Християнство переживає складні часи — така думка панує у сучасному світі, з одного боку — не безґрунтовна, але також неоднозначна, бо християни знають, що у гоніннях присутній Бог та Його благодать. Віряни теж переймаються за своїх братів та сестер і як очевидці гоніння, яке коїлося хоч би по інший бік земної кулі, завмирають серцями, віддаючи під опіку Бога душі постраждалих. Попри це, потрібно пам’ятати, що сьогодні кризові явища та нові актуальності світу цього переважно затверджуються статистично, тобто абсолютно профанними методами, які застосовують в тому числі до християнства і в такий спосіб релігію прирівнюють до товару з його попитом та пропозицією. Християнам важливо не спокушатися на такі провокативні способи оцінки та твердо стояти у своїй вірі: коли нам кажуть, що ми слабкі або нас мало, варто пошкодувати цих обмежених “евклідовим розумом” людей, короткозорість яких лишень свідчить про змертвіле серце, про примху жити у світі необхідності, жорстокості та злоби, жагою розпинати та ненавидіти, відрікаючись від виміру любові та свободи.
Справжнє життя, яке записане у Церковній пам’яті, провадить до свободи, якою є Христос. Невідсвітньо та непересічно визнавати Христа Богом, Істиною, єдиною Дорогою, Життям, адже це під силу тільки сильним духом. Людина, котра дух, дарований їй, занехаяла, та вийшла на шлях змертвіння і радіє тимчасовою радістю над прірвою пекла…
Християнство переживає складні часи, як і переживало їх у всі епохи. Невже легким був час, коли Христа-Бога розпинали? Невже світ після воплочення Бога має досвід, коли б християн не переслідували, не кидали на харч тваринам, не висміювали та не осуджували? Що ще гірше, коли розпинання проводять люди, котрі або присвоюють собі логотип християнина, або забувають, що вони є християнами та відкладають свій хрест, обираючи легку дорогу, приєднуючись до армії богоборників.
Нічим сьогодення не різниться від попередніх часів, бо ж нічого нового під сонцем — все так само Христа розпинають, християн цькують, так само хижаки полюють на них та роздирають. Чому? Бо не знайти привабливішого для розпинання у світі цьому, аніж живий, піднесений, радісний дух.
Якщо десять, сто чи тисяча вовків гавкають на одну овечку та роздирають її, гадаючи, що справедливість у тому, аби проливати кров, а натовп або аплодує, або німіє, після чого продовжує займатися своїми мирськими справами, то в такій ситуації варто співчувати всім учасникам, а овечку підтримати — вона бо Божа, а вовки та маси — зухвала звірина. Як показує історія, безсердечні тварини та маси співпрацювали у всі епохи: одного дня вони голосять на вулицях “О, санна!”, а наступного “Розіпни!”. Відчужені від Бога, приречені з власного вибору (не свободи!) марніти під сонцем на одинці зі своїм “евклідовим розум” не знають духа, а свобода й любов для них невідома.
Нехай суто з нігілістичних причин профани розповсюджують неправдиві думки про християн та християнство: дуже легко зробити некритичний висновок, а от шлях входження у тіло Церкви, пізнання Її таємниць, готовність до одкровень та бачення Її краси — під силу не кожному. Позаяк, “Багато покликаних та мало обраних” — нагадує святий апостол Матей.
Християни у будь-які часи повинні бути радикальними. Гріх ховати Світло у чотирьох стінах, привласнюючи Його — Дух повинен світити та просвітлювати світ і наразі інакше, аніж через світлоносців, він ясніти не може. Сильні духом не викорінились, адже дух є безсмертним. Статистично, не все людство приймає Христа, але тут важливо пам’ятати, що не кількісним показником міряють дух — він промовляє якісним. Кожен християнин покликаний бути світлоносцем і навіть на полі бою, посеред сотні й тисячі ворогів пам’ятати, який привабливий для світу цього його безсмертний дух. А якби інакше, то б не розпинали.
Гартуймо дух і тіло та пам’ятаймо, що мова Христових походів завше актуальна як у духовному вимірі, так і в матеріальному. Deus vult!
Odala de Synerissa
Read the full article
