Кожен раз задаю собі питання чи можна втекти від себе? Чи можна втекти від людей? Я боюсь своїх думок, вони мене лякають.....біль, яка вирує в мені знищує мене, байдужість людей, які мене оточують мене вбиває.....в мені постійно протистоять дві людини...та яка я є, ну чи принаймі стараюсь нею бути: добра, чесна, щира, усміхненна, позитивна, і та яку всі так хочуть в мені бачити - стерва....але я не хочу такою бути, проте кожну хвилину, кожний день, місяць всі впевнено мене підштовхують на цей крок, крок стати тією масою, якою вони самі являються...мені боляче від того, що з кожним днем мої найрідніші люди йдуть від мене....йдуть закриваючи двері, але залишаючи після себе мільйон запитань...мені набридло носити маску усміхненою дівчинки, і вдавати, що в мене все чудово, коли мене просто розриває біль....а поруч нікого....немає тієї людини, яка б мене зрозуміла і завжди підтримувала, бо вона теж пішла...людина пішла і забрала з собою частину моєї душі, залишивши по собі тільки баласт-болі...настрашніше, те що я готова тій людині все пробачити, абсолютно все аби вона була поруч зі мною....хоча я і розумію, що це буде моя найбільша помилка, бо двічі в одну річку не війдеш, а ти вже входиш доволі багато....То чому ж мені досі так боляче? Чому я не можу просто тебе відпустити? Я просто марю твоїм повернення і воночас боюсь його...Здається я схожу з розуму ;) Я просто втратила себе(тебе)...