”Приходить час і природа забирає в людини можливість творити і гидити на поверхні планети Земля. Після цього залишається лише спадок, зміст якого дуже залежить від того, що частіша робила людина: гидила чи творила.
Згодом приходять родичі та починають ділити цей спадок.
Дуже добре, якщо в тому спадку лишається щось цінне. В фінансовому плані звичайно. Тоді ніхто не звертає уваги на книжки і стає актуальною фраза:
“А хто останній до тієї купи книжок? Ніхто? Так я перший буду” .
Що за книги лишаються після людини, яка більшість часу прожила в союзі і не дуже переймалась складом своєї бібліотеки? Відповідь: комуністична порнуха (книжки, де будь-яка тематика легко зав’язується на “рішеннях останнього з’їзду партії” та “соцреалізмі” від довідника столяра-комуніста до поезії про любов) і Лєнін (ну може Маркс).
А тут раз і…”Місяць над Фудзі“. Побита життям, з пошарпаним корінцем, без рішень партії і комсомолу зате з картинками! Гріх таке собі не взяти, враховуючи її подальші перспективи в коробці на смітнику серед робіт Лєніна.
Тепер уявіть, що у вас зір (-2) і трохи поглянемо на неї.
І вміщає ця книга 100 японських хокку, які перекладено українською мовою.
Якщо вірити всьому, що пишуть в цій книзі, то перекладом хокку і викладом їх короткої історії у вступному слові займався Омелян Масикевич.
Ключові слова Омеляна у вступному слові (історію хокку можна і так гуглити):
“Хокку - віршована мініатюра про природу і життя людини в їх єдності і взаємозв’язку…Приводом для написання хокку є якийсь конкретний факт, явище, подія…Без домислювання неможливе сприйняття віршів цього жанру.“
“…структура японської мови дуже різниться від структури європейських мов. Японські вірші не мають наголосів і рим. Зате вони суворо дотримуються кількості складів. У перекладах хокку українською мовою використано хорей, що найближче відповідає ритміці оригіналу. Відтворено також характерний розмір їх…Хокку читають у багатьох країнах світу. Сподіваємось, що вони знайдуть свого читача і на Україні“.
Ох, пане Омелян. Не “на“, а “в”. Хоча на дворі був 1971 рік, тому коректором книжку я не буду мазати.
Читаючи хокку розумієш, що частина з них дає місце для фантазії і підтексту. Наприклад, хокку автора Басьо (можна сказати японський класик в цьому жанрі):
Тільки я один
восени в вечірній час
шляхом цим іду.
А потім відкриваєш Кікаку - людину, яка не могла визначитись з іменем. Псевдонім Кікаку, справжнє прізвище Еномото, а згодом Такарай. І читаєш:
Човен мій малий
мчить над хвилями, а в нім
краб на дні повзе.
От більше нічого додати. Замальовка життєвої ситуації, а додатковий підтекст лише за наявності у читача вродженого “синдрому пошуку глибокого сенсу”.
Таких авторів, як Яю, треба більше. Що ім’я мені подобається, що приклад його творчості. Такі хокку треба на вітальних листівках чи сувенірних футболках друкувати:
Шлю тому привіт,
хто до мене в Новий рік
вперше топче сніг!
Фотографувати всі сторінки не став, бо текст видно доволі гиденько, а прикладів ілюстрацій, мабуть, досить (до речі, автором ілюстрацій зазначено Валентину Ульянову). Певно, що перекладені українською хокку - не “тру”, але мені більшість сподобалась, може через n років буду думати інакше.
Хотілось би, щоб в школах подібні книжечки роздавали замість книжок із зарубіжної літератури, бо як пригадаю шкільні часи і уроки “зарубіжки“…
”Японські хокку, то такі японські короткі вірші, які в Японії найпопулярніший вид поезії (!), коли 5-7-5 складів, а ще там був такий мужик Басьо, який їх складав, от він самий тру. А тепер до кінця уроку складіть 10 хокку і здайте мені на оцінку.“
На останок кілька хокку з цієї книжки.
“Від жари змарнів”, -
я сказав, і по лиці
сльози потекли.
Плащ наопашки,
дивиться старий чернець
на вишневий цвіт…
Перш ніж відійти,
сипле осінь на стежки
листя золоте.
Снігу холодніш
чую сяйво місяця
в сивині моїй.
Невидющого
мати глянуть привела
на вишневий цвіт.
Автор: Кікаку (Еномото/Такарай).
Кішечка кричить.
Каша їй не по нутру,
чи закохана?..
Автор: Басьо (Манефуса Мацуо)
discoholicmusic
theartofmadeline
tangentwithtanner
yousharknotpass
jbbartram-illu
dededos
