До четвертої ранку писала огляд на перший півфінал Євробачення, ще й його редагувала та перекладала на три мови. Навіщо? Як шанувальниця конкурсу, люблю ділитися враженнями та його обговорювати, але формат соцмереж мені не підходить. Надто коротко та поверхнево, коментарі від читачів прилітають у такому ж дусі. Розмір статті дозволяє висловити більше думок, поділитися цікавими деталями та спостереженнями. Так, працювати над нею довше, але - парадокс - приємніше. Я заглиблююсь у власні враження, перетравлюю їх та висловлюю. В соцмережах не так: я випускаю першу реакцію, яка на поверхні, міцно над нею не думаю.
Якщо після дописів в соцмережі відчуваю напругу (хто та як відреагував) та вмикаюсь у категоричні, часто негативні заяви інших глядачів, то після огляду у форматі статті почуваюся спокійно, краще розумію свої реакції на різні моменти конкурсу та менше чіпляюся об чужу думку.
Думаю зробити такі огляди щорічною традицією та замовити у ілюстраторки гарну обкладинку, щоб розміщувати на своєму сайті.
Зворотній бік - не виспалась, після довгого сидіння болять очі, спина, кисті, сідниці. Встала не дуже пізно, але продуктивність помітно обмежена, енергії мало. Добре, що півфінали Євробачення закінчуються по іспанському часу не дуже пізно: розраховую після сьогоднішнього добре поспати.
Орхідея, що гнила, нарешті просохла після фунгіциду. Посадила її в нову соснову кору у маленький прозорий горщик з пластику. Не люблю пластик у домі та намагаюся тягнути його якомога менше, але прочитала, що орхідеям найкраще підходять саме такі горщики, а не керамічні, бо коріння в них фотосінтезує, тож має отримувати світло. Там ще є якись причини, але цю запамʼятала найкраще. Подивимось, чи рослина виживе, вона дуже пошкоджена.
Вдень працювала над сторінкою сайту одної повісті, яку хочу опублікувати. Це не та сама, яку зараз пишу, а 2024-го року. Готична, психологічна, сумна за змістом.
Зазвичай готую публікацію в декілька етапів:
замовляю обкладинку у ілюстраторки (для повісті вже маю)
редакторка вичитує українську версію тексту (я хоч і не з України, але пишу більшість творів українською - та кайфую від цього)
перекладаю україномовну чернетку на інші мови (лише для цього використовую ШІ, бо сама закопалась б або збанкрутувала цим займатися)
уважно редагую переклад ШІ (він не перекладає бездоганно: бувають помилки, переписування змісту, одруківки, тощо)
розписую, чим моя історія відрізняється від інших, кому сподобається, який ефект імовірно викличе, тощо.
на цьому будую сторінку сайту та вирішую, що розповідати в соціальних мережах
Сьогодні конкретно займалася пунктами 5 та 6, хоча моя редакторка все ще вичитує текст, тобто я не рухаюсь по порядку.
Після цього відкрила та закрила оповідання для університету, яке почала у вівторок. Треба писати та наче є бажання, але інтелектуальна батарейка вже розряджена, хочеться просто відпочивати. Спробую набрати хоча б одне речення, а тоді піду митися та готуватися до Євробачення.
Афіна ходить дуже добре, майже непомітно, що хромає. Але досі не переносить вагу на ліву лапу, тож не розумію, як вона змогла настільки добре це компенсовувати.
Вчора прийшов звіт від нашого невролога, я нарешті побачила повний діагноз. Консультація минулого тижня була іспанською, з купою незнайомих медичних термінів, тож я не все зрозуміла, лише суть. У звіті побачила, що у Афіни не просто дегенерація дисків, а інфаркт спинного мозку, тобто шматочок диску заблокував судини. Бідна моя собака. Іронічно, що я завжди стежила, щоб вона не робила небезпечних рухів та не мала подібних проблем зі здоров’ям, але це все одне сталося. Щось я не знала, щось, мабуть, залежало від генетики. Головне зараз відновитися.
Головний біль тепер - обрати покриття для підлоги, щоб Афіни лапи не ковзали. Ми живемо у великому будинку, тож це зовсім недешево, а ще й матеріал не має бути токсичним, бо з нами кіт-алергік, а у мене самої є захворювання щитоподібної залози. Що сказати, весело.
