Це так не розбірливо з її боку, – говорив він, – переповідати мені свої історії. Що мені тепер із ними робити? Я знаю про неї більше, ніж її мама. До того ж мама знає про неї речі значно пристойніші. Мама навіть не здогадується за про її стосунки з алкоголем та керівництвом. Мама може лише підозрювати щось про її ставлення до чоловіків. Я вже е говорю про ставлення до жінок. Що її мама знає про зимове море, яке забиває дихання і обпалює пальці рук, про вино, яке п’ється, аби зігрітись, але яке насправді випікає холодом горлянку, від чого твій радісний крик повниться кригою? Хіба мама бачила коли-небудь ці старі шпаківні, в яких нам випадало зупинятись і ночувати, з ковдрами й пледами, старими ліжками й розхитаними кріслами, без освітлення та опалення, проте за вікнами, що виходили просто в ніч, посеред якої колихалося море з усіма своїми рибалками? Хіба мама може знати про відтінки її шкіри, про її спів, що пахнув мадерою, про те, як вона довго не могла заснути, як вона ховалась від темряви й шуму, якою вона була витривалою і невтомною, якою була ніжною та прекрасною? Що мама може знати про її рухи уві сні, про монети й пігулки, що висипались із її кишень, про її насторожений голос зранку, коли вона прокидалась і пригадувала все, що було, після чого все починалося спочатку, ніби приплив, який ніколи не залишає тебе у спокої.
prguitarman
gummygunk
pixelskylines
izzy806
ellievsbear
blakekathryn