Сучасна культурна домінанта, окреслена західно-європейськими філософами як метамодерна епоха, апелює до практичного використання минулого досвіду заради зміни глобального простору. Ми спостерігаємо, як відбувається перехід від виробництва матеріальних речей, на якому була зосереджена економічна політика минулого, до пріоритету виробництва інтелектуального продукту. Майбутнє — це баланс між інтелектом та емпатією, який дозволяє рухатись вперед без травми знеособленого прогресу.
Використовуючи художню мову, ми отримуємо можливість вийти за межі, які створюють колапс в комунікації між різними полюсами — врівноваженого, критичного сприйняття та прагнення вдосконалити існуючу систему. Естетична складова розширює поле для гри, дозволяючи відчути нові стратегії розвитку.
Розкриваючи обійми науково-поетичному синтезу і просвітницькій наївності магічного реалізму, ми рухаємось до прагматичного романтизму, епохи досягнення нових горизонтів, спираючись на досвід минулого. Сьогодні ми ностальгісти тією ж мірою, в якій ми – також і футуристи.













