“Якщо не будеш слухати критику нічого не навчишся” та інші маніпуляції
Ніколи такого не було і от знову. Одне з найважливіших практичних запитаннь, які ставлять собі всі митці, знову і знову маніпулятори перетворюють на спосіб поживитися за рахунок чожої самооцінки. Загинайте пальці, якщо ви чули (або самі сповідували) щось із цього:
“В будь-якій критиці можна знайти раціональне зерно”
“Закриваються від критики лише слабаки (безталанні, діти)”
“Справжня критика має бути жорсткою”
“Без критики нічого неможливо навчитися”
Давайте розбиратися, наскільки це близько до правди.
Критика — це публіцистичний жанр
Не зовсім офіційно. Так само, як “детектив” або “любовний роман” не є офіційно жанрами літератури, (якщо ви не знали, то ними є “лірика”, “драма”, “епос”) але в 2022 всі розуміють, що коли кажуть “літературний жанр” то мають на увазі саме “детектив” або “жахастик”.
Так само і з літературною (кіно і іншою) критикою. Не вірите?
1. Де ми бачимо критику?
По-перше в блогерів. Є цілий жанр на ютубі, частково чи повністю присвячений кінокритиці: Ностальгуючий критик, Кіногріхи, Загін Кіноманів, El Gato, Ikotika. Є аналогічні книжкові канали: такі як американський “Читаємо з Сінді” або український “Проліт”. (Каналів насправді дуже багато, мені просто ліньки наводити їх всі). Те саме можна сказати про музику, про ігри, про моду. Якщо є якась популярна творча сфера — то існують і блогери, що роблять про неї критичний контент.
Такий контент робиться не тільки для ютубу. Огляди на різноманітну творчість роблять в інстаграмі, тік-тоці, в телеграмі, фейсбуці, в тамблері і в твіттері — і взагалі всюди, де це може побачити широкий загал.
Блогери-критики самі стають зірками, мають фанатів, для когось створення такого контенту — це їх основне джерело доходу (через ті самі рекламні інтеграції). І це не щось, що зʼявилося зараз.
В 19 столітті критику публікували в часописах і місячниках, таких як “Літературний вісник”, а також в книжках, газетах, видавали критичні есе і памфлети, зачитували їх перед публікою у вітальнях і на свіцьких заходах, так само як і вірші або прозові твори. Саме в епоху романтизму в європейському суспільстві масово зʼявляється клас авторів, що більш відомі за свою критику, ніж за будь-яку іншу літературну діяльність.
Навіть якщо зазирнути в глибину віків, до Аристотеля з його трактатом “Поетика”, то він теж створювався не для того, щоб пилитися десь в кутку, хоча літературна критика й не була основною діяльністю античних філософів.
2. Як виглядає критика?
Якщо порівнювати популярність оглядів, то негативні огляди стабільно збирають більше переглядів і реакцій, ніж нейтральні та позитивні. На одному і тому самому каналі звичайне відео може збирати 5-8 тисяч переглядів, тоді як “бомбоогляд” 12-26, в 2-4 рази більше.
Критичний огляд сам по собі може перетворитися на інфопривід, особливо якщо автор вступить в дискусію (ще краще в конфлікт) з оглядачем і ми отримаємо серіал — що триватиме доти, доки це не набридне сторонам, або їх підписникам.
“Публіцистичність” критики яскраво проявлена в тому, як вона побудована, яка лексика, які засоби виразності використовуються.
Для неї характерні:
Менторський або провокативний тон
Гіперболи
Насиченість іншими засобами виразності: метафорами, аналогіями, епітетами
Іронія, сарказм, сатира та інші види комічного
Субʼєктивізм, виражена особистість автора
І набагато рідше проявляються характерні риси наукових текстів:
Обʼєктивізм
Точність і лаконічність
Цитати і посилання на першоджерела (як на обʼєкт критики та і на джерела агрументації)
Нейтральність інтонацій, відсутність експрессивної лексики
Однозначність і ясність тлумачень
І це насправді не погано. Критика має не менше прав на життя ніж будь-який інший художній або публіцистичний жанр. Вона може приймати яскраву форму, вміщувати в собі корисні і цікаві думки — так само як і всі інші жанри.
Та все ж таки. Якщо ми приберемо публічність та експрессію, уявимо, що критику пише друг, знайомий, або відомий письменник особисто автору, чи вчить вона чомусь?
Вона може. Але є багато але.
3. На яку аргументацію вона спирається?
Вище ми згадували античні часи, коли, як вважається, і зародилася критика. В її першоджерелі стоять Платон і Аристотель (швидкодруком написався Арестович), які оглянули ту творчість (грецький театр і поезію), що тоді існувала, описали як вона виникла і розвивалася, і філософськи оцінили, що робить одні пʼєси гарними, а інші не дуже.
Якщо ви памʼятаєте, приблизно так само вони будували свої судження про ідеальну державу і про закони природи. З того часу минуло дві з великим гаком тисячі років, і природничі науки прогресували, зʼявилися всілякі прилади для вимірювання різноманітних показників, теореми. Частку античних уявленнь довелось уточнити, а якісь і зовсім відкинути. Наприклад, оце:
“Арістотель виділяв такі якості крові, як швидкість згортання, ступінь густини та теплоти. Наприклад, легка кров властива сангвінікам, важка — меланхолікам, тепла — холерикам, рідка — флегматикам.”
Щодо побудови держави, людство теж не стояло на місці. Зʼявилися соціологія, демографія, економіка. Від спостереження (подивився - подумав - зробив висновки) перейшли до чисельних показників, моделей та навіть експериментів.
Літературну теорію ж ніби намагаються перетворити на православну церкву (московського патріархату).
Мовляв, не треба нам цих ваших новомодних гріховних чисел, теорій, експериментів, нам духовність треба. В нас є традиція, в нас є старі книжки (бажано російською мовою) де вже зібрана вся мудрість, в нас є наші святі (класики), а все що нове і незрозуміле — воно від Сатани. Тільки замість “єретиків” і “богохульників” — “бездарності” та “графоманами”.
Типу якщо спитати “навіщо потрібні великі описи, хто тобі так сказав”, то буде “бо так писав Лєв Толстой”, або “А Нора Галь сказала”, в кращому випадку “А от Стівен Кінг дав пораду”.
Тим часом в науці є така штука, як рівні доказів:
Мета-аналіз або систематичне дослідження
Рандомізование контрольоване дослідження
Коректно проведене дослідження (експеримент) без рандомізації
Дослідження “випадок-контроль” або когортне дослідження
Систематичні огляди дослідженнь-спостережень або якісних досліджень (Під “якісним” мається на увазі — те, що не обчислюється або не може бути переведено в числа).
Дослідження-спостереження або якісне дослідження
Думка експертів або експертних комітетів
Що нижче доказ у списку, то менш вагомим він вважається. Звичайно, для творчості і літератури зокрема не всі з цих пунктів можна використати — принайні на наш час.
Але що нам зазвичай пропонують як аргументи? В кращому випадку — думку експертів: філософів, письменників, критиків минулого, літературознавців. Тобто найнижчий, 7 рівень. В типовому випадку — власні уявлення про прекрасне, або “ну це ж всім очевидно”.
А думка експертів така штука — вона може мати раціональне зерно, а може бути просто забобоном. У вчених та експертів не буває забобонів? Ще й як бувають. Згадаймо того ж Лайнуса Полінга, хіміка і нобелівського лауреата, який був переконаний, що вітаміном С можна лікувати ментальні розлади і рак (він помилявся). Загалом вся історія розвитку науки сповнена помилками і неправильними переконаннями, що свого часу здавалися людям (і вченим) очевидними.
Тож якщо вам пишуть “ваш текст стане краще, якщо ви зробите А і Б” спираючись на “здоровий глузд” чи навіть поради відомого письменника, то імовірність того, що ця порада правильна така ж, як в тому анекдоті про імовірність зустріти динозавра в сучасному місті: 50 на 50, або зустрінеш, або ні.
4. Та чи може все ж таки критика бути корисною?
Виходячи з усього, що ми вже сказали, критика (окрім того, що це продукт творчості критика) — це просто ще один відгук. Як “Чекаю на продовження!”, тільки довший.
Ви можете на неї реагувати, але ви не зобовʼязані це робити.
Вона може бути корисною, як і будь-який інший відгук:
Якщо вона вас надихає
Наводить на цікаві думки
Якщо ви бачите, що там згадуються важливі для вас моменти, і ви самі думали, як можна покращити те, про що згадав критик
Якщо багато людей з вашої цільової авдиторії згадують певні моменти, і ви думаєте що їх можна було б покращити
Якщо ви відчуваєте, що вона наближає вас до того, що саме ви прагнули створити
Та головне: якщо вона не викликає в вас бажання все кинути.
А якщо викликає — ігноруйте її. Наплюйте на всіх, хто назве вас “ніжною сніжинкою”, їм буде байдуже, якщо ви закинете власну творчість і втратите сили і мотивацію. А вам, сподіваюсь, не байдуже.
Взагалі про способи відпрацювання відгуків можна написати окрему статтю, але те якось іншим разом
На завершення
Критика — це цікаве і багатогранне явище. І це теж форма творчості, з якою я не бачу жодної проблеми: вона живить дискусії навколо мистецтва, вона дає можливості розглянути запропоновані літературні теорії на реальних прикладах. Вона може пропонувати творцям та споживачам (глядачам, читачам, слухачам) подивитись на мистецтво під іншим кутом, вона може бути вкрай переконливою в тому, як вона описує “якою має бути творчість” — але переконливаю саме по-людськи, на персональному рівні, а не на рівні абсолютного знання. Вона може пропонувати цікаві теорії, як поєднюється те, що вам подобається і як — те, що не подобається.
Проблеми починаються там, де люди намагаються навʼязати її і видати за те, чим вона не є.
Вона не є навчальним матеріалом або посібником.
Вона не є істиною в останній інстанції.
Вона не є чимось, що автор мусить мовчки слухати та виконувати.
Тому що її аргументи поки що не вийшли за межі “це може бути просто чиясь думка”.