Будь собою @yakumenkko - Tumblr Blog

Posts

Ми живемо у війні вже 5-ий рік, але кожен відчуває її по-своєму. Мама каже, дякуй Богу, за те що маєш, в людей є і гірші ситуації. Але відчуття не стабільності настільки мене деморалізувало.. А ще інформація, яку мені не потрібно було знати. Як справитись з цими думками та станом, не знаю. На тиждень я втекла в санаторій, під назвою батьківський дім. Без чужих людей, в затишку та маминій кухні. Було добре, але хотілось повернутись. Я повернулась і тут мене так нагребло.

Колись думки так просто перетворюватись в тексти, та зараз їх так багато, що я в них плутаюсь.

Я не знаю, як правильно, але здається, так як відчуваю, це не найгірший варіант.

Хочеться будувати плани, але сьогодні треба мати кілька запасних, бо перший може не відбутись.

Це тепер називають «тривожність». Хоча для мене це можливість бути готовою до будь-яких сценаріїв.

Я прочитала, що ось ця емпатія, йде корінням з дитинства і це була захисна реакція на зовнішні обставини. Бути завжди на крок вперед, відгадати емоцію, до того часу ніж вона зʼявилась на обличчі співрозмовника..

Work-life balance week finished.

It’s was not easy but very good week in village.

We collected wild berries, went to the lake, woke up to birds singing, ate lots of my mom’s delicious food, and simply enjoyed the peace and quiet. And I was working from Monday to Friday, by the way, remotely.

And I finished reading first book on English language in my life. I real proud of myself.

Maybe I make some mistakes, but they’re my mistake and my way.

Хтось святкує Трійцю, а хтось день Києва.

Цього року я за перше. Згадую, це завжди було гарне свято. Мама готувалась. Випікала та готувала смачні страви. Ми прибирали дім, а під вечір по будинку розкидалась лепеха, тато нарізав гілочок липи, а я любила обвішувати ними дім. Ну а недільного ранку, звичайно, до церкви.

Моя бабуся найбільше його любила. Тепло, все розцвітає, зелено. І пішла у засвіти на передодні.

Закриваю очі і уявляю її дім, запах лепехи і мʼяти. Темно-рожеві піони під будинком і її фірмові святкові канапки. Від цього так тепло на душі.

Тому я теж готувалась трішки, напередодні вдома чисто. Наготувала їсти, напекла пиріжків з вишнями. Коли бігла через перехід від електрички купила у бабусі темних піонів, тих самих..

Зранку поїхали на службу в наш храм, аж біля Вокзалу, купили тої ж лепехи, а потім позкидали її по дому. Малому сподобалось.

Ходжу по квартирі, в одній кімнаті аромат піонів, в іншій пахне лепеха. Тепер і в мене вдома свято.

Можливо не всім це зрозуміти, але це традиції. Від яких затишно та тепло в душі.

Після останнього разу я зрозуміла, що більше я не стресостійка. Я два дні після попереднього обстрілу не могла зрозуміти, що зі мною.

І сьогодні в новинах багато інформації, що будьте обережні цієї ночі.

І чомусь, з кожним разом мені все більше страшніше.

Буває і слів не треба,

Буває і так все ясно,

Від нині вважаю,

Що жити треба прекрасно.

Не думати про турботи,

А дозволяти бути.

І смакувати щастя,

А не гіркоти отрути.

Від нині мені не страшно,

Бо бачу я світло в собі.

Мені не потрібно багато,

Людиною бути, тай годі.

2024 був цікавим роком.

Зараз я сиджу під ялинкою, гірлянда працює від павера. На столі канапе з ікрою по акції і ананас. В шкафу апероль і просеко. Фінанси зведені. А на душі вдячність.

Миру ще б і добра в серці, кожній живій душі.

З Новим Роком! 🎄

Книги не гірше наркотиків, не завжди легкі та доступні. Але якщо хороша, хочеться ще і ще.

Як проковтнути книгу на 800 сторінок за три дні? Читати, читати, читати. В ліжку, в дорозі, між листами та задачами. По дорозі додому, йдучи в магазин. В темряві це небезпечно, не рекомендую.

Ці люди, які наділені такою фантазією та мистецтвом написання - напів Боги. Це дар.

За книгою я забула про підключення до уроку, просто не натиснула ще одну кнопку. Забула про сніданок. Тільки коли живіт почав реально бурчати я згадала, що нічого не їла.

Але я хочу забути і прочитати знову…

Опиняючись в інших умовах, вийшовши із зони звичного та зрозумілого, в оточенні великої кількості людей - я дуже втомлююсь.

Після таких обставин я мушу з годинку полежати в тиші, і щоб до мене ніхто не розмовляв. Можна так?

Це що, перші ознаки старості? Чи це просто наслідок втоми після тяжких тижнів? Моральна втома? Чи осіння хандра?

Чим далі, тим більше я не люблю людей. Багато вузькомислячих, мілких, не вихованих людей. Вони дуже втомлюють…

Сьогодні я відчувала приступ нудоти, коли відкривала пошту і бачила лист від цієї особи. Люди бувають такі не тактовні та не виховані.

Занадто багато негативних емоцій в напрямку однієї особи і щоб проявлялись так - в мене такого ще не було.

Люблю громадський транспорт, а саме метро та електрички. Тому що в цій сірій масі часто можна побачити дуже цікавих людей з різними долями. Цікаво, яке їхнє життя, що в їхніх думках?

В пʼятницю сіла в електричці навпроти чоловіка в берцях. Звичайно, зараз не тільки військові носять мілітарі одяг, але. Навпроти стояв рюкзак, а на ньому капелюх, дуже красивий. А в руках цього чоловіка книга, англійською «Vanity Fair»..

Я відкрила ноут, бо мала багато роботи в цей день і вирішила в дорозі допрацювати, але на фоні спостерігала за ним.

Цей чоловік читав, роман, англійською, і слова які не розумів перекладав в телефоні. Мені хотілося заговорити з ним, але і втручатись в чуже життя, одночасно було не по собі. Зачарував..

Навпроти сідає жінка, на наступній станції, така собі пані «senior lady», із гарною зачіскою, манікюрем, легким макіяжем. Якщо коротко, дуже аристократичного вигляду, і все заглядає в дзеркальце та поправляє сумку та речі. Така мила і витончена. Низький уклін тим дамам, які не втрачають себе крізь роки.

Досі згадую ту поїздку із посмішкою на обличчі, в мовчазній компанії, таких яскравих та цікавих особистостей.

Як це дізнатись про кілька смертей знайомих в один день?

А якщо на передодні сниться сон, який символізує смерті…

Я прокинулась зранку і думала, та ні, це фігня. Не може такого бути, я просто надивилась останнім часом такого контенту.

А потім, одна новина.. хвостика вкусив кліщ, і його вже не врятувати..

Потім лист про смерть партнера.

І я подумала, я надіюсь це все, що я маю сьогодні дізнатись? Це жесть..

А ввечері з бокалом вина я дізнаюсь про ще одну втрату в сімʼї. Господи, щей таку трагічну.Скільки історій, де сімʼї ділить кордон і погляди?

Твою ж мать, від чого мені гірше, що це все трапилось, чи від того, що я це відчувала? Що мені приснився віщий сон..

Згорнулась калачиком, лягла на паркет і нічого не хочу..

-мама, ти чого?

- та просто захотілось так полежати…

Зовсім випадково ми згадали, що багаті люди. Смішно звучить. Але це земля, недалеко від Києва, яка стала хащами посеред села.

Я спати не могла після того, як побачила це місце.

В голові план, що робити, щоб можна було сюди зайти.

Я побачила великий виноград, горіх, сливи, аличу, багато малини, яблуні і все це в хащах.

Але все це наше. Боже мій, чому раніше ми цим не займались? Я сама не можу дати відповідь собі на це запитання.

Для початку потрібно купити бензопилу, сікатор і все. А далі буде.

Today I want to have peace and stability. I’m very tired. I know why people have a pat. Because with dogs you don’t feel loneliness. And you are always loved and just like that.

Сьогодні знову була паскудна ніч.

Вирішила нарешті купити того круасана з надзвичайно красивої вітрини пекарні і кави, бо хочу спати.. Звичайно + какао та десерт, для маленького відвідувача зі мною.

Тимофій робить один ковток, кусь та більше не хоче. А після смакування круасану потрібно викликати клінінг бригаду. Це все так не зручно. І чек біля 500 грн.. А, і раф якийсь не смачний, гіркий, і без ванілі..

І от думаю тепер, стало мені від того всього краще чи навпаки..

Краще б ці гроші закинула на якийсь збір..

Ще трошки і почнуть падати горіхи. Пахне осінню.

Ще з середини серпня було чути ранками ворон. Ночі холодні, а дні не зрозуміло які.

Завтра 1 вересня. Я любила цей день і люблю.

Я любила навчатись, починати та дізнаватись щось нове. Школа, ліцей, університет.. бакалавр і магістр.. і я хочу ще..

Що потрібно, щоб вступити на якийсь курс? А так можна взагалі? Потрібно вивчити це питання.

Я б закінчила психологію, це 100%.

Знову зібралась до школи, чи на пари.

Згадую той час з таким теплом.

У мене було чудове студентське життя, я вважаю.

Згадую шурхіт горіхового листя під ногами та хруст горішків, яких не бачиш, у бабусиному дворі. Той запах і ту любов, яку я мала..

Я згадую про тексти часто.

В моїй голові це так:

- про це можна було б написати.. нема часу

- цікаво.. а якщо.. ні, думка не розвивається, не цікаво..

-треба про щось написати.. кому треба?

І ось такі торги, на внутрішньому ринку моєї свідомості, відбуваються часто.

Який же ти тоді автор? - крутиться в мене в голові. А відповіді доганяють: з робою, з турботами, дитиною й війною. Вигоранням.

І 24 годинами на добу. Всього на всього.

Це відмовки, так? Ну і нехай..

Trending Blogs

Recently Viewed Blogs

Будь собою