
oozey mess

blake kathryn
hello vonnie
macklin celebrini has autism

★
cherry valley forever
Lint Roller? I Barely Know Her

JBB: An Artblog!

JVL

❣ Chile in a Photography ❣
let's talk about Bridgerton tea, my ask is open

if i look back, i am lost

Kaledo Art
taylor price
h
Sade Olutola
AnasAbdin

No title available

roma★
ojovivo

seen from Malaysia
seen from United States
seen from United States
seen from Spain

seen from Sweden
seen from Greece
seen from Norway

seen from Russia
seen from United Kingdom

seen from United Kingdom
seen from Japan
seen from Spain

seen from Belgium
seen from Bangladesh

seen from South Africa
seen from Germany

seen from Germany

seen from China
seen from France

seen from Singapore
@iamternopil-blog
На каву?
В кав`ярні МонФальконе затишно. Тут дбайливо ставляться до приготування їжі.
І відвідувачі тут цікаві. Деколи заклад відвідує Притула, чим неабияк схвильовує офіціанток. За одним зі столів сиділо двоє молодих людей.
Коли вони пішли, то залишили за собою цікаву подяку-послання і чайові, складені в кораблик.
Цікаво, як відреагує офіціантка? Змете крихти зі столу, не глянувши?
Чи помітить вона таку веселу дрібничку життя? Чи роздратується? Чи зрадіє?
29.07
З вікна автомобіля видно більше
...коли люди не підозрюють, що ти за ними спостерігаєш.
Молода матір прямує по вулиці, тримаючи за руку хлопчика років 5-ти. Хлопчик просить щось у неї та смикає за руку. "Ну дааай" - каже він. Матір огризається та відмовляє сину. І ось він повільно та впевнено сповільнює крок, червоніє та ось-ось заверещить. Мати поспіхом засовує руку в сумку та дістає звідти журнал з коміксами. Довго морочиться з поліетиленовою обгорткою на ньому, а коли завершила - малий видер журнал з маминих рук.
"Йдем" - каже вона. "Я читаю" - каже малий, втупивши погляд в кольороі сторінки журналу. "Ти не вмієш читати, - відповіла сумно жінка, - Ти ще маленький, ходімо додому і я Тобі все прочитаю"
І тут лунає тверде та дитяче, сповнене впевненості та наївності: "Ні, я саааааааам"
Перетинає вулицю молодий юнак, заглядає в різні боки, витягає і запихає руки з кишень, стискає міцно губи та майже не кліпає. А тоді лунає дзвінок, юнак витягає телефон з кишені джинсів, уважно слухає когось на тому боці "дроту", стискає телефон у руці та поспіхом вертається до зупинки сідаючи на першу ж маршрутку, яка під`їхала..
Йдуть поважно дві старші пані, тримаючись на відстані та оглядаючи врання одна від одної. В обох високі зачіски, пришпилені "жабками" та взуття на підвищеній платформі.
З мордастим білим псом гуляє чоловік. Він втомлено дивиться на собаку, якому цікаво усе довкола: він навіть принюхується до похоронних вінків, які стирчать з вікна ритуальної крамниці.
На зустріч чоловіку прямує цікава пара, я впізнаю ці обличчя. Вона - бухгалтер та відома у певних колах поетка, маленька дівчинка з великими очима та дивним прізвищем і дуже романтичним псевдонімом. Він - улюбленець компанії, бажаний гість на усіх тернопільських тусівках, кремезний та добрий на вигляд з волоссям до плечей. Вони нещодавно одружилися. Вони ідуть мовчки. Якось сумно дивиться в боки молода дружинонька, а чоловік час-від-часу щось промовляє до неї, на що вона недбало відказує "так" чи "ні".
За ріг ритуальної крамниці заходять два парубки. В спортивних костюмах та кросівках "абібас", здалеку доноситься районне "Ну чьо?!"
За вікном наче фільм чи трейлер до фільму з назвою "15 метрів вулиці за 15 хвилин".
Picture of the day - Ternopil’/Тернопіль,Ukraine
У “Шинку” бувають усілякі “знавці” мови :)
Старі давно пофарбовані лавки. Вони знають чужі секрети й думки. Вони мужньо стоять уночі в зимові морози. Вони - елемент міста цього. Без якого Місто не може.
Місто, з якого я обов”язково поїду, щоб повертатись на вихідні, щоб забувати порожні дороги, щоб не писати про Місто вірші. Вірші, мов кулінарні рецепти, складені у рядки, І дивлячись на них, Ти не знаєш, що робити. і куди далі іти.
У Паралелі міста мого теж є координати.
уява.
20.06. Але різниця в чому?
Можна було побачити це по-різному. Ось в чому різниця.
1. Біля дитяої поліклініки Тернополянка спостерігала так званий "виховний момент": голосно плаче маленька дівчинка, а її мати погрожує: "Я йду, а Ти як хочеш" і дівча всідається на асфальт з голосними криками. Перехожі озираться. Юнак у величезних навушниках ледь не наткнувся на смітник, здивовано задивившись на цю ситуацію.
Матір брутально підняла доньку із землі та понесла, забираючи з собою її крик, який лунав і лунав...
Біля пам`ятника Пушкіну сонячно та гамірно. Голуби люблять всідатися на голову російському письменнику. Крізь дерева пробивається сонячне проміння та падає просто на навколишні лавки.
Поруч, у кафе, сидять пани та панянки, ліниво посьорбують каву та намагаються спілкуватися.
На похилих лавочках сидять звичайні тернополяни. Юнак чекає на свою дівчину. Дві бабусі перемовляються про політику, звісно. Дідусь читає газету та мружиться від сонця, яке, зрешто, йому надокучило, тому він вирішив підсісти до звичайної тернополянки.
З голосним криком увійшов у цю тиху буденність Чоловік років 30. Матюкливо та жорстоко він обмовляв свого співрозмовника по телефону. Швидким кроком здолав відстань - і зник.
І знову - тиша, спокій, усе довкола залите сонцем. Мовчання.
Деколи в мовчанку вливається приємний шепіт, деколи різкий регіт чи зойки.
Небо опускається на людей похмурою хмаркою. Нічого не станеться: спокійно розійдуться тернополяни по домівках, заплатять по рахунку відвідувачі кав`ярень, зникнуть з поля зору голуби. Дідусь пожмакає газету та вижбурне у смітник. Сонце закотиться за край неба.
Тернополянко, чи любите Ви море? Чи небо подобається Вам більше? Чи відчуваєте Ви солодкий смак на своїх вустах? Чи гірчинка Вам більше довподоби? Чи кохали Ви когось коли-небудь і чи хочете кохати?
Тернополянка любить море, але якби була змога "купатися" в небі, то вибір був би очевидним.
У Тернополі є "маленьке море", що розлилося посеред міста. Але його любити не хочеться - надто вже брудно і буденно.
Тернополянка любить людей, як об`єкт свого спостереження. Але Ви запитуєте про кохання, яке, безсумнівно, дає їй натхнення жити.
Облизала губи - солодко! Жодних гірчинок!
19.06. Випробування
Тернополяни - вірні своїм ідеалам. З школи №20 виходить Юнак у чорних берцах, шкірянці та іншому нелітньому одязі. Варто зауважити, що у нього модні потерті джинси та темна футболка. Щетина трохи покриває його обличчя, тому він виглядає суворим. Цікаво, де цей звичний аксесуар - навушники?
Ті, які ще будуть волати на усю маршрутку?
Юнак минає гомінку молодь на зупинці, чемно відходить від дівчат, що починають курити просто біля нього. А тоді чути стандартну мелодію дзвінку та його розмову зі спврозмовником: "Так, привіт. Мамусю!.. Так, написав добре. Обов`язково сьогодні сам себе перевірю...Дякую. Як Ви почуваєтеся?...Так, я зараз приїду."
І пірнає у Маршрутку №19.
Тернополянка бачить лише кількасекундний образ людини. Може намагатися вгадати думки особи, на яку звернула увагу. Тернопіль - галерея облич та вчинків.
Тернополянка бачить їх по-своєму. Тому Тернопіль їй видається іншим, ніж Вам.
19.06. Кілька миттєвостей з життя молодої сім`ї
Спека.
В супермаркетах молода сімейна пара купує додому необхідне. По списку. Обирають разом молоко, перевіряють термін придатності в консервованої кукурудзи, сперечаються про те, чи варто брати два масла.
А тоді Він каже: "Тань, я йду собі за станком". А Жінка натомість: "А я ще за помідорами!"
Біля стелажу з книгами стоїть Вона з пакетиком помідорів, а назустріч прямує Він з оберемком журналів, станків для бриття, чіпсів, пива та соняшникового насіння.
"Іноді чоловіків не можна залишати без нагляду" - подумала Тернополянка, вже забираючи з каси печиво "Тортинка", решту та чек.
"Принаймні, вони любляться" - промайнуло. Тернополянка поклала печиво в рюкзак та розгорнула чек: "Усі Вас люблять" - пророчив Сільпо.
оті декілька рядків для 20 хв.
Щирість та любов, котра йде з серця, викликають у мене бурю почуттів, адже сама прагну до цього. І такий осередок щирих почуттів я відшукала у одній з кав’ярень на Валовій. Любов у паперовій чашці, гаряча та смачна. Саме те що треба у дощовий похмурий день. Персонал у цьому місці робить каву насправді чарівною, вони, здається, надали нового, більш душевного значення слову “баріста”. Тепер це вже не просто професія кавовара, а ціла низка приємних асоціації котрі викликають посмішку. Чудово коли такі дрібнички надихають.
Спостерігаючи більш прискіпливо, можна помітити:
кожна людина - певний тип і діє відповідно до приналежності до цього типу.
Все наче по шаблону. Певний код - на певний тип людей.
Тернополянка вкотре чула типові фрази про політику, скарги на зарплати, стан життя, сварки з дітьми, розмови школярок та висміювання старших. Бачила поцілунки, обійми, усмішки, сумні й сірі обличчя та парасольки в руках.
Тернополянка їздила різними маршрутками, де люди дивувалися тому, що Дівчина-студентка читає книгу в транспорті, лузали насіння, фотографувалися, чистили взуття, гомоніли та реготали.
На вулицях усі ховалися за парасолями.
І знову була Дівчинка, яка купувала булочку з кремом у хлібопекарському магазині. Цього разу тією Дівчинкою була я.
Відсутні будь-які рамки та кордони, Перехоплює дихання.
Моє інертне місто: раптом ожило. У нього відкрилися очі, у нього з’явилися бажання, скарги, вимоги. Воно почало говорити! Місто перестало бути байдужим! Більше того, йому так подобається!
То отже, даремно я щодня втікала в свою Паралель. Даремно так не вірила і ненавиділа його.
Пробачте, здалося.
26.05. Кілька людей навпроти
Навпроти мене іноземні студенти. Вони їдять свою пасту та цілуються, не пережовуючи свою пасту.
Праворуч - Хлопець та Дівчина їдять піцу. Фірмову. Запивають її томатним соком. Вони говорять про... школу. Хлопець каже, що почувається добре, бо "забив на навчання". Дівчина час-від-час похихикує.
Коли, зрештою, їм приносять рахунок, Хлопець, як порядний Джентльмен оглядає чек та, зітхаючи, кладе сотню на стіл.
- Знаєш як скаже мій тато? - говорить Хлопець. - Як? - цікавиться Дівчина. - Він запитає: "Скільки витратив?", а я відповім: "Вісімдесят гривень", батько здивується: "На шо це Ти їх витратив?", я поясню: "На піцу і два соки". Тоді тато обурено скаже: "Краще купив собі тридцять піц в Старій Піцерії".
Дівчина відсміялася, а Хлопець вкотре зітхнув. Дочекавшись здачі, вони пішли. Вже на виході Хлопець повчав Дівчину: "Ніколи не бери шаурму в "Алі-Бабі"! Там він кладе картоплю-фрі, яка перебиває смак..." "А хто це, він?" - поцікавилася Дівчина. Хлопець усміхнувся: " Не будь дурною. Власник, звичайно. Алі-Баба"