Вадим Османський

Я — український автор історичної прози й поезії, пишу про османську імперію, кримське ханство, козацьку добу та перехрестя українського й тюркського світів. Тут публікую уривки, цитати й думки героїв, передаючи атмосферу своїх творів. Мене цікавлять не лише події, а віра, вибір і ціна, яку за нього платять. Якщо відгукується — радий бачити серед читачів. Кулуари письменника, творчість за лаштунками: https://www.youtube.com/@VadimOsmanskyi Відгуки: https://t.me/my_ottoman_feedback_bot Повні тексти: https://arkush.net/user/13033

[vadymosmanskyi]

Невелике оголошення

Вітаю. Сьогодні завершив роботу над історично-фаталістичною повістю про грецьке повстання 1821 року. Велике прохання до всіх, кому не складно: будь ласка, прочитайте хоча б один розділ і напишіть свої враження, критику чи зауваження мені в телеграм-бот для зворотного зв’язку

Заздалегідь дякую.

Ознайомитися з твором можна тут

[vadymosmanskyi]

Знову про стан та думки

Уже другий тиждень пишу чернетку до оповідання. Поки що застряг на початку, і складно зрушити з місця. Відчувається втома та слабке бажання продовжувати писати. Можливо, і вийде дописати до середини найближчим часом. Але далі покаже час.

А поки я пишу твір, можете написати відгук у моєму Telegram-боті на попередню повість. І, до речі, там оновилися правила: перед відправкою повідомлення варто їх прочитати й ознайомитися.

[vadymosmanskyi]

Кілька думок про творчість і плани

Останнім часом мені важко зосередитися на творчості. Відчуваю брак ідей і втому після попередньої повісті. Планую написати оповідання або щось простіше за попередній проєкт. Далі покаже час.

А поки я думаю над новим твором, оцініть мою попередню повість та напишіть відгук тут.

[vadymosmanskyi]

І коли до гострих каменів унизу залишалося кілька метрів, прийшло гірке усвідомлення: Ель Діо вже давно виніс вирок. І тепер із цим нічого не вдієш. Бо треба було рятувати, а не витріщатися у безодню.

And when only a few yards remained before the jagged rocks below, a bitter realization struck him: El Dio had passed His judgment long ago. And now there was nothing he could do to change it. Because he should have saved them instead of staring into the abyss.

А як ви вважаєте: чи справді він міг змінити свою долю, чи цей вирок був неминучим від самого початку?

🔗 Читати повністю

🔗 Написати відгук

[vadymosmanskyi]

«Кажуть, той день назвали “Щасливою подією”. Я ж пам’ятаю його як день, коли імперія спалила власне серце. Ми думали, що є її силою. А виявилися її страхом.»

“They called that day the ‘Auspicious Incident.’ But I remember it as the day the empire burned its own heart. We believed we were its strength. Yet in the end, we became its fear.”

Як ви думаєте, що герой насправді хотів сказати цими словами? Чому яничари зрештою стали для імперії не опорою, а страхом? І як «Щаслива подія» змінила тих, хто вижив після неї? Свої здогадки пишіть у коментарях.

Читайте твір тут

[vadymosmanskyi]

Ярема взяв записку в руки, її кути були зістарені й забруднені, але він розпізнав слова, що були написані з великим зусиллям: "Вони спіймали мене і зараз стратять мене... Я не знаю, що мені робити, я чую стуки у двері... Вони вже тут!" Речення раптово обірвалося, залишивши по собі глибоке враження. Ярема зрозумів, що, найімовірніше, це писав козак, і враження від прочитаного було нестерпним — він потрапив у місце, де колись катували козаків.

Yarema picked up the note, its corners worn and stained with age, yet he could still make out the words written in trembling desperation: “They captured me, and now they are going to execute me… I do not know what to do. I hear knocking at the door… They are already here!” The sentence broke off abruptly, leaving behind a suffocating silence. Yarema realized that the note had most likely been written by a Cossack — and with horror understood that he had stumbled upon a place where Cossacks had once been tortured.

А як ви вважаєте, чому московити мордували козаків? Які враження у вас виникають від цього уривка? І чи були такі методи справді ефективними — чи лише породжували ще більше ненависті?

Читати твір повністю

[vadymosmanskyi]

— Тільки не зараз, — прошепотів він, стискаючи руків’я шаблі.

Тихо, мов тінь, Булат пробрався на московську галеру й підпалив її кременем. Полум’я швидко охопило палубу, а нічна тиша змінилася криками та панікою.

“Not now,” he whispered, tightening his grip on the saber’s hilt.

Silent as a shadow, Bulat slipped onto the Muscovite galley and set it ablaze with flint. Flames quickly swallowed the deck, and the stillness of the night gave way to screams and panic.

А як би ви вчинили на місці Булата? Чи варто вдаватися до таких радикальних методів під час війни — чи все ж існує інший шлях?

More here

[vadymosmanskyi]

— Це більше схоже на різню, ніж на битву, — прошепотів Азіз. — Це ж війна, — відповів Нурі. Але навіть у його голосі звучали сумніви.

— This feels more like a massacre than a battle, — Azis whispered. — This is war, — Nuri replied. Yet even his voice carried doubt.

А як ви вважаєте: яка справжня ціна війни? Чи може вона виправдати різанину мирних — чи завжди існує інший шлях?

Детальніше тут

[vadymosmanskyi]

— Правда… — гірко всміхнувся. — Правда без сили — це лише слово. “Truth…” I gave a bitter smile. “Truth without strength is only a word.”

То що важливіше — правда чи сила? So what matters more — truth or strength?

Більше тут