Жанр: флафф, повсякденність
Вечірні вогні зимової вулиці відбиваються у вікні автобуса, в яке Йонджун дивиться пустими втомленими очима. Сніг повільно опадає на асфальт, нагромаджуючись білим покривалом.
Хлопець вертається з вечірніх пар, з корпусу, що стоїть ген на іншому кінці міста. Йонджун переводить погляд на салон автобуса, напханий людьми так, ніби кілька в консервах. Важко зітхаючи, він розуміє, що наступна зупинка - його, тож потрібно буде попросити вийти буквально пів автобусу, аби випхатися з транспорту.
"І звідки стільки людей о цій порі" - з сумом думає хлопець.
Піднімається, перепрошує жіночку, що сидить поруч, і хапається за поручні, випадково зачіпаючи обличчя хлопця, який стоїть поруч, і зриваючи його тканинну маску з одного вуха.
- Ой, перепрошую, я не навмисно, - дещо вищим від здивування і сум'яття голосом промовляє Йонджун.
Незнайомець, чиє обличчя трохи закриває каптур худі, затуляє ніс вільною рукою, перевіряючи, чи не поюшила кров з носа, що зачепив Йонджун, знімає повністю маску, а потім піднімає погляд на хлопця.
Дихання Йонджуна немов завмирає.
Великі блискучі очі, м'які пухкі губи, щоки, що дещо припали рум'янцем від холоду... На якусь мить Йонджун забуває, що саме він зараз робить і де знаходиться, поки потерпілий не промовляє:
- Ні-ні, все в порядку, зачекайте, я вас випущу.
Очі, що сміються, м'який приємний голос...
- Мгм, - бурмоче Йонджун і відводить погляд.
Пасажири з задньої площадки автобуса невдоволено виходять на засніжену вулицю, випускаючи Йонджуна і кількох чоловіків. Разом з пасажирами виходить і той хлопець.
Йонджун ще раз піднімає на нього погляд, але змушений відійти від автобуса, щоб дати сісти в транспорт іншим людям.
Цілу дорогу додому він думає лише про незнайомця, і його осяює, що той йому усміхнувся, коли Йонджун кинув на нього погляд, як виходив.
--------------------------------------------
Ніч Нового Року. У центрі міста височить величезна штучна ялинка, біля якої зібрались купки людей. Йонджун разом зі своєю групою стоїть біля невеликого столика, розливаючи вино у паперові стаканчики.
З повним стаканчиком алкоголю, Йонджун повертається до свого друга, але раптом зачіпає когось плечем. Вино розливається на сніг під ногами і трохи на темну куртку незнайомця. Йонджун цикає собі під ніс і готується вибачитись, але слова так і не злітають з його вуст.
У чорному пальті, з-під якого визирає каптур сірого худі. Рожеві вуха і щоки, ті самі повні губи.
- Перепрошую, я думав, що швидко пройду повз натовп, та не вийшло.., - каже хлопець. Він шумно видихає та обтряхує свою куртку.
Йонджун важко ковтає комок в горлі:
- Часом не пам'ятаєте мене?
Хлопець здивовано піднімає одну брову, але в наступну мить дзвінко сміється.
- Ахахах, точно! Ви ледь не розбили мені ніс!
"Він мене пам'ятає!" - лише і дзвинить в думках Йонджуна.
- Може, краще на ти? Мене звати Субін, а тебе?
Раптом до Йонджуна проштовхується його одногрупник:
- Йонджун, ми йдемо за пивом, ти з нами?
- Ні, я до вас пізніше приєднаюсь, - відповідає Йонджун, не відводячи погляду від Субіна.
Можливо, приєднається, може й ні. Адже лапатий сніг довкола, що притрушує волосся Субіна, його усміхнене обличчя і м'який солодкий голос - це все, про що зараз може думати Йонджун.
stormborns
vaporwave
kianamaiart
blakekathryn
turnnoffyourmind
origamiaround
discoholicmusic
areudirty
s-u-f-j-a-n-s-t-e-v-e-n-s