завдяки людині світ стає більш організованим.
Через високий рівень розвитку технологій у постіндустріальній економіці основним ресурсом стає інформація.
Інформаційний обмін між людьми призводить до співпраці, на відміну від матеріального, який призводить до конкуренції. Саме цю тенденцію сучасності ми відмічаємо, як головну, і хочемо підкреслити, що це – загальносвітовий процес, частиною якого, безперечно, є і Україна.
Ми б хотіли звернути увагу на явище праці, як на фундаментальний креативний та продуктивний процес, якому людство зобов’язане своїм життям та благополуччям. Бажання стати незалежним від сил природи – ось, що рухало цивілізаційний розвиток людини протягом тисячоліть.
З тої пори і до сьогодні кожен, хто долучається до праці, перетворює навколишнє середовище на предметний світ, в якому всі ми живемо. Праця, як явище, еволюціонувала в науку – діяльність, спрямовану на освоєння світу.
Соледар – яскравий представник міста-підприємства, міста-виробництва, міста-праці. Міста, де людина перетворює природні ресурси на власний добробут.
5. Уявне, символічне, реальне.
Предметом нашого пошуку стало співвідношення та взаємодія людини, солі і часу. Природа змінюється під впливом людини, але і людина, і природа цілком підвладні часу. Ми шукали відповідь, як змінити цей баланс сил на користь людини, не зруйнувавши загальну рівновагу.
В своєму дослідженні ми використали лаканівську структуру трьох порядків (регистрів): «уявного», «символічного» та «реального», якими він пропонував описувати всі психічні феномени.
Уявне. Сіль. Добробут.
Уявне являє собою порядок видимих явищ – феноменів, які приховують структуру, що лежить в їх основі. Ці явища захоплюють і приваблюють, їх неможливо відкинути або подолати. Вони заворожують, але і знесилюють, тому що фіксують суб'єкта в серії статичних поз. Сіль – чудовий консервант.
Сіль – це просто мінерал, проте його образ і причаровує і вабить. Ще б пак – легко піддатися захопленню, коли дізнаєшся, що з розчинених в воді кристалів солі виходить повітря, яким дихали ще динозаври.
Величезна видовищна біла печера, частина прихованої під землею соляної копі – привабливий туристичний об’єкт, на якому держава може заробити добрі гроші, а жителі – отримати бажаний інфраструктурний розвиток. Це та частина добробуту регіону, розробка якого має призвести лише до позитивних змін – туристичні об’єкти добре опікуються екологами, а пам’ятка природи буде захищена від рейдерських захватів та потенційних нерелевантних використань площі.
Старий лозунг «Донбас годує Україну», який промовляється, незважаючи на те, що факти, які на це вказують, давно ніхто не передивлявся, уявлення про велич та значимість професії шахтаря – це теж частини уявного порядку. Того самого порядку, який ще з підручників для молодших школярів проголошує Україну «житницею Європи» (статистичні дані про врожайність зернових культур в Європі спростовують цю тезу).
Символічне. Кров. Соціум
Світ символів – це світ мислення, незалежного від образів. Саме робота з символічним порядком речей може нівелювати деструктивний вплив згубних уявлень, якими заворожений і зафіксований суб’єкт. Символічний порядок регламентує межі дозволеного, і встановлює підстави для правил, за якими функціонує соціум. Це соціальний порядок, що точно визначає обов’язок сина успадкувати професію батька.
Символічний порядок – місце, де панують структури, які не можна побачити, але які можна пізнати шляхом аналізу та дедукції. На відміну від природного порядку, символічний спирається на велику патріархальну фігуру, що задає Закон. Символічне – це царство культури, що протиставлене уявному порядку природи.
Реальне. Вода. Час.
Під реальним ми маємо на увазі існування матеріального субстрату, що лежить в основі уявного і символічного. Людина взаємодіє з реальним за допомогою символічної структури, на яку нанизані уявні феномени. В нашій системі реальному відповідає вода – час, який просто за своєю суттю, своїм плином змінює баланс «природа-людина» то в одну то в іншу сторону.
Час непідвладний і людині і природі, і саме він відновлює рівновагу системи, що відхиляється в той чи інший бік.
Отже, ми дивимось на Соледар, як на взаємодію реального, символічного та уявного. Відповідно символічні соціальні структури (кров) задають порядок уявних феноменів (сіль), що базуються на реальному (воді).
Маленька людина у стосунках з могутнім часом не лише пасивний суб’єкт: дії людини впливають на оточуюче середовище, а характер дій наділяє середовище прикметами часу. Так, в нашій інсталяції Соледар – це скляна бульбашка з водою, під поверхнею якої знаходяться кров та сіль, і вони певним чином змінюють структуру і властивості води.
6. Баланс
Людство за своєю природою шукає свої межі – як еволюційно-антропологічні, так і модульовані навколишнім середовищем. Довгий час людина нарощувала цивілізаційні можливості, і подальше їх зростання залежить від того, чи зможемо ми втримати те, що вже здобуто.
Шукаючи систему в наборі феноменів, ми вивели рівняння, в якому не знаходимо рівноваги, бо баланс системи «сіль-кров-вода» в Соледарі змінено на користь солі. Її майже так само багато, як і мільйони років тому (видобуток з початку розробки забрав близько 2% від залежів), і останні роки постійно скорочується. А от людей в регіоні стає все менше, сольові шахти зачиняються. Щодо води – майбутнє обіцяє
регіону виснаження водоносних горизонтів, деформацію земної поверхні над пустотами вироблених шахт та поступове перетворення степу на пустелю через неузгоджену оранку земель.
Баланс системи «людина-природа» врівноважується часом, який узгоджує рівновагу просто своєю присутністю.
Було б надто самовпевнено роздавати поради і рекомендувати певні готові рішення щодо екологічної або економічної ситуації в регіоні. Хто з дослідників може точно стверджувати, що ясно бачить і правильно розуміє те, що відбувається з нами і навколо нас? Все, що ми робимо – лише підходи до виробництва знання, на якому особа, або група осіб зможе побудувати більш-менш придатні стратегії для існування в нашому бентежному і непевному світі.
Сьогоднішні можливості знищення світу досить потужні: атомна енергетика та космічна індустрія не виглядають безумовним благом для тих, чия територія час від часу постає потенційним полігоном для звалищ ядерних відходів. Недбале керівництво ресурсами, в тому числі територіальними, легко може обернутися екологічною драмою для цілої країни.
Інструменти прийняття вдалих рішень в таких глобальних питаннях давно відомі, втім потребують своїх ресурсів: громадянського суспільства, обізнаності та небайдужості. І – найголовніше – часу на трансформацію світогляду кожного окремого індивіда – від дикунського ненаситного споживання до усвідомленого і врівноваженого збереження.
Виставка «Гра в Деконструкцію», Харків, галерея 127garazh, вересень 2020. Створено за підтримки House of Europe. Куратори галереї Анастасія Хлєстова та Антон Ткаченко.
Складові експозиції (зліва направо):
1. Серія колажів «Танок жаби та гадюки» (7 акрилових листів форматуу А3, вініл);
2. Інсталяція «Деконструкція» (коло 180х180 см, вініл);
3. Інсталяція «Зустріч жаби та гадюки» (стіл з сосни, розкреслений для гри Го, 180 двосторонніх фішок, пластилінові скульптури);
4. Відеоарт «Бінарна оппозиція» (60 секунд)
Художниця Ірена Тищенко обробляє стіл для інсталяції «Зустріч жаби та гадюки». Інсталяція є одним з об’єктів виставки «Гра в Деконструкцію» (Харків, 2020, галерея 127garazh).
