*одного разу в Одесі
В Одесі я познайомилася з класною людиною. Він з Києва, з Дніпровського району. Ми їхали разом поїздом в Київ і доволі багато говорили ще на самому проекті.
Найдивнішим фактом стало те, що в нас майже однаковий смак в їжі. Ми обидва "нічого" не їмо і ми навіть купили абсолютно ідентичну їжу в поїзд. Я думала, таких людей як я - не існує, але ж нє. І це насправді не єдине, що об'єднувало. Там ще була безумовна любов до українських виконавців (хоча тут маю зазначити, що в порівнянні з ним я про українську музику не знаю нічого), любов до піших прогулянок, до подорожей. В нього насичене, цікаве життя, як власне і в мене.
Розмови були настільки глибокими. З самого початку. Навіть коли ми сиділи в чийсь кімнаті зі стаканами вина і шутили ні про що. Але найглибшими вони стали в ту поїздку до Києва. В мене є список романтичних кіношних тропів, які я хотіла б пережити в реальності. Хотіла туристичний роман. Хотіла познайомитися в картинній галереї. Хотіла розмов в поїзді. Отримала за день до дня народження. Як не дивно, доволі багато романтичних історій трапляються саме під мій дн, ніби це такі подарунки від Всесвіту. З моїм асексуальним спектром насправді дуже важко визначити коли тобі подобаються люди romantically, а коли це просто платонічна закоханість в особистість. Але в нього дуже красива посмішка, і погляд (прям не очі, а саме погляд)
В якийсь момент в наше купе зайшли люди, і ми вже говорили пошепки і сиділи дуже близько один до одного. І тоді ми заговорили про Київ по-справжньому. Про те, як сильно я хочу там жити. Про те, як я хотіла туди поїхати в 2020. На що він відповідав, що дуже сумно що не поїхала. Не знаю чому, але я пояснювала, що я про це не шкодую. Розповідала про Тучу (мою найкращу кішку на світі). Про друзів. Про Рому, трохи. Зараз може здаватися, ніби я прочитала монолог в купе, а він робив вид що слухав, але насправді він теж багато чого розповідав. Про батьків, про дитинство, про його власне повернення до рідного Києва. В мене дуже давно не було настільки відкритих, чесних, інтимних розмов. Я сумувала за цим. Пройшло 2 тижні, а я все ще думаю про цю поїздку. Все ще думаю про людину, з якою було можна розділити переживання і досвід.
Якби там не було, я точно закохалась в ту ніч. Я б хотіла, щоб вона не закінчувалася. Я б хотіла знову мати друзів, з якими можна буде отак розмовляти вночі на якісь важливо-неважливі теми. Я б хотіла бути чесною, відставивши сарказм і жарти. Хотіла б мати людину, якій можна відкритися, яка знала б про мене більше ніж треба. За ці роки я якось навчилася знаходити людей на ось таки секундні спогади, проте так і не навчилася як з цих моментів будувати дружбу. Вчора він мене вчора спитав чи я переїхала до Києва. Ну і я ж відповіла, що ще не знаю, але дуже хочу. Він тоді сказав, що мені точно треба переїжджати. Теж так думаю. І насправді, хотіла б тут залишитися. Знімати кімнату і навіть працювати де завгодно якщо чесно. Аби можна було жити в цьому неймовірному місті. І з цим хлопцем хотіла б ще раз зустрітися, але то ж я хочу. Така от історія.











