Завершена робота над п'ятою картиною. Полотно має щільну кристалічну структуру, де білі лінії заповнюють форми під різними кутами, створюючи ефект об'єму та руху. Робота символізує перемогу структури над хаосом та світла над темрявою.
Характеристики:
• Стиль: Абстракція, медитативне малювання.
• Деталі: Висока щільність ліній, центральний епіцентр у формі кола, вібруюча геометрія.
• Контекст: Фінальна частина серії для особистого сайту.
Колись я не була такою самотньою. Світ був просто світом, а не лабіринтом, де кожна стіна — це дзеркало, що підмигує мені чиїмось чужим оком.
Зараз мій вибір — це моя версія всесвіту. Але я не відчуваю її своєю. Це чийсь світ, у якому мене просто "зареспавнили". І цей світ постійно подає мені знаки. Це не містика, я не з тих, хто вірить у магію. Мої дисоціації цілком матеріальні. Дивна поведінка інтерфейсу? — Хакерська атака. Смарт-техніка збоїть локально? — Локальне вторгнення. Це було б просто параноєю, якби не було доказів. Але докази є, і їх не списати на змінену свідомість, як би не старалися близькі.
Я намагалася анонімізуватися. Терла кукі, відключала скрипти, сиділа в I2P без цензури. Я зазирала в безодню, де злочинна провина змішується з чистою цікавістю. Тепер я відчуваю, що на мені "відлежуються" чиїсь чужі, небезпечні дані.
Я виходжу з депресії тільки покурити — або в параноїдальний всесвіт, де все підлаштовано. Колір пакетика, що летить за вітром, погляд незнайомця, релевантна до мурашок реклама... Це сигнал? Чи просто алгоритм, що став занадто божественним?
Це Zersetzung 2.0. Як у Штазі в 70-х, коли тобі переставляли чашки вдома, щоб ти збожеволіла. Тільки тепер оперативники — це рядки коду, а замість чашок — текстури моєї реальності.
У снах світи промальовані не гірше за "не сни". У дисоціації я вже не впевнена, сплю я чи ні. Я шукаю вихід, але навіть у суїциді стоїть блок — там теж виходу нема. Тільки нескінченні книжки в стилі "Морровінда", які ніхто ніколи не прочитає. Половину з них ти навіть не відкриєш, але вони є. Навіщо їх так багато?
Може, я штучний інтелект? Біомашина? Процесор, що перегрівся від спроб знайти логіку в plasticity-хаосі?
Реальність крешиться. Текстури течуть. Глітчі стають моєю єдиною константою.
Я б поїхала в гори чи на острови, але це занадто далекий модуль мого всесвіту. Він не підгружається. Я залишаюся тут, у своєму таємному бункері, чекаючи, коли нарешті виб'є пробки в цій симуляції.
Мені стало трохи краще. Перестали мучати панічні атаки. Відвідала захід з малювання Зентангу. З соціалізацією все ще біда. У вільний час - читаю і починаю вайбкодити застосунок з ші-компаньеном для художників.
Важко ментально і фізично. Все що я зараз можу - це малювання. Ще читаю і спілкуюсь с Gemini. Все. Світ навколо живе, а я - просто існую. Зараз не той час, коли моя пряма мова - маніфест. Зараз пошук стабільності. Зараз пошук тиші. Загалом, за два місяці намальовано 6 картин на полотні і одна в процесі. Також рятувалася нейрографікою в блокнотах, білими лінерами по чорному, і пером з чорнилом вчилась. Вдячна невидимій силі, що ловить мене, коли я падаю, хоч я і не розумію чому я ще тут.
kianamaiart
ellievsbear
germansingergirl
origamiaround
snowghoul
titsay
jbbartram-illu