[jasamota]

Кораліна зітхнула. – Ти й справді не тямиш, що й до чого? – запитала вона. – Я не хочу тільки того, чого мені забажається! І ніхто нічого подібного не хоче. Як по правді. Що ж то буде за розвага, коли я просто отримуватиму все, чого тільки забажаю? І коли за всім цим не буде нічого справжнього!

Ніл Ґейман

Кораліна

[jasamota]

Яйця динозавра

Білий шматок полум'я скаче по зеленій траві. З того клубка летить чорна кіптява, і той клубок хрипить... Протяжно так, наче чоловік порізав пальця. Той, кого обняло полум'я, зіскакує і біжить. Я скошую його чергою. Він ще якусь мить тіпається, потім в повітрі щось лопотить, і до мене доходить: то догоряє той, хто читав молитву, і мої вуста повторюють слова незрозумілі... Я поставлю свічку... Якщо повернуся, хоча ніхто не завадить мені вже ні у що грати... Я молюся, хоча не знаю жодної молитви до кінця.

Час молитов.... Тисяча свічок... Напрочуд холодно. Очі ріже від сині гір та неба. Ми утрьох повертаємося назад. Я дивуюся, що йти так довго.

Олесь Ульяненко

[jasamota]

Я не накопичую речей, у мене має бути їх стільки, аби можна було евакуюватись будь-якої миті – з усім, що є. Я не виноситиму телевізор і картини з Джок'ярти на горбі, бо в мене їх просто нема. Я не ритимуся у скрині, шукаючи коштовності, щоб забрати їх із собою в разі цунамі, я просто вийду з дому – необмежений і безтурботний – і хвиля понесе мене далі.

Богдан Логвиненко

Перехожі. Південно-Східна Азія

[jasamota]

Мій дідусь був черешнею

...старі - як діти, вони не можуть бути самі, бо потребують одне одного.

Не можна дозволяти жінкам витирати об нас ноги,бо тоді вони нас затопчуть.

Щоб трохи її подратувати, я не став нічого розказувати, а пішов глянути на свій костюм Супермена, який валявся на підлозі біля ліжка: він був цілий всипаний борошном і поплямлений жиром та вином. Мама потім його випрала, проте плями від вина нікуди не поділися, і я не міг більше в ньому ходити. Спочатку я засмутився, але тепер не проміняв би цей костюм навіть на дві модельки "Феррарі" і "Тойоти", які мрію мати понад усе, бо з ним пов'язані мої останні щасливі спогади про дідуся.

Анджела Нанетті

[jasamota]

В поисках себя. История человека, обошедшего землю пешком

«Я не хочу мира, ведь в мире мира нет. Я хочу только одиночества. Хочу вывернуть мое сердце наизнанку»

Почему так трудно бывает понять собственные слабости и достойно принять их? Нет никакого смысла лгать самому себе — не нужно приукрашивать человека, чтобы полюбить. В природе нет четких понятий «добра» и «зла». Эволюция сама диктует свои законы.

Когда ты находишься на грани, падать ниже уже нельзя — некуда!

«Мира не будет до тех пор, пока нет любви»

Жить — это значит путешествовать — открывать новые страны и открывать самого себя. 

Я долго обдумываю этот парадокс. Люди, которые с теплом и любовью отнеслись ко мне и заботились обо мне, разрабатывают ядерное оружие, чтобы уничтожить моих соотечественников.

Я читаю все, что творится у меня под ногами, причем с такой скоростью, что уже начал опасаться, сумею ли усвоить все полученные знания. Нужно просто уметь читать песок в пустыне. Читать то, что написано внутри тебя самого, как книгу стихов, которые написаны вчера, или позавчера, или тысячу лет тому назад. И это будет самая истинная, настоящая, самая искусная книга искренняя.   

Жан Беливо

[jasamota]

Дещо щоденне

Я сон в собі. Прокинуся - і вмру В буття душі і тіла, де завгодно, Але не тут...Безплідно і безводно, Безпросвітку, здираючи кору Із рук своїх, із недоозирань Із недоозирань своїх до неба - Я - сон в собі. Прокинуся - за грань. І все минеться. І не буде треба.

__________

Мій час - струна з пульсацією ритму, В якому простір бракне і росте Не знати з чого, і ридає ридма, Як те дитя - і як дитя не те... І падають на землю сни без значень. Безтямний вітер темний сніг пасе. І я минаю, бо без мене плаче Дитя, якому втрачено усе.

__________

Призначення знаків — мовчати, бо речі і суті Невидимі оку, лиш серцю відкриті часами. А знаки — це трави; сухі чи в покосах забуті, Вони залишаються сущими під небесами. Спочатку були під снігами — в своєму началі, У зернах іще непророслих, у кореневищах. Високі стояли замети, премногі печалі Зникали в слідах. А ціна непочутих — найвища.

__________

Є сповнення тіла – глибоке заповнення тла, Встановлення меж порожнечі між ними і нами. Усе, що боліло, а потім здавалося снами, – Це наші заховані в ранах давніші тіла. Із тих, що не втратили мови. Сказанні. І знов Приречені. Переповторені. Врослі у русла. Це сусло єства, тільки. Просто без сусла Немає вина – ні сухого, ні того, що кров.

__________

Знаю сенс безпорадності. Часом не хочу могти, Щоб не мати спокуси, щоб іноді просто не бути. Точка зору крізь іній, що вчиться колоти, як ти. Холод, страх і любов — три тортурні знаряддя покути. Ти собою вбивав. Не любов'ю, не холодом — ні. Як тварина, я все розуміла. Не вміла назвати. А тепер я умію любов всеприймати. Мені Залишилась від тебе глибока нездатність вбивати.

___________

Літо – Лета твоя і моя. Рештки світла і залишки кисню. Течія, у якій – ти чи я? Знати – важко, а дихати – пізно. І навколо в мені – ні душі. І надія – твоя і остання. І вбиває мене, як вірші, усвідомлення невиринання.

___________

Він умирав її. А я тебе чекаю. Це тяжче, аніж смерть, бо смерть - то тільки сон. За колами вогню - останнє коло раю. Будь радісний мені. Будь світлий, як Ясон. Години - то вода, укинута у море, По білому піску розсипані, як сіль. Він умирав її - і так, як ти говориш, Я дихаю тебе, бо то уже не біль

___________

З мого дому виходимо двоє — не смерть і не я, Зачиняючи двері, я стукаю довго і глухо. Може, ти, що не був ані блазнем, ані відчайдухом, Маєш простір і час, хоч не знаєш напевно, чия Та, зі мною, не смерть, і яка вона в миті, коли Все несправжнім стає, все здається — і межі втрачає. Обіцяє, що вибачить все, та не все вибачає, Як оперене тим, що не сталося, древко стріли.

__________

Звикаючи до меншого, втрачаю Саму себе, побачену вві сні. І забуваю, ніби вибачаю, Світи й слова, не сказані мені. Хай станеться, чого не доказав ти: В мені, як в бурштині, застигне час – І збудеться ілюзією правди: Убогими, подібними на нас.

__________

Ми будемо щасливі, ніби смерть, Яка приходить, щоби все відчути. Забудь і будь. Позбудься. Ствердни. Ствердь: Ми — камінці, упіймані за груди І за серця. Нас обточив прибій, Лишивши тільки лінії і шрами. Люблю тебе. Ти знов часами мій — У небесах, розверзнутих над нами.

____________

Кричатиму, як риба над водою, Ховаючись в повітрі від усіх, — І задрижить лускою золотою Мій біль пекучий, тяжчий, аніж гріх. Моя рука, моя ріка, що стигне, Біліші нині більше, ніж завжди... Прийми, поклавши стигмами на стигми, Бо я уже покутую, сліди...

__________

Після смерті важчає утричі Кожне слово у моїх руках. І темніють очі на обличчі, І біліють вишні по снігах. І стає дорогою прожите, Поки непрожите настає. І лягають, мов хрести на квіти, Два зітхання — і одне твоє.

__________

Я люблю тебе. Я тебе відпускатиму тричі, А потім крізь мене, як вощена нитка, пройдеш. І вузлик зав’язне у серці. І голос покличе. І ти все збагнеш, все відчуєш, всім станеш (я – теж…) І знову безсонним залишиться небо, аж поки Не встане з потопу Вселенна наступного дня. І ляжуть птахи, ніби залишки їжі, за щоки. І води відступлять. І виступить з піни стерня…

Маріанна Кіяновська

[jasamota]

Інший Формат. Оксана Забужко

вона ніби все розуміє, усвідомлює і сприймає, але якщо воно не болить, то як заставиш, щоб боліло

ми культура настільки дискретної пам'яті, що у нас кожне нове покоління – от зараз, на очах – починає з нуля так, ніби дня вчорашнього не було.

Вінграновський сказав таку фразу, яка мене глибоко пронизала – ми пізні, найпізніші, що виросли з худеньких матерів в саду порубанім...

Фемінізм для мене – не партійна ідеологія. Фемінізм для мене – абсолютно нормальна культурна настанова кожної цивілізованої людини, яка вважає, що не треба диктувати жінці, якою вона має бути, а треба дати їй можливість бути такою, якою вона хоче бути.

Треба було аж-аж цієї російської навали, щоб хохли почали якось щось видавати і розуміти, що з того всього можна мати якийсь прибуток.

Якби життя тривало років триста... Але воно якраз на стільки розраховане, що тільки роззирнувся, щось зрозумів про те, нащо ти у цьому світі. як зрозумів, так і досить, пора, убірайся.  

[jasamota]

Киня

...життя, як і інше лайно, пливе великою рікою...

Ми подобаємося тим, хто не подобається нам. Нам подобаються ті, кому не подобаємося ми.

Не хвилюйся, кохана, я поруч, я тебе поцілую між брів... Подивися, кохана, ліворуч, до тіней нескінченних розмов. Я дарую тобі чорнобривця. Хай зів'яне, як серце твоє... Бідна квітка, ми наче убивці... І нехай, вона з гідністю вмре. Їй за честь у твоїх долонях, у спітнілих від жару життя, наче в клітці, а солонім полоні відійти до свого небуття...

Ми не звикли жити по-іншому, ми звикли жити під багатометровою товщею снігу, який ніколи не розтане, ми приречені, ми ходячі трупи, нас точить черва, ми гниємо зсередини, ми зомбі, ми замасковані біси...

Артем Чех 

[jasamota]

Чорний квадрат

Часом почуваюся так, немов би я – пусте помешкання.

_________

Одного туманного ранку, попиваючи чай зі спиртом, почути по радіо, яке ловить тільки одну станцію, що на світі живе понад десять мільйонів видів рослин і тварин, і не повірити у це, або що є такі країни, де люди вмирають з голоду, і замислитись над цим.    

Тадеуш Домбровський 

[jasamota]

Семантика наших прикрас

цей красивий як світ корабель полишив нас вмирати а ми все ж віддали йому власну надію на світ /за кадром/

Разом з твоїм сміхом вмирає остання тривога Мине кілька років – і ти не ходитимеш тут. /Прощання. Романс/

Святкуй замість мене дати, здавай замість мене квитки. ...Я рада, що здатна знати менше, ніж знаєш ти. /Маятник/

Чуєш, брате, як кров консервована стогне в артеріях тіл? Сталін досі живий. /Чорним по чорному/ 

Вікторія Дикобраз

[jasamota]

Небесна падалиця

перетривати твоє самотиння самітність твою перекричати перемовчати твою самоту...

_________

може то з туману нас здалося що ми пливем – щасливі й безголосі що ми пливемо неначе сміємося й не знаємо де мертве де живе

___________

не в’язалася заполоч наша в петлю і ключі домовин не пливли у ворота тільки серце комусь улягає услід утікає кудись і рятунку не просить а його вже зове з баговиння боліт тяжко осінь зове тяжко слухає осінь

____________

дай руки пораню об мерзлі завітрені пасма об дихання й неміч об вигин як вирва глибокий я рухатись буду ти будеш провалами в русі ти будеш як вежа я з тебе стрибну і уб’юся

____________

Було квітнево, холодно було. Злітався цвинтар в небо рушниками. Баби, столи, і кошики, і мама Акацією дихала в чоло, Мене торкала сивими гілками, І в душу щось тривожне увійшло З водою і святими празниками.

___________

Ти – тільки тінь, що я під ноги кинув.

___________

як бути з тобою й тобою не бути мій час наче в’язень до тебе прикутий ти травень і червень і січень і лютий ти трунок чарунок отрута затрута і зав’язь і пов’язь і хвиля з весла

___________

серпень ходить сухими луками все обтрушує сіно з ніг над моєю курить розлукою над розлукою в полині

він ряхтить над моєю свічкою облітує її крильми він чекає допоки витечеш ти розлукою під грудьми

щоб упитися щоб напитися насміяти жалі мої а я все забиваю квітами холод чорної течії

___________

душа дідова полотном на колінах лежить на весну зацвітає чорними ружами місяць над ними ножем висить хоче зрізати

____________

ми трухлі ми мокріємо ми осінь ми лущимось і пахнемо старим

___________

притлуми моє тіло до дна хай поглине мене глибина хай потроху мене пізнає перлоцвітне серце твоє

__________

то був перший день чиєїсь самоти яка вже стала самотою твоєю бо все за чим ми не встигаємо пожалкувати стає врешті самотою і її несуть птахи і кладуть на воду як човен

____________

все сказане нами вголос або написане на папері умирає одразу по народженню що всі слова одвіку німі сліпі і порожні бо вони зайвина і непотріб який ми викидаємо з себе

____________

рухом тіла і кола шляхом бурі і птиці розітнулося поле - золота плащаниця

поле скоро розкрає поле скоро розкриє лебединого раю припорошену шию -

щоб по ньому возами покотилися звільна заплітання весільні умлівання постільні

______________

хай ця небезпека болить розмазана кров’ю по стінах хай дерево мертве росте хай тіні в цвітіння зайдуть повз мови тремку сивину проходять промінчики правди пісні неймовірні дзвенять лишаймося в них назавжди

Сергій Осока

[jasamota]

Квіти цмину

Коли я плачу - розмокає світ, течуть дахами комини вологі, дерева мокрі гублять мокрий цвіт, і ріками розходяться дороги. І я, намокла у дощі й сльозах, шукаючи краєчок суходолу, спинаюсь на чи не найвищий дах, піднявши фалди мокрого подолу. А звідтам все вже не таке сумне - жалі великі, як дрібні дурнички. От хто б лишень із даху зняв мене, мов книжку із горішньої полички. 

________

Ці прожилки блакитні і тривожні. Ці перехожі оминають лід. Ми все ще є, і приморозки кожні нам синім-синім наливають слід.

Губами зігріваємо долоні. Волоссям заколисуєм вітри. І наші душі тихі й безборонні – як ці прозоро-ранні вечори.

Зима, ковзнувши поглядом морозним, на нас плечима знизує дарма. Ми все ще є, нас бозна-стільки, бозна… Хто вам сказав, що нас уже нема?

__________

Лишається музика сліз, а не слів, далебі. Світ кришиться в пальцях, мов хліб для старих голубів. Ми довго тримаємо паузу останнього па – У світ повертається музики злива сліпа. 

_________

а ти вже доросла ти вже не та і пальці ламкі і хворі маленька сюїта для скрипки й альта написана в до мінорі це навіть не місто а містика про мелодії світле чудо ти сходиш не в Тартар – в столичне метро щоб вітер підземний чути краї пересохлої Лети круті та звідки з якої муки білявий хлопчина бере на альті такі позасвітлі звуки а вітер підземний звістує про все зійшовши на шепіт хрипко посивіла жінка додому несе в старому футлярі скрипку 

Мар'яна Савка 

[jasamota]

«Той хто любить довгі слова»

Завжди

Не ревную тебе до тих що були до мене.

Прийди з чоловіком на плечах твоїх, прийди з сотнею чоловіків, заплутаних у твоєму волоссі, прийди з тисячею чоловіків поміж грудей твоїх і між твоїх ніг, прийди, як ріка, що, повна потопельників, впадає в дике море, у вічний вир, у Час!

Усіх приведи туди, де я чекаю на тебе; ми завжди будемо самі, завжди буде так:ми єдині на землі, розпочинаємо життя!

________

Щасливі дні перевелись А серце, радісне колись Завмерло в мороці труни Не чують дзвону темні сни.

Томас Мур

ВЕЧІРНІЙ ДЗВІН

Переклад: Тарас Малкович

____________

прокинься, я прийшов щоб розмурувати тебе з дверей і змастити їх власним голосом.

___________

…[вона малювала руками стіни в червоне і притулялася до них тілом а заглибившись в терпкість запаху фарби починала співати так тягуче як розтягування шару фарби між перетинками пальців як надто короткий слід повітря який все ж встигає хоча б трішки розтягнутися]…

______________

час дозволяти іншим краплям стікати з інших дахів

Тарас Малкович

[jasamota]

Камінь дощу

Вітер кладе мене до потайної кишені не читаючи

Найкращі вигини всередині найбільші розрізи гарячі

Дерево сипало червоні губи і в цьому падолисті я намагався зловити твої

Лесик Панасюк  

[jasamota]

Все одно живеш-живеш, а ні хуя ж не понімаєш. Воістину воскрес

Олександр Бойченко 

Аби книжка

[jasamota]

…бо ж насправді немає осені – є лиш вітер що забирає тіло та очі залишає для вас найсутніше те чим були ви насправді

Грицько Чубай

П`ятикнижжя

[jasamota]

Танґо смерті

Замолоду ми всі є ніким, навіть найбільші генії, чиї кар’єра і визнання попереду, приходять у цей світ не надто пристосованими до життя, тому й не дивно, що одружившись, наражаємо себе на неабиякі випробування, які рідко завершуються щасливо, а частіше все ж таки розлученням. 

коли Господу знадобиться трубний глас Судного дня, то він без сумніву першою воскресить саме пані Хомикову, бо чути її було на обидва кінці вулиці

«Пані Хомикова! Коли я на світанку чую ваш голос, то так, гейби я випив півлітра моцної кави і вже готовий іти тєжко працювати. Завдяки вам я на каві економлю, то дай вам Боже здоров’я, аби ви мене і з летаргійного сну збудили».

— Дубрийдинь, муї куханє! — Я ті дам, куханє! — відповідала бабця. — Ти перши кажи, десь був цілу ніч. — Та я був у читальні. Вчора була проба, та во прийшла пуліція та й нас всіх накрила, та й ми всі во так пирисиділи в криміналі, ая! — А то брехайло! А жиби ти скапав, як та свічка! А жиби ти спух, як та нитка! А жиби тобі всі зуби повипадали, окрім удного, кутрий би тебе все життя булів! Я ті дам читальню, я ті дам кримінал!

«Роздуми і фантазії»: «Ніколи не купуйте сушених фініків у пана Жабсьюто — то можуть бути частини сплюндрованих тіл його колишніх працівників».

штучні квіти — це символ смерті, але смерті невідворотної, смерті смертельної, символ занепаду і розпаду, вони ніколи не воскреснуть для нового життя, не їм промовить Господь: «Встаньте і йдіть!» у День Суду Господнього! 

— Пане Сальомон, я хочу запитати, який задовгий у вас телефонічний дріт. — Досить довгий. — Але докладно, на метри, це потрібно для статистики. — Біля трьох метрів. — То можете на ньому повіситися!

— ...людина носить у собі ангела, не ангела–охоронця, а ангела, який стогне, ув’язнений у сутінках Душі кожного з нас, і якого рідко, дуже рідко нам вдається вивільнити з кайданів і дати йому свободу, щоб він злетів, вознісся, і тоді… тоді… — …тоді разом з ним очищається і возвишається душа наша, душа кожного з нас

— А, перепрошую, якщо мені захочеться до кльозету? — Там попід стінами чимало вазонків… різні фікуси, шмікуси, рододендрони, шмародендрони… Давненько їх не поливали… — А якщо я захочу… — Та їх і добривом не підсипали… Так що з Богом…

Є люди, які приречені на самогубство. Знаєте, яка статистика? На сьогоднішній день третина самогубців встигла відбути уже генеральну репетицію і перебуває на порозі прем’єри.

Чому вона так чудово виглядає? Бо була мудра і передбачлива і не повісилася, не втопилася, не викинулася, не отруїлася якоюсь гидотою, яка б спотворила її делікатні риси, а гарненько залізла в теплу ванну в готелі й акуратно потяла собі жили на руках. Оце я називаю найвищою ознакою шляхетності й естетизму! Як сказав поет, краса врятує світ.

— Я її люблю. Не смійся. Любов — це знаєш що? Це така хвороба. Вона триває дуже коротко. А потім… потім уже настає симбіоз двох істот. Хтось пальма, а хтось ліана. Питання лише в тому, хто кого смокче.

Юрій Винничук