Одну і ту саму фразу можна сказати на кілька різних мотивів, змінюючи сенс, та лишаючи той самий первинний вміст.
"На вулиці, де не пройдуть дві автівки не зачепивши одна одну, стоїть якась стара халупа."
"На старовинній західноєвропейській вулиці стоїть п´ятисотрічна ратуша."
Ми самі господарі свого життя, починаючи кожен новий день з одного речення. Говорю я це не як віруючий християнин який вірує у Владу Господа над нами, але як християнин який вірує в Силу Господа над нами, яка корелюється постійним діалогом в молитві, думках, стану душі, словах і вчинках, тобто у всьому за що ми просимо пробачення в Молитві Покути.
Ми будуємо храм нашого тіла і розуму, або ж просто наводимо косметичний лад, чи знищуємо, називаючи цей процес одним словом - життя.
Вносимо свої корективи, в надії на щасливе "завтра", міняючи оману сьогодення на завтрашню.
Футуристи часів Герберта Уельса бачили світле техногенне майбутнє, сповнене приладами для спрощення і насичення людського життя. Після Другої Світової війни кожен футурист описує глибший апокаліпсис, з іншими кінцівками, та однією спільною трагедією.
Але це нічого не змінює, бо майбутнє буде таким як буде. Джаст е бізнес.
Між нашими сенсорними органами і розумінням лежить вузька стежка світосприйняття, що змінює часами цілковитий кшталт кінцевого продукту, без врахування первинної думки і ідеї. В хімії це називається ізомерією, коли дві молекули що складаються з однакової кількості атомів таких самих хімічних елементів мають зовсім різні властивості. В технології ми бачили, як з тієї самої чорної жижі можна отримати бензин, парафін для свічок, смолу чи китайську підробку Adidas´у, просто змінивши умови процесу переробки нафти.
Коли я починав відповідати на цей тридцятиденний (насправді, вийшло трохи довше) виклик, то мав задум відпрацювати певні навички письменництва і почути думку інших, базуючись на кількох головних принципах:
1. Я описиватиму спостереження, що видалися мені цікавими.
2. З читачем я буду чесним настільки, наскільки можна.
Не все було цікаво, та я навчився концентруватися і шукати щось нове там де ще не знайшов - прям як у великому секондгенді.
Ще навчився говорити трохи до читача, а не тільки сам до себе - хоча вдосконалюватися ще ой як треба.
Та це тільки добрі моменти, та є й прикрі.
Вкотре зрозумів, що є страшенним ледацюгою і неробою, і стараюся виправдати свою відсутність сотнею відмовок.
Мене легко демотивувати, не поставивши вподобайку чи підбадьорливого коментаря і я до цього страшенно вразливий, хоч і стараюся з цим боротися.
Взагалі, ще довга робота переді мною. Та я не хочу самого косметичного "євроремонту" (чесно кажучи в Європі такого явища не зустрічав) коли в мене тектиме у ванній та заведеться грибок і таргани під білим пластиком з гіпсокартоном. Хочеться трохи щирості з усіма її недоліками, але бути щирим негідником і щирим з любов'ю - велика різниця, до якої треба ще довго йти. Може навіть все життя.
Дякую всім, хто мене читав і підтримував, та ще більше дякую тим, хто критикував - шаную вас як Брюс Лі шанував тих хто лупцював його в дитинстві.
Сподіваюсь, що зміг спровокувати когось до роздумів і рефлексій. Ще більше сподіваюсь, що це допоможе цій людині.
Те що я закінчив цей виклик, не значить що я кидаю, мабуть, писатиму я далі ще більше і більше читатиму, але латентно, приховуючи свої почуття від оточуючих, вичікуючи дозрівання квітки.
