hmmm.. Actually, I'm still trying to understand it.
I know for sure that I love people of my gender 💅 Physically and psychologically and emotionally. So...
Do I love the opposite sex? I find them aesthetically beautiful, interesting. I've even dated a few, but there's a feeling of... tension and as if I'm forcing myself. I think it's about the emotional connection and lack of relaxation with the opposite sex, but for now I still call myself Bi.
but it's probably some kind of same-sex attraction. so... i think it's gay (?)
P. s. I used to think I was demisexual, I think that's also true.
Ось невеликий уривок, який я створила слідуючи за моїм emotional state. Ніколи не маю на меті когось образити написаним, і це лише спроба висловити мої почуття.
Давним-давно, в стародавні часи серед гарячих пустель і рухомих пісків, існувало прекрасне королівство, кордони, якого більше не позначені на мапі. І народився в цьому королівстві принц. Такий прекрасний, що золото тьмяніло поруч з ним. З м'якими трояндовими губами, шовком замість волосся і блискучим швидким розумом, мов вітри Сахари.
Принц ріс добрим, та чарівним на радість в тому королівству, але також мав великий дар. Він міг виконувати бажання, дар отриманий в спадок від матері. І звістка про сили молодого юнака розлетілася по всіх чотирьох напрямках вітрів.
Одного дня до воріт палацу прийшов чоловік. Шайтан грав у його погляді, коли він оглянув султана та його сина-чарівника.
Неохоче, але принц назвав завойовнику з чужих земель своє ім'я, пропонуючи йому три бажання, що не порушуватимуть законів буття. І лише три бажання його серця.
Чоловік посміхнувся поклонившись принцу і побажав:
— Бажаю щоб моя прекрасна дружина, повернулася до життя і до мене.
Принц обурено видихнув, але терпляче заперечив, пояснивши причину.
«Я не можу повертати мертвих до життя.»
Чоловік стиснув щелепи і гнів пробіг по його рисах. Але він загадав знову:
— Бажаю мати вічне життя і бути всемогутнім.
Принц похитав головою і відповів.
«Я не подарую тобі безсмертя та слави»
Завойовник стиснув меч в його руках і спробував ще раз, дивлячись на мовчазного принца.
"Бажаю щоб ти належав мені."
Весь палац шоковано ахнув, коли чужинець осмілився побажати цих слів. Принц завмер на власному троні і поглянув на завойовника, стискаючи власний меч.
«Мені не належать почуття інших, тож і тобі не належатимуть»
Тиша пролягла в залах, коли принц відмовив утретє. Тож завойовник підвівся, стискаючи в руках меч.
— Я отримаю це сам.
Відповів він розвернувшись та пішовши геть з палацу, залишивши народ в стривоженому стані. Принц стояв та спостерігав як чоловік йде, а старий падишах наказав війську бути пильними.
Минуло кілька років, коли раптом чужинець повернувся з новим ім'ям. Він зупинився перед дверима палацу жадаючи щоб Принц виконав його бажання, або він знищить королівство. Принц завагався. І тоді його народ відмовив чужинцю швидше ніж юнак погодився.
Війна тривала довго, важко та кри́ваво, але зрештою чоловік переміг. Лежачи на султанському ліжку, з безпорадним принцом під його руками, прикрашеним як трофей, як його власний раб.
— Я забрав обіцяне сам.
Тоді принц поглянув на нього і сказав.
— Я подарую тобі свою вірність, віддам тіло та життя, якщо ти виконаєш моє бажання. Плід солодший коли він сам падає тобі до рук.
Чужинець задумався. І тоді принц забажав.
«Я віддам тобі все чого ти хочеш, щойно мої історії набриднуть тобі.А щоночі я розповідатиму тобі одну, в обмін на власне тіло та життя.»
Чужинець засміявся з кмітливості юнака, але дозволив йому, не вірячи що той зможе довго розважати його одними лише казками.
І так щоночі юний принц опинявся в ліжку Завойовника власного дому розповідаючи йому історії повні магії, чар, неймовірного та легенд яких чоловік ніколи не чув. Тисяча і одну ніч юнак зачаровував чоловіка, так що той жодного разу не торкнувся оголеного тіла перед ним.
На тисячу і другу ніч принц втік. Розлючений чужинець кинувся на пошуки, страчуючи людей та відрізаючи язики усім хто славив ім'я принца чи міг йому допомагати.
Ще через тисячу ночей, і чужинець наздогнав юнака. Впіймавши його в джерелі де втомлений чаклун відпочивав одурманений сном.
Чужинець притис юнака до холодного каміння, та зірвав з нього одяг залишивши лише тонкі спальні шати.
Юнак взмолився благаючи та пропонуючи власному переслідувачу три бажання, які найбільше бажає його серце, в обмін на тіло, життя та свободу принца втраченого королівства.
Чоловік холодно посміхнувся і стис, ніжне тіло у власних руках прошепотівши.
— Перше моє бажання.... Я хочу мати Джерело, що поверне мене до життя коли я занурююся в нього.
І принц дав йому це. в воді не було ні тепла, ні холоду. Тільки містична зелень та прокляття, яке обіцяло муки будь-кому хто зануриться.
Рани чужинця тут же зцілилися, і втома зникла з його тіла. Але голод виник під його шкірою.
Принц дав йому це в обмін на власне тіло. Але прокляв джерело пожадливістю, якою чужинець прокляв життя молодика.
Та султан забажав більшого.
— Я бажаю залишитися володарем цієї сили.
Принц тихо заплакав, але віддав йому безсмертя, в обмін на власне життя, яке Чоловік хотів відібрати.
Але прокляв і це бажання, так щоб чужинець втратив силу щойно втратить владу над іменем принца.
І тоді залишилося останнє бажання. Але султан не промовив його, лише скував юнака ланцюгами.
Не бажаючи віддавати його свободу
За мить до містичного джерела доставили тіло. Прекрасне, недоторканне смертю, але вражене нею, тіло жінки.
В білому савані її опустили у воду і та відкрила очі. Але в воді не було, ні тепла, ні холоду, тож тіло знову жило залишене без душі. Зголодніле потойбічним голодом та прокляте померти від нього знову.
Принц засміявся крізь сльози доки Чужинець стояв над демоном у тілі його коханої.
І тоді ніжні руки обвили плечі чоловіка, і принц без королівства прошепотів.
«Побажай, і я обміняю її свободу на мою, мій Володарю.»
Чоловік розлютився, але він більше не міг торкнутися тіла юнака, бо обміняв його на здоров'я власного тіла. І не міг більше забрати життя юнака, бо обміняв його вічність на свою. Але він все ще мав його свободу.
У ту ж мить він скував чаклуна ланцюгами поруч Джерела, що вийшло з-під його рук.
Так юний принц став сторожем безсмертя.
В’язнем власної магії.
І служителем того, хто мав одне непромовлене бажання. Не здатний втекти доки не здійснить останню умову. Свобода за свободу.
Чужинець також стер ім'я юнака з усіх розмов, та книг. Розвіяв його історію по пустелі та викривив істину, залишивши замість імені юного принца лише шепіт пісків.
Шахр....д залишився чекати плачучи в темряві кам'яних зал та наповнюючи джерело власним горем та гнівом. Бажаючи про помсту за обман, знищення власного дому та вічне приниження блукати між живими та мертвими, не втрачаючи розуму.
alternative version:
Кажуть старі люди, а старим людям брехати не личить, що серед великих пісків, де сонце палить землю так, що навіть камінь молить про тінь, колись стояло королівство, прекрасне, мов оаза в серці пустелі. Його ім’я зникло з мап і пам’яті людей, та вітер досі шепоче про нього між дюнами.
У тім королівстві народився принц — краса якого затьмарювала золото, а м’якість губ нагадувала пелюстки троянд, що розкриваються на світанку. Волосся його спадало, мов чорний шовк із караванних скринь, а розум був гострий та швидкий, наче вітер самум, що знає всі таємниці пустелі.
Від матері-пророчиці принц успадкував дивний дар: уміння виконувати бажання. І коли це стало відомо у чотирьох сторонах світу, чужі народи заговорили про юнака, здатного змінювати долю одним словом.
---
Одного дня до воріт палацу прийшов чоловік. Його очі палали, немов у того, з ким говорить шайтан. Він увійшов до тронної зали, не схиливши погляду долі.
Коли принц, за звичаєм предків, запропонував йому три бажання, що не торкнуться законів буття, чоловік промовив глухим голосом:
— Бажаю, щоб моя дружина повернулася до життя й до мене.
Принц сумно похитав головою:
«О нащадку смутку… я не можу повертати мертвих. Це заборонено світлом і тінню.»
Гнів прокотився обличчям чужинця, але він сказав:
— Тоді бажаю безсмертя й могутності над усіма народами.
Принц відповів спокійно, як відповідає той, хто знає істину:
«Безсмертя — це крижаний вогонь. Я не подарую тобі цього.»
Чужинець стискав меч, коли прошепотів третє:
— Тоді я бажаю, щоб ти належав мені.
Наче буря увірвалася у палац — придворні ахнули, старці закрили обличчя руками, а принц завмер, вдивляючись у чоловіка поглядом, що міг би розтопити залізо.
«Я не можу віддати тобі те, що мені не належить. У мене немає влади над почуттями чи серцями людей.»
І тоді чужинець сказав:
— Якщо не даси добровільно — візьму силою.
Він пішов, залишивши по собі холод пустельної ночі.
---
Минуло кілька років, і на обрії піднялася війна — темна, як крила крука. Чоловік повернувся з новим ім’ям та новою армією. Він вимагав виконання бажань, але народ відмовився, навіть не давши принцу відповісти.
Битви тривали довго. Піски червоніли від крові, мов шафран, змішаний з гранатовим соком. І коли королівство впало, чужинець посадив принца на султанське ложе, прикрашеного, мов коштовність, що належить переможцеві.
— Я взяв те, що ти не дав, — промовив він.
Та принц, богами збережений, відповів:
— Я віддам тобі тіло, життя й вірність, якщо ти виконаєш моє бажання. Адже плід найсолодший тоді, коли сам падає в руку.
Чоловік завагався. Принц же сказав:
«Я розповідатиму тобі щоночі одну історію. І коли вони тобі набриднуть — я стану твоїм повністю.»
Завойовник розсміявся: хто може довго жити казками?
---
Так минула тисяча й одна ніч.
Принц розповідав історії — про джинів і царів, про моря з чорним мов онікс дном, про любов, що рятує, та про зраду, що знищує.
І весь цей час чоловік не торкнувся його тіла, бо казки тримали руку сильніше за кайдани.
На тисячу другу ніч принц утік.
Чужинець шукав його, мов голодний вовк. Він страчував людей, обривав мови тим, хто намагався вимовити хоча б звук із принцової імені.
Тисяча ночей минула, перш ніж він знайшов його у гірському джерелі, де юнак дрімав, виснажений і прекрасний.
Чоловік схопив його, скинув із нього одяг, залишивши лише легкі, мов місячне проміння, шати.
Принц благав, відчай стискав його серце:
«Я дам тобі три бажання серця твого. Дай мені свободу, тіло та життя мого дому.»
І чужинець сказав:
— Моє перше бажання… Хочу Джерело, що поверне мене до життя, коли я торкатимуся його вод.
Принц прошепотів заклинання.
Вода стала зеленою, мов очі джина з найдавніших легенд.
У ній не було ні холоду, ні тепла — лише тиша і прокляття.
Цілющість зійшла на чужинця, та під шкірою з’явився голод потайбіччя. Перше прокляття.
Принц дав йому це — у плату за власне тіло.
— Друге моє бажання, — сказав переможець. — Я хочу залишитися володарем цієї сили.
Принц заплакав, але віддав йому безсмертя в обмін на власне життя.
І прокляв це бажання так, що сила покине чоловіка, щойно той втратить владу над його ім’ям.
Третє бажання чужинець не вимовив.
Лише кинув принца до своїх ніг, з поглядом холодним, як нічний пустельний вітер.
---
Тоді до Джерела принесли біле тіло жінки.
Її опустили у воду — і вона підняла повіки.
Без душі.
Без тепла.
З голодом потойбіччя в очах.
Принц засміявся крізь сльози, коли побачив демона, що піднявся у подобі коханої завойовника.
Він торкнувся плечей чоловіка й прошепотів:
«Побажай. І я обміняю її свободу на свою, мій Володарю.»
Гнів спалахнув всередині Чоловіка.
Але чужинець уже не міг торкнутися юнака — перше бажання відняло це.
Не міг убити — друге відібрало право.
Та його було ще одне: він мав його свободу.
Він скував принца біля Джерела, зробивши його сторожем безсмертя.
В’язнем води й власної магії.
Слугою того, хто зберіг одне невимовлене бажання.
---
І тоді чужинець стер ім’я юнака з книг, з пам’яті, зі світу. Розвіяв його історію, мов пісок під копитами коней.
Лишив людям лише шепіт вітру, що промовляє уривки імені:
Шахр…д…
І принц, що втратив королівство, сидить у темряві кам’яних залів, слухає тишу Джерела й плаче.
Його сльози — це сіль, його гнів — це спека, його мрія — це помста, що зріє повільно, як фінік під палючим сонцем.
Так він і лишився: живим між мертвими і мертвим серед живих.
Вартовим проклятого безсмертя.
Тим, хто чекає, доки не буде вимовлене останнє бажання:
З новин на сьогодні? Вчора купила новий телефон моєї мрії. Хотіла його з моменту виходу в світ цієї моделі. І так... це Redmi 15.
Можна сказати «урвала» за таку ціну.
Але також встигла поплакати, бо життя моє тяжке і я трішки anxious person.
В чому була проблема?
Я ще не дуже впевнено спілкуюся мовою країни в якій я перебуваю зараз, тож я спілкувалася англійською.
І мені були потрібні 2SIM. Все гаразд, вони в мене таки є. Але я умудрилася неправильним боком вставляти SIM, тож подумала що тут лише один слот, інший для карти пам'яті. Засмутилася. Дуже.
До того ж не могла знайти чек про покупку. Хвилювалася, що викинула (маю таку погану звичку).
Врешті решт чек я таки знайшла, так само, як і вставила 2SIM. Чи припинила я ревіти? Noooo🙂
Гадаю все трішки наклалося в купку of shit і випадкова проблема, яка виникла стала моєю останньою краплею.
Я трішки зникла, але все гаразд. В передсвятковий період, дуже багато роботи і дуже мало енергії 🥺
Але з іншого боку, я відкрила свій блокнот і вигадую структуру світу про який хочу написати (щось наче короткої історії?)
Чи зроблю я це?
&_ I know it's no.
Бо в мене вже тринадцять таких продуманих світів, і відсутність настрою писати, тож так я накидую ще.
Також у мене є написані уривки, кому цікаво поставте якусь вподобайку, подайте знак, коментар і 💅 я можливо закину деякі, які мені дуже подобаються, в разі виникнення інтересу у когось ✨
АЛЕ:
я нарешті структурувала вірші і спробую їх заливати ще разочок (можливі повторення).
p.s. I sit and think. How people even find people who are interested in their gender and start relationships? I have LGBTQ friends. but I was only in a relationship once with a girl and then.... nothing. How does it even happening ?
Сіла не на той автобус, тобто це був мій автобус, але він курсував в інший бік.Поеи помітила минуло 40 хв, бо їхала пізно ввечері, в навушниках, з тортом в руках та тумбочкою для спальні.
Опинилася за містом, де живу (ніколи там не була), вискочила на зупинці в лісі, навпроти cemetery ✨ і нічого більше.
Звісно як і кожна сильна і самостійна жінка, поплакала (на телефоні було лише 5%) і пішки пішла шукати іншу зупинку. Прочекала цей же автобус ще 30 хв, в мороз, з тортом в руках і з тумбочкою.
В автобус залетіла така як тре 🥺.
Але все добре закінчилося, тортик заради якого я поїхала смачний, ось доречі цей красень:
Good morning, community! Сьогодні, я теж жива, і сьогодні ми підбиваємо підсумки тижня ✨💅
Напевно почнемо від самого початку.
Понеділок — день важкуватий. Я працюю у двох графіках де 1-й тиждень 6:⁰⁰ — 14:⁰⁰ і 2-й тиждень 14:⁰⁰ — 22:⁰⁰. І цього тижня у мене був графік № 1. І все б нічого, але це неймовірно виснажливий початок тижня. Я прокидаюся о 04:10. Здається за стандартним часом це 4am. Мені потрібен цей час, щоб прокинутися, поїсти, зібратися. О 5 годині у мене виїзд з дому оскільки діставатися до роботи майже годину. День почався неймовірно важко (я працюю у складських приміщеннях), випало дуже багато товару зібрати, але ми впоралися. Потім неймовірно багато розкладки нового товару. Мені не було часу навіть пообідати, що сумно. До того ж у мене втратилося терпіння жити на хостелі від фірми і я твердо почала збирати на оренду житла (для першого внеску за оренду тощо.), для цього я взяла додаткові робочі години, на які вийшла і загалом пропрацювала 10 годин. Додому я прийшла і просто звалилася в ліжко у екран мого смартфону.
Вівторок — вихідний. Оскільки я у Poland це був загальний вихідний і звісно святкування. Національне свято Незалежності або Narodowe Święto Niepodległości. Щиро вітаю з цим усіх громадян країни 🤎. Я проспала майже півдня, а потім мої родичі запитали чи не хочу я сходити на концерт в честь свята. Можливості я не втратила.
Це було гарно та неймовірно по емоціях. Люди щасливі та розмальовані, танцюють, сміються, співають народні пісні від мала до велика. Я скуштувала вуличну їжу, яку мені порекомендували (вибачте назву не повторю) і оцінила архітектуру у моєму місті знову (нижче прикріплю фото).
Також мене затягнули у quest room. Вона побудована на сюжеті Гаррі Поттера та називається Таємниця Темного Лорда. Квест ускладнився тим що я лише частково розумію польську, ледве на ній читаю і взагалі не розмовляю (лише прості фрази). Мої ж компаньйони ніколи не читали чи дивилися Гаррі Поттера, що робила я. Тож ми пробули там більше години і дуже застрягли на початку квесту. Але так чи інакше було дуже весело, емоції не забутні і наш старт у світ квестових кімнат почався неймовірно. Дуже вдячні організаторам «IEscape» 💅 (пробачте якщо назва не дуже правильна).
Додому я також потрапила дуже пізно, з магнітиками в руках на яких були краєвиди міста у якому я живу тут.
Середа — мене добила. Я знову взяла додаткові години. Тож так знову 10 робочих годин. Запостила свій написаний в шухляду вірш у тредс. Очевидно алгоритм мене зневажає тож наврядчи це хтось побачив, але гаразд. Загалом поспала я 4 години. Те ж саме було і в наступні дні. Майже не пам'ятаю подій цього дня чи емоцій, лише те що було дуже важко.
Четвер.
Не буду повторюватися тому що я знову працювала 10 годин. Але з гарних подій я сходила на лекцію, від благодійної фондації. Це була лекція на тему «Жалоба. Жалоба міграційна, та що це таке».
Лекція проводилася у символічному місці «дім Мендельсона», що дуже відповідало темі розмови. Була польською мовою, але я неймовірно полегшена бо зрозуміла все сказане, хоча сумно, що не змогла висловитися оскільки не достатньо добре ще знаю мову.
Проте винесла деякі корисні твердження.:
• Жалоба це нормально, як би різно це не проявлялося.
• Жалоба і Горе — не лінійна шкала. Одного дня я можу бути щаслива, а іншого я можу плакати та сумувати. Це нормально.
• Міграція добровільна, це так само важко, як і вимушена, навіть, якщо ситуації різні. Я маю право теж відчувати сум за домом.
• Я маю право відчувати горе та жалобу через міграцію, навіть, якщо вона добровільна. Я не одна у цьому.
• Все гаразд, якщо я відчуваю горе, жалобу, сум навіть якщо минуло багато років (за умови, що це не заважає мені жити). Я маю право відчувати таку ж саму глибину горя за загиблою людиною навіть якщо минуло багато часу.
• Я можу не плакати коли відчуваю горе, а посміхатися і це НОРМАЛЬНО.
• Інколи потрібно примушувати себе виходити в світ. Інакше ця самотність у іншій країні, прсото з'їсть тебе. Бо ти насправді сам (особливо коли справді ти тут сам, а родина деінде і друзі). Тебе тяготить незнання мови, навіть якщо ти вчиш її. Тебе тяготить відсутність стабільних соціальних зв'язків, відстань до тих кого ти любиш і звик мати поруч. Навіть оточення чи їжа, можуть пригнічувати, бо хочеться чогось що асоціюється з домом (навіть якщо культура в цій країні тобі неймовірно симпатизує). Головне тут не замкнутися в собі та своїй кімнаті, бо світ не такий. Просто підвестися і жити. Що часом найважче.
Деякі з цих тез довели мене до сліз. Деякі теми про які ми заговорили чи пояснення. Було багато чого, що я не могла назвати або не знала як це описати, а пані лекторки дали назву цим почуттям чи висловили чому я їх відчуваю.
П'ятниця 🤎
Власне в цей день я вперше сходила на курси англійської. На один з уроків. Я трохи знаю англійську, принаймі я розумію її, але я не можу висловитися правильно. Але тут я розповім не про це.
Отже: я отримала величезне задоволення від уроку. Викладачка неймовірна, дуже гарно пояснює матеріал і боже яка терпляча. Учні (це були люди мого віку і навіть підлітки) теж чудові. Було комфортно спілкуватися та перебувати у кімнаті.
До мене також поставилися з розумінням. Я дуже швидко читаю, та виконую завдання. До того ж я звикла не говорити доки мене не спитають (дякую українська школа). На уроці я виконувала завдання досить швидко, і прсото сиділа втупившись у вікно. Пані викладач спитала чи все гаразд (можливо я не зрозуміла вправу) і запропонувала виконувати наступні завдання, якщо я хочу. Також швидко вловила що я мовчу, навіть якщо знаю відповідь і мене потрібно запитувати.
Це було як свіжий ковток повітря, бо у минулих репетиторів чи викладачів англійської мені робили зауваження через такі ситуації, або давали вправи набагато вищого рівня та складніші, які потім клас не вирішував, що було образливо.
Я пішла з занять задоволена, навіть обміняла контактами з однією з студенток. Оскільки я працюю в різні зміни, то часом не зможу прийти на заняття але хотіла б вивчати англійську далі.
Субота. Був дуже важкий день. Я погано почувалася, з власної вини. Недосип. Перепрацювання.
До того ж було дуже багато роботи.
Додому я повернулася як овоч. Ледве піднялася в кімнату звалилася на ліжко і так пролежала до вечора, потім повечеряла і лягла спати. Відчувала абсолютну слабкість та пригнічення настрою, через фізичну втому.
Напевно тут спробую це регулювати, бо подібний графік був для мене занадто виснажливий враховуючи, що я маю проблеми з тим щоб заснути і важку роботу.
З позитивного, долучилася до творчого мистецького конкурсу за донат. (Вірш пізніше також виставлю тут). Темою першого туру була «Пам'ять». Я використала один з старих віршів, що дозволяється у першому турі. На думаю, що пройду далеко, але сподіваюся прсото привернути трошки уваги до моєї творчості і творчості загалом.
Сьогодні, або ж у Неділю, я почуваюся краще. Все ще втомлена. Хочу спати, але принаймі можу підвестися. Сиджу заповнюю мій планер, або bullet journal, вирішую завдання домашні з англійської, планую наступний тиждень. І трішки читаю вірші. Також на прочитанні у мене Dominika Musiałowska — Mam ADHD, autyzm i całe spectrum możliwości. Останнім часом зацікавив спектрум та розуміння людей, які живуть з цим. З'явилися думки, що маю щось подібне... але це другорядне.
В цілому тиждень був виснажливий, та напружений, але навіть так я отримала кілька гарних моментів, які зробили його кращим.
Thank you for your attention💅 I wish you a good weekend. ✨
