і ми знову в тій точці, де я обираю між людьми і своїми політичними поглядами. (друге завжди перемагає)
Noah Kahan
let's talk about Bridgerton tea, my ask is open

blake kathryn
Monterey Bay Aquarium
almost home

★
todays bird
Aqua Utopia|海の底で記憶を紡ぐ

#extradirty
Cosmic Funnies
Cosimo Galluzzi
macklin celebrini has autism
Stranger Things
noise dept.
taylor price

tannertan36

if i look back, i am lost
One Nice Bug Per Day
sheepfilms
Xuebing Du
seen from United States
seen from United States
seen from United States
seen from United States
seen from United States

seen from Colombia
seen from United States
seen from United States

seen from United States
seen from United Kingdom

seen from United States

seen from United States
seen from United States

seen from Malaysia
seen from Sweden
seen from United States

seen from United States
seen from United States

seen from United States

seen from United States
@benjamiina
і ми знову в тій точці, де я обираю між людьми і своїми політичними поглядами. (друге завжди перемагає)
мені іноді здається, що велика маса людей взагалі перестала відстрелювати, чого вони виходять на вуличний протест, от підійти й запитати, а вони ні бе ні ме, шо і куди
— я тут бо це можливість отримати визнання від тих, чия думка мені важлива; — бо я зроблю таку картонку, що всі ахнуть від мого госторого розуму і прошареного гумору (там був напис "бля");
я не експерт, але мені здається, для поверхневого обурення є інтернет, а коли ти виходиш надвір, то, будь ласка, май гідність наголосити на проблемі, на причині, чому тобі настільки горить, що ти тепер тут;
я розумію, що ми всі ахуєть, які втомлені, і я погоджуюсь, що вже немає сил серйозно вкладати ресурс в щось іще, окрім закриття своїх базових потреб... але на дідька лисого, хіба не можна сформулювати свою позицію так само лаконічно, так само з матом, але більш наближено до того, що за проблему ти намагаєшся висвітлити прямо тут?
цього разу я не виходила, і не буду; перше — наразі мені не дозволяє ані фізичне, ані ментальне здоров'я; друге — в мене до федорова своя особиста образа. і саме через неї я не збираюсь підтримувати його. і я не підтримую рішення щодо сирського. але я й не збираюсь обрати з однієї хуйні іншу.
пів року батьки дітей з інвалідністю боряться за право на звільнення тих, хто не встиг це зробити вчасно; законопроєкт 15057 неодноразово рубався під корінь, відхилявся, мало не висміювався...
я, як старша сестра двох малих людей З ІНВАЛІДНІСТЮ, навідріз втратила повагу до федорова.
не буду зараз писати про соціальні перевірки умов проживання, підрахунок виплат і подібну хуйню, яка не мала жодного відношення до прохання розглянути законопроєкт 15057. розумієте рівень приниження? якщо ні, то спробуйте.
я згодна з тим, що держава це впершу чергу ми, і влада не може самовільно приймати ті чи інші рішення, очікуючи згоди і прийняття збоку народу ("люли схавають, бо що ще їм залишається"); я згодна з тим, що які нахуй блять канікули у ВР?
але я не згодна з тим, які люди перебувають у нас при владі; не була згодна і такою залишаюсь.
і так, мене дратують люди, які перетворюють себе на масовку... я розумію, що зараз ера інтернету, і можливо щось тепер вирішується інакше, але водночас я відчуваю, що ми таки знову робимо щось не правильно... і мені дуже хочеться, щоб повторилося щось подібне до виборів Зе на посаду президента...
ще раз — я погоджуюсь з тим, що зазвичай у нас ти маєш обрати меншу хуйню, серед двох хуйней; якусь таку, яку можна потім нормально так пропарафінити, і отримати, те що тобі потрібно; але не в цьому випадку, особисто для мене;
мені іноді здається, що велика маса людей взагалі перестала відстрелювати, чого вони виходять на вуличний протест, от підійти й запитати, а вони ні бе ні ме, шо і куди
— я тут бо це можливість отримати визнання від тих, чия думка мені важлива; — бо я зроблю таку картонку, що всі ахнуть від мого госторого розуму і прошареного гумору (там був напис "бля");
я не експерт, але мені здається, для поверхневого обурення є інтернет, а коли ти виходиш надвір, то, будь ласка, май гідність наголосити на проблемі, на причині, чому тобі настільки горить, що ти тепер тут;
я розумію, що ми всі ахуєть, які втомлені, і я погоджуюсь, що вже немає сил серйозно вкладати ресурс в щось іще, окрім закриття своїх базових потреб... але на дідька лисого, хіба не можна сформулювати свою позицію так само лаконічно, так само з матом, але більш наближено до того, що за проблему ти намагаєшся висвітлити прямо тут?
цього разу я не виходила, і не буду; перше — наразі мені не дозволяє ані фізичне, ані ментальне здоров'я; друге — в мене до федорова своя особиста образа. і саме через неї я не збираюсь підтримувати його. і я не підтримую рішення щодо сирського. але я й не збираюсь обрати з однієї хуйні іншу.
пів року батьки дітей з інвалідністю боряться за право на звільнення тих, хто не встиг це зробити вчасно; законопроєкт 15057 неодноразово рубався під корінь, відхилявся, мало не висміювався...
я, як старша сестра двох малих людей З ІНВАЛІДНІСТЮ, навідріз втратила повагу до федорова.
не буду зараз писати про соціальні перевірки умов проживання, підрахунок виплат і подібну хуйню, яка не мала жодного відношення до прохання розглянути законопроєкт 15057. розумієте рівень приниження? якщо ні, то спробуйте.
я згодна з тим, що держава це впершу чергу ми, і влада не може самовільно приймати ті чи інші рішення, очікуючи згоди і прийняття збоку народу ("люди схавають, бо що ще їм залишається"); я згодна з тим, що які нахуй блять канікули у ВР?
але я не згодна з тим, які люди перебувають у нас при владі; не була згодна і такою залишаюсь.
і так, мене дратують люди, які перетворюють себе на масовку... я розумію, що зараз ера інтернету, і можливо щось тепер вирішується інакше, але водночас я відчуваю, що ми таки знову робимо щось не правильно... і мені дуже НЕ хочеться, щоб повторилося щось подібне до виборів Зе на посаду президента...
борюся з думками про колишню, це бляха завжди йде комплектом?? не впевнена, шо справа в ній, просто, розумієте
я так хочу пограти якусь преколясну гру на ноуті... мєх
Картинка з запахом і смаком
ААХАХХА, всьо громадо, Дара не буде вчитися!
богі, не знаю, мені наче камінь з душі впав :З я б мабуть мала зажуритися... хоча, правду кажучи, я рада, бо я відчула, наскільки мене виснажив сьогоднішній день, і що напевно, я ще дуже не готова, дуже не в стані, на соціальні взаємодії та конкуренцію...
ви про шо, я вмовляла себе проїхати дві станції додому, щоб не вибухнути від перенавантаження прямо у вагоні... я про спеку, піт, прикраси, важкі/незручні речі, яких я не можу позбутися прямо зараз... я мінімально контактуючи з світом і простором, залетіла в квартиру, скинула з себе все зайве, і залізла під холодний душ... потім перекусила, і ловлячи перші натиски мігрені, закрилася в кімнаті; засунула штори під зав'язку, і лежала в тиші дві години поспіль;
і тільки оце зараз побачила результати, і вже пишу сюди;
я рада, що я спробувала, хоч я й ставила небесну планку, не спала, тренувалась, та підсвідомо я все ж знала, що цього буде замало) і також я рада, що я не впоралась, бо це означає, що я й надалі можу займатися лише своїми бурлистими ідеями :ЗЗ
пупупу, а дехто втратив богіню... та це не ви! радієм! алао! алао!
аахахахах, коротше, якшо не вступаю то хуй з ним, їй-богу;
мені здається в мене знову отой біполярний сплеск активності; він наче на тепло загострюється... і я жоско працюю на виснаження; а потім і справді виснажуюсь, і така, всьо нічо мені не нада одцепіця від мене всі....
я зараз на другому етапі... не хочу вже ніякого вступу, ніц, підробіток якийсь та й по всьому... мєє
я клялася, шо сьогодні не візьму олівець до рук... але все ж малювала... уццано, прости господи, і знаєте... вийшло норм
весь вечір малювала давида... простисвіт, яка хуйня виходила... я намагалась виправити то одну частину, то іншу... але все пливло, побудова змістилася, хоча я вже не певна, що вона там була від початку... наразі я переконана, що ніякого навчання мені не світить...
умовно, якщо я здаю творчий конкурс на мінімум, то цьогоріч не вступаю... якщо ж наберу високий бал, але все ще бюджет не світитиме мені, то ще подумаю, чи є сенс, починати, чи відпустити, і кидатися далі з кістки на кістку без навчання...
я вимагаю від себе досконалості, від самого початку, з першої спроби... бо інакше яка в мені цінність? у випадку світу, у випадку навчання серед інших, інших художників... моє его страждає, особливо коли я не можу впоратися з елементарним... я не можу допустити поганої роботи... я відчуваю, що можу зірватися прямо там... здерти той аркуш з планшета, як це роблю вдома, покомкати його до краю, й піти геть;
наразі тривога настільки захлинула мене, що я не можу раціонально оцінювати реальність, та які небудь подальші дії, вчинки... власне майбутнє... я немов стала малою дитиною, що не отримала визнання в тому, як круто зістрибнула з дерева, і тому тепер лежить і їблиця головою об асфальт...
нявність попередніх діагнозів, цілком пояснює те, де я зараз є, проте навіть розділяючись на дві сторони, де одна розуміє рівень тригерів і всіх способів впоратися з ними, інша сторона все ж виявляється гучнішою, і сичить на вухо, що діагнози не мають значення, я на рівних з іншими, і будь-яка невдача це результат моїх дій, ніяк не справа випадку, лише моя провина;
і мені справді хочеться їблиця головою об стіну, від думки, що я привселюдно поставлю під сумнів свої художні вміння... єдина справа мого життя... і може так легко злити всі мої вміння;
та водночас, я ніколи не виявляла прихильності до академ рисунку, ніколи не сідала за нього, ніколи не вивчала, навіть не планувала... і це один єдиний раз коли він мені конче треба, і я бляха не можу впоратися з ним... бо один раз виходить відносно добре, а інший так, немов я малюю його ногою, з закритими очима, на каруселі, що їде по бруківці......
я можу, як завжди переконати себе, що будь-яка невдача це смішно; і я справді щиро втухатиму з усіх невдач, викривлених облич, і всього іншого... та глибоко всередині я ненавидітиму себе за провал;
невдача тут, невдача там... хоча вона ще не сталася... але я так відчуваю її; я пишу це тут, аби заспокоїтись, аби хоч хтось знав, як насправді я шліфую собі мізки власними недосяжними вимогами...
завтра я не тренуватимусь, я докуплю все потрібне, підготую доки, і просто втуплюсь у майнкрафт, або книжку, у будь-що, аби вимкнути надокучливий голос в голові...
я вже й так вишкребла собі останні мізки, і я навіть не хочу вміти той рисунок, бля
сократ упав за комод, більше сократа ніхто не бачив...
серія автопортретів: "крізь час" період: 2023-2026 між: Польща/Україна
подумала шо воно має тут бути одним дописом… хоча, звісно якшо я не гигну , вони будуть поповнюватись й надалі :З
шо котусіки, востаннє такий автопортрет був ще в 2024 році, а тут в 2026 цьоця подумала шо вона таки цукєрочка, і нашкрябала себе
це я і мої тренування з академ рисунку... хоча я щодня стараюсь... але щось шепоче мені на вухо, шо дарма, бо вийде від хвилювань хуйня!
нада нагадувати собі, шо я вступати хочу ПО ПРЕКОЛУ, а тому похуй! малюєм як хочем, єпіі
мдем, я не знаю, як люди можуть всиджуватись ото малюючи подібне... все монотонне, жодного кроку мімо (щоб це було виправдано)
я обрізала верх і низ, бо там було надто нудно, щоб я могла старатися... вибрала десерт — середину
часікі тікають, лови їх!
шош, попередньо рекурентна деп, +(біполярно афективний розлад); додатково була на діагностиці рас + рдуг, знову попередньо (поки не вийду в ремісію з першим букетом) — аспергера, + рдуг неуважний тип;
мінус на карті, відносне заспокоєння; плюс кветіапін (новий в скарбничку), прости господи, ви би бачили обличчя лікарки, коли я перечислювала всі АД та їх дозування, що мені напризначали протягом 1,5 роки......, мені здається вона хотіла вмитися, поки слухала й намагалась осягнути, чи перед нею справді сидить смітник, вхпзавхів
зареєструвала на ТК, 13 числа побачимо чи я чогось варта (принаймні зараз... чим би це не було), бюджет або нічого, дара готуйся дебілка!
два, три, двадцять три, гоп! пизданутися! не вмерла! аххаах, а так багато моментів було, коли могла, хотіла і майже втілила!
хуй вам, хто заслужив! не займете мене! дихаю погано, не втечу, але під землю провалюсь! а ви ні! бо не ваш рівень ;)
бажаю собі більше любити себе, і боятися теж себе бажаю! щоб, богі збавте! а що дара на це скаже! не позорся, будь собою! зі всіма своїми брязкальцями в голові) бо вони ж частина! як печінка чи нога!
не будь позориськом і пиши надалі! малюй! вступай в стосунки, у виш, в лайно — по приколу! бо така ти є!
Дара, не слухай нічого, окрім свого внутрішнього! бо хто ще, як не ти?ХТО? тримай планку своїх, — Сарти, Барі, Торф, Гимерії! тримай!
люблю тебе, не вмирай! колись ми житимемо разом, самі одні! будем мати свої придурські звички й ритуали, будем малювати на стелі, купимо друкарську машинку, і щоб клацати на всю кімнату, КЛАЦ КЛАЦ КЛАЦ САРТА ЗНОВУ ПЕРЕГРАЛА ДОЛЮ, КЛАЦ КЛАЦ КЛАЦ БАРІ УТІК МІЖ СВІТИ, КЛАЦ КЛАЦ БЛЯХА ТОРФ ВИЛІЗЬ НАХРІН ІЗ РАДІАЦІЙНОГО БОЛОТА, ВИПЛЮНЬ ЯГОДИ, ТРЯСЦЯ, щоб отак —треба не вмирати! бажано від усього!
але ХУЙ ВАМ, хто робить мене надмірно хворою, немічною, і з ''я бачу ти не при тямі, я поговорю з мамою'' ХУЙ ВАМ! не варті! Даро! не слухай! ти при тямі, просто тями у вас різні. і адекватна ти! щось же робиш, усвідомлюєш! бажаєш! ... а інших не слухала й до цього, то що тепер? слухати?
пам'ятай хто ти є, пам'ятай на кого рівняєшся, пам'ятай, люби, плекай