Шлюбний шовк. Історія про Пола Атріда
Від авторів.
Частина нашого роману "Пол із Дюни" розповідає про ранні роки Пола Атріда та його навчання під керівництвом Дункана Айдахо і ще двох мечників — Рівві Дінарі та Вітмора Бладда.
Хоча герцог Лето кохає свою наложницю Джессіку, матір Пола, він змушений укласти шлюбний союз із донькою архгерцога Арманда Еказа, аби захистити Дім Атрідів від складних політичних сил, що згуртувалися проти них. Щоб укласти заручини, герцог Лето прибуває до двору архгерцога на покритій джунглями планеті Еказ разом із Полом, Джессікою та Дунканом Айдахо.
Ми спочатку написали цю історію як частину "Пола з Дюни", але під час фінального редагування рукопису вирішили, що події не є критично важливими для основного сюжету, і тому вирізали її з фінальної версії роману.
«Шлюбний шовк» публікується уперше.
***
Від перекладачки.
Незважаючи на невеликий досвід в подібній сфері, але, як великому фанату всесвіту Дюни, хотілося поділитися з українським читачем улюбленою історію про Пола Атріда. Малюнок, використаний в кінці, також належить мені.
***
Пол спостерігав за матір’ю посеред кімнати для відпочинку палацу Еказа. Джессіка здавалася незворушною та спокійною, зовсім не виглядала стривоженою через те, що залишилася сама, і не показувала жодних ознак, що ситуація її турбує. Вона прийняла мету, з якою прибула на цю багату, пишну планету разом із герцогом та їхнім сином. Вона поводилася так, ніби майбутнє весілля герцога Лето було просто комерційною угодою — як торгівля солоною рибою чи інвестиції у фармацевтичні товари.
Майстерність Джессіки у вмінні грати роль була бездоганною, її поведінка — ідеальною. Для будь-кого іншого її маска була досконалим прикриттям, але Пол помічав ледь видимі сигнали, приховані реакції, ледь помітне тремтіння повік. Мати навчила його добре — вона не змогла його обдурити навіть на мить.
Леді Джессіка була наложницею та супутницею герцога Лето, але не його дружиною.
— Я завжди знала й приймала це, Поле. Я не легковажна школярка, яка начиталась романтичних віршів.
Вона хотіла, щоб він повірив у її байдужість.
— Шлюб — це діловий союз, політична зброя для зміцнення позицій Дому Атрідів у Ландсрааді. Кохання — це окреме.
Її заспокійлива усмішка могла б переконати будь-кого іншого.
— Наші серця можуть плутати ці речі, але розум — ні. А людина ухвалює життєві рішення розумом, а не хімічною тяганиною емоцій.
Пол відчував жаль до матері й залишався з нею в цій самотній кімнаті, хоча йому кортіло дослідити густо населені, шепочучі джунглі Еказа — такі несхожі навіть на тропіки Каладану. Через відкриті вікна палацу в повітрі вився аромат пилку й волога спека буйної рослинності. Він відкинув спокуси цієї екзотичної місцевості.
Спадкоємець Атрідів, він мав долучитися до весільної процесії та взяти участь у церемонії. Розуміючи, що мати хоче, аби він усе усвідомив, і, вирішивши зіграти свою роль так само переконливо, як вона, Пол сказав:
— Леді Ілеса Еказ здається прийнятною парою для мого батька. Союз наших родин принесе велику користь Дому Атрідів.
Але його мати також добре бачила крізь маски, і виставила його з кімнати.
— Ти все ще первісток герцога, Поле. Вчися й пізнавай усе, що можеш — це зробить тебе мудрішим лідером. Поговори з Дунканом. Він і мечники архгерцога покажуть тобі Еказ. Це твоя нагода. Скористайся нею.
Пол затримався у дверях. Ззовні лунав пташиний поклик, дивна мелодійна туга, наче то була сирена, а не птах; йому стало цікаво, хто це.
— Ти будеш у порядку?
Джессіка зайнялася нагромадженими перед нею бухгалтерськими звітами, які ще кілька хвилин тому здавалися неважливими.
— Іди. У мене вистачить справ, аби зайнятись.
Дункан Айдахо поглянув на двох мечників: манірного Вітмора Бладда та величезного, але спритного Рівві Дінарі.
— Герцог Лето хоче, щоб Пол побачив більше цієї планети, ніж лише резиденцію архгерцога.
Одягнений у вишуканий одяг, Бладд здивовано звів брови.
— Якщо це перший візит хлопця на Еказ, ми повинні повести його до туманних лісів. Це буде враження, яке він не забуде ніколи.
Хоч Пол і стояв поруч із трьома чоловіками, ті говорили про нього так, ніби його тут не було. Йому захотілося привернути їхню увагу.
— Мені теж цього б хотілося. Я читав про туманні дерева Еказа у фільмкнигах і знайшов ці зображення дуже цікавими.
— Пф! — засміявся Дінарі. — Зображення — то ніщо. Треба бачити туманні дерева на власні очі. Я піду замовлю орнітоптер, полетимо негайно. Планета велика — нам слід починати.
Дункан був обережнішим.
— Це син герцога. Ми мусимо гарантувати його безпеку.
Бладд закотив очі.
— Хіба ми не троє мечників із Гіназа?
Орнітоптер злетів від ефірного палацу архгерцога, здіймаючись у хмари й прямував на захід, над лісистими пагорбами, що швидко змінювалися крутими горами та затишними долинами. Високі дерева утворювали густий покрив, що ховав тіньовий, таємничий світ унизу. Пол притулився до вигнутого вікна з плексу, споглядаючи неймовірні краєвиди, хоча й намагався не виглядати занадто враженим; та сумнівався, що зміг обдурити трьох мечників.
Батальні метелики, завбільшки з повітряного змія, ліниво летіли поруч із кораблем. Коли орнітоптер знижувався до широкої штучної платформи, вбудованої в розлогий верхівковий суцвіт дерева, цілий пучок начебто листя злетів угору, виявившись мімікрованими зеленими метеликами. Пол розсміявся, а Бладд, який керував апаратом, лише буркнув і облетів зграю комах.
Орнітоптер м’яко приземлився на вільному місці платформи. У променях сонця стояло кілька транспортних засобів — тут могли бути розвідники або команди зі збору врожаю, які працювали в підліску — але Пол не побачив жодної людини. Він вийшов із кабіни й наблизився до краю платформи, звідки тонкі металеві троси, подібні до спиць колеса, простягалися вниз крізь крону дерев і з’єднувалися з нижніми платформами, закріпленими на стовбурах інших дерев.
Поряд із Полом Бладд подивився вниз, туди, де густе листя поглинало троси. Він вказав пальцем:
— У фармацевтичних розвідників є вантажний ліфт біля підніжжя цього дерева, яким вони підіймають зібраний врожай із підліску. Але ми спустимося на землю швидшим способом.
Мечники витягли з укріпленого ящика поблизу приземленого орнітоптера страхувальні пояси та гачки. Бладд ретельно продемонстрував, як правильно їх одягати, показуючи і Дункану, і Полу, як закріпити спорядження на тілі. Дункан перевірив екіпірування Пола, перш ніж оглянути власне, впевнившись, що юнак не припустився помилок.
Коли Рівві Дінарі кріпив свій пояс, він виглядав, наче кит, що заплутався у риболовній сітці. Закінчивши обладнання, Дінарі підійшов до краю платформи й зачепився за механізм рухомого блока на тросі.
— Дивіться на мене.
Пол почув, як дошки під платформою застогнали під вагою велетня, коли той відкинувся назад у своєму міцному поясі.
— Ці швидкісні лінії — блискавичні, але абсолютно безпечні.
— Цей трос довелося спеціально посилити, щоб витримати вагу Дінарі, — підколов Бладд.
— Завдяки моїй вазі я розвиваю більшу швидкість. Це — перевага.
— Тільки якщо дерево при цьому не зламається, — відповів Бладд.
Хмикнувши, Дінарі підняв ноги, змахнув у повітря та злетів над прірвою, помчавши вниз по тросу й зникаючи у зеленому тунелі, прорізаному в листі.
— Насправді все досить просто, — промовив Бладд, кріплячи своє спорядження до тросу й озирнувшись на Дункана.
— Найважче — вчасно зупинитися. Якщо вріжешся в дерево, то, безперечно, зупинишся, але я не раджу..
І в ту ж мить зник слідом за Дінарі.
Не чекаючи на схвалення Дункана, Пол сказав:
— Я наступний.
Він повторив дії попередників і опинився, зависнувши ногами над порожнечею, летячи вниз по похилому тросу. Поки він нісся крізь густе листя, набираючи швидкість, вітер свистів повз нього; над головою блок співав на дроті.
Попереду стрімко наближалася кінцева платформа, але два мечники вже чекали на нього з розпростертими обіймами. Дінарі зловив Пола, наче велетенський матрац, зупинивши його, а Бладд швидко зняв гачок з тросу й допоміг зійти з нього. Пол, задихаючись від захвату, розсміявся. Дункан прибув за мить.
Використовуючи ще три поспіль лінії, вони поступово спустилися вниз — у пишний і цілковито чужий світ підліску.
У хащах поміж коріння туманних дерев постійно щось шаруділо серед гнилого ґрунту й плутанини зламаних гілок. Густі зарості кишіли прихованими створіннями, дзижчанням комах, колючими грибами та золотими папоротями, що розгортались і згортались.
Бладд позначив координати величезного дерева, яке тримало платформу високо над ними, й повісив на пояс невеликий локатор. Дункан зосереджено оглядав зелені тіні, примруживши очі.
— Увімкни захисне поле, Поле, — сказав він.
Хлопець слухняно виконав наказ, і Дункан також активував свій щит. Двоє інших мечників схвально кивнули на таку обережність. Дінарі потягнувся до пояса й увімкнув гудяче поле, яке розгорнулося навколо його повної фігури.
— Тут унизу все може бути непередбачуваним.
— Принаймні, щит завадить цим настирливим комахам, — буркнув Бладд, розганяючи повітря, хоча й не цілився в жодну конкретну істоту.
— Якщо зустрінемось з небезпекою, троє з нас сховаються в якомусь захищеному закутку, а Рівві використаємо як блокаду.
Товстий мечник не образився на жарти й відповів у тому ж дусі:
— Для мене честь служити будь-яким чином, навіть якщо моя роль — захистити ваши витончені шати від бруду. Якщо ж ви самі себе забрудните — тут я безсилий.
Бладд пішов уперед, і вони рушили вглиб хащів, досліджуючи цікаву рослинність. Почувши шарудіння, Дінарі підняв шмат кори й показав Полу гніздо смарагдових жуків — розміром із його долоню. Поблизу вибухнули пудрові гриби, й Бладд штовхнув товаришів убік:
— Не вдихайте! Це галюциногенні спори.
Пол затримав дихання, доки вони не відійшли на безпечну відстань.
Попереду наростав звук — гудіння, схоже на тріск вогню. Дункан насторожено озирнувся.
— Що це?
— Саме те, що я й хотів почути, — відповів Бладд. — Оскільки герцог оголосив про заручини з леді Ілесою, я подумав, що тобі, Поле, буде до вподоби знайти подарунок на заручини, якого не отримає більше ніхто.
— У Бладда добрий смак на подарунки, — сказав Дінарі. — Я думаю, йому більше до душі шопінг, ніж бій.
Ведучи гостей, мечники розсунули двометрові папороті, відкривши галявину. Звук, схожий на шарудіння аркушів, посилився, й Пол побачив клубок гілок, листя й сріблястих павутин. Шовковисте плетиво огортало гілки, утворюючи кокон, що заповнював галявину.
— Бачив щось подібне на Каладані, хлопче? — спитав Дінарі.
Дункан зупинив Пола рукою, коли той хотів підійти ближче.
— Ні, сер, — тихо відповів Пол.
— Не хвилюйтесь, вони ще всередині, — запевнив Бладд. — Гусені не виходять, поки не з’їдять усе в середині кокону — це ще тижні зо два.
Усі наблизились. Шовкові волокна звисали, наче тенти, закріплені на деревах і камінні.
— Ми давно стежимо за цим гніздом. Шовк просто неймовірний, — провадив Бладд.
— Це ти стежив, — засміявся Дінарі. — Мені шовк ні до чого.
— Бо в тебе немає смаку, — відказав Бладд.
— Цей матеріал має ідеальний блиск і приємний на дотик. Леді Ілеса не буде й бажати нічого кращого.
Почувши це, Пол подумки захотів подарувати шовк матері. Але Джессіка б не прийняла його. Вона грала свою роль — і її навчено контролювати почуття й думки. А Пол мав грати свою.
— Так, це буде гарний подарунок для нової дружини батька. Дякую, що подумали про це.
Бладд витяг кинджал і покликав Дункана з Полом, а Дінарі попрямував углиб гнізда. Крізь тканину Пол бачив тіні циліндричної форми — хробаків, що ворушилися. Йому стало моторошно. Йому вже снилися подібні істоти — велетенські, підземні. Уві сні він водночас боявся їх і захоплювався, не розуміючи, що це означає.
— Це гніздо соколиних метеликів, — пояснив Дінарі. — У вас на гербі сокіл, правда?
— Ні, це яструб, — серйозно відповів Пол, ніби це велика різниця, хоч пояснити її й не міг.
— Гусінь вилуплюється, поїдає листя, гілки, навіть саме дерево, а тоді — одна одну. І тільки найсильніші вибираються зі своєї палатки-кокона. Вони голодні й влаштовують спустошення.
— Саме тому треба обережно, — попередив Бладд, перерізаючи шовкову нитку, що тримала тканину. — Не пошкодити основну оболонку.
— Не пошкодимо, — запевнив Дункан.
Бладд акуратно згорнув шовк у рулон, а Пол наслідував його, відрізаючи ще шмат. З гнізда долинали звуки. Там ворушились тисячі гусениць.
Раптом з дерева промайнуло дві тіні. Дункан крикнув:
— Обережно!
— Це соколині метелики, — сказав Дінарі. — Іноді охороняють гнізда.
— Обережно... — бурмотів сам собі Бладд.
Коли він відрізав ще одну несучу нитку, та луснула — і тканина розірвалася.
— Цього не мало статися.
— Дункан! — закричав Пол. — Біда!
З кокона посипались гусені — мов гігантські личинки. Деякі завдовжки півтора метри, блідо-зелені, з жовтими плямами. Безокі голови, хітинові щелепи, шість лап.
Бладд уткнув ніж у піхви й вихопив тонку рапіру. З граційним ривком він кинувся вперед, пронизав гусінь наскрізь і відштовхнув її убік, щоб одразу вдарити наступну.
— Залиш це нам, Поле! — гукнув Дункан.
— Ти сам мене тренував, — відповів Пол і кинувся в бій. — Тут гусені стане на всіх!
— Оце правильно, хлопче! — вигукнув Дінарі й заходився рубати й кромсати, перетворюючи зо два десятки корячачихся личинок на месиво за лічені секунди, щойно ті сунулись до четвірки незваних гостей.
Бладд з огидою глянув на бризки жовчі на грудях:
— Чорт забирай, Рівві! Ти ж Мечник з Гіназа — прояви хоч крихту витонченості! Люди подумають, що ти виріс на бійні.
Дві гусені розгорнули свої павутинні залози й випустили свіжі нитки прямо на туніку й штани худорлявого мечника. Поки Бладд роздирав липке покриття руками, Дінарі поглянув на нього з кривою посмішкою:
— Ти мав рацію, Бладд — шовк тобі пасує.
Одна з личинок піднялася перед Полом, і той встромив кинджал у гладку голову, але лезо зісковзнуло з хітину. Тоді він розвернув зброю, ударив між щелепами й провернув. Мертвого хробака він відштовхнув ногою вбік.
Інші не зупинялися ні на мить. Бладд, відмахуючись збоку, піддражнював:
— Уже п’ятнадцять на моєму рахунку, Рівві. А в тебе?
— Пхе! Мені ніколи рахувати!
Бризка слизу влучила Бладдові в обличчя й на рюші його туніки. Насупившись, він проткнув винну гусінь двічі — про всяк випадок. З кокону все ще виповзали хробаки, але ще більше трупів лишалося всередині — порожні, розм’яклі тіла, вигризені сильнішими сородичами.
Незабаром мертва гусінь лежала всюди. Її корячання й писк заповнили галявину, разом зі звуками розрубування та хлюпання. Пол убив ще трьох. Б’ючись поруч із Дунканом, він дочекався, поки четверо личинок кинулися на них, і разом вони розсікли всіх одним ривком.
Пол вбив кількох, потім ще й ще. Дункан стояв поруч.
— Я й хотів тренувати вас в бою, пане Поле.
Краєм ока Пол помітив рух. Він одночасно розвернувся й пригнувся, але не встиг — соколиний метелик атакував його, мов бомбардувальник, із довгими вузькими крилами, схожими на орнітоптер, і головою, мов торпеда. Метелик врізався в Пола, рухаючись занадто швидко, аби пройти крізь мерехтливий щит. Удар відкинув істоту назад, і повітря заповнилося хмарою луски, що обсипалася з її крил.
Вусики метелика коливалися, мов пір’я — кожна завширшки з простягнуту руку Пола. Його крила били по щиту, поки той намагався зорієнтуватися й знову кинутися в атаку, але Дункан розсік йому черево. Із тіла вилилися жовтуваті нутрощі.
Метелик, ще живий, хитко злетів, потім знову повернувся — і тоді кинджал Пола влучив у його антену. Створіння полетіло п’яно, і одне з крил зачепилося за вільну тканину коконного шатра. Збившись, мов муха в павутині, розпанаханий метелик урешті звалився додолу — просто серед мертвої гусені.
— О, трофей для Дункана Айдахо й його учня! — гукнув Дінарі. — Навіть я не вбивав соколиного метелика в польоті.
— Брудна тварюка, — буркнув Бладд.
Перехопивши подих, мечники повільно походжали, мов падальники після бою, добиваючи кількох залишків гусені й витираючи слиз зі своїх клинків.
— Ти добре впорався, Поле, — сказав Дункан, витираючи з обличчя жовч.
— Оце вже битва, яку не забудеш, — додав Дінарі.
Бладд затягнувся співучим тоном:
— Юний Поле Атрід, Переможець Гусені й Поборник Повзучих! Ти заслужив цей весільний шовк для нареченої твого батька.
Хлопець підійшов до гігантського соколиного метелика, що ще слабо здригався. Його тремтливе тіло здавалося якимось сумним.
— Він просто захищав своє гніздо. Мені насправді було байдуже до цього шовку.
Його охопило тривожне, похмуре відчуття. Сокіл і яструб... яка між ними різниця? Подумавши про вчинок метелика, він здригнувся від усвідомлення: герцог Лето зробив би те саме — кинувся б на вірну загибель, якби це був єдиний шанс урятувати родину.
Свою родину: Джессіку й Пола... і тепер Ілесу Еказ. І, можливо, ще дітей, які з’являться. І ще скількох?
— З іншого боку, — весело озвався Бладд, — тепер нам не треба бути обережними. Можемо зібрати весь шовк. Ще ніколи я не мав такого щедрого врожаю.
— Це буде дуже велике весілля для герцога Лето, — усміхнувся Дункан до Пола, певний, що його підопічний радіє майбутньому святу.
Але Пол бачив лише шовкові нитки, сплутане павутиння — і мертвого соколиного метелика серед його вирізаного потомства.
jacobvanloon
baratheonpilled
stormborns
tangentwithtanner
annaxmalina