Вогнелапка намагалась ігнорувати інших котів. Всі поговорили про їхнього медікота, або його відсутність. Про це не знав що робити ніхто. Вони не могли кажуть іншим кланам – інші не могли знати будь-яка слабкість. Але, навіть це не зрозуміла Вогнелапка. А якщо їм було потрібен медікота чи медикішку? Не би був ніхто, хто б міг допомогти. А їхня зустріч? Впевнена, що вони будуть бачити, що там немає медикота ні медикішку з Вітряного Клану.
Але, будь-колись вона казала щось про це, ніхто не слухав. Після всього, вона була просто новак. Вона була занадто молода щоб знати те, що їм можна зробити. Аніж, вона мала думку. Мабуть можу бути нову медикішку я. Вона завжди хотіла знати про загоєння. Вони не будуть вірити мені. Я буду чекати до зустрічі.
— Вогнелапко! — її вчитель, Білошторма назвала. — Ти ще спиш?
— Ні, Білошторма, — Вогнелапка відповіла. — Я готовий на все.
— Добре, — Білошторма відповіла. — Ти виглядаєш сумна. Щось не так?
— О, ні, — Вогнелапка сказала. — Просто ж саме, про що всі хвилюються.
— Зореклан дасть нова медикота нам скоро, — Білошторма сказала. — Вір мені, Вогнелапка.
Вогнелапка починала говорити, але вона перестала. Вона ще не хотіла стати медикішкою. Вона ще мала її життя щоб жити й стати медикішкою б означало, що вона б не могла мати кошенят ні пари. Чому не можуть вони? Кожен раз, що вона думала про стати медикішкою, вона завжди питатися те питання. Вона ще хотіла мати кошенят. Якщо в нас немає медикота перед до наступного зустрічі, я буду питати про це. Але тепер, мені треба бути найкращий новак, що можу бути.
— Дякую, Білошторма, — Вогнелапка відповіла. — Мені здається, що я краща тепер. Отже, що зробимо сьогодні?
— Щось, що мені не здається, що новакові слід зробити, — Білошторма відповіла. — Ще не знаю чому Водозірка навіть хоче, що ми були там.
— Тунелі? — Вогнелапка спитала. Вона була не трохи рада, була екстатична. Вона завжди хотіла навіть бачити тунелі, але якби вона могла будувати тунелі, їй б подобалось.
— Так, — Білошторма сказала. — Звичайно, я би сказала, що бути там – занадто небезпечно, але якщо Водозірка вірить, що ти готова, вважаю, що мені не слід сперечатися з ним.
— Просто покажіть, де мені треба йти та я би була готова!
Білошторма сміялася. — Ти будеш дуже добрий вояк.
Якщо я зможу бути вояк, Вогнелапка подумала. Навіть якщо вони мали медикота чи медикішку, вона мабуть помирає в тунелях. Однак, вона ж була впевнена, що вона мала потенціал бути вояк.
— Ну, ходімо, — Білошторма починала йти до тунелів.
Вогнелапка йшла з її вчителькою. Що можу зробити я? Неважливо яке замовлення, що вони дадуть їй, вона би була готова.
— Якби ви мали вибрати нову медикішку з котів у цьому клані, — Вогнелапка спитала Білоштормі, — хто б ви вибирали?
— Я б хотіла когось, кому би було байдуже про комусь потрібна допомога, — Білошторма пояснила. — Хтось, хто розумний та турботливий.
Я турботлива? Вогнелапка спитала собі. Білошторма же сказав їй, що вона була розумна. Вона не була впевнена, що вона вірила це, але турботлива? Вона знала, що інші з Вітряного клану не думають багато про котів з інших кланів, але вона ніколи не побачила іншого кота. Мабуть вона буде могти піти до наступного Зборища. Минулого Зборища, вона була хвора й не могла йти.
— Чому? — Білошторма спитала.
— Мені просто цікаве, — Вогнелапка відповіла. — Ви знаєте, те що ми зробимо з тунелями?
— Я не знаю, — Білошторма відповіла. — Я просто надіюсь, що ми не будемо будувати більш їх.
— Мабуть ми вчимо боротися в них, — Вогнелапка сказала.
— А ти б могла померти як це, — Білошторма вказала.
— Я не помру, — Вогнелапка відповіла. — Вірте мені, Білоштормо.
— Я ще твоя вчителька, — Білошторма сказала. — Це моя робота хвилюватися про тебе.
— Я знаю, Білошторма, — Вогнелапка запевнила. — Зореклан ще не вб’є мене. В мене ще є все моє життя.
На тунелях, інші новаки й Водозірка чекали їх.
— Вибачте, Водозірка, — Білошторма сказала.
— Немає за що, — Водозірка відповіла. — Ви тут, чи не так?
— Вогнелапко! — Чорнолапка назвала.
— Чорнолапко! — Вогнелапка відповіла. Чорнолапка була дуже добра подруга Вогнелапки. — Що думаєш, що ми зробимо тут?
— Не знаю, — Чорнолапка відповіла. — Але я збуджена! Ми побачимо тунелі! Вони завжди сказали, що тунелі були занадто безпечні. Але ми можемо бачити їх!
— Ти не будеш робити багато, — Темносерда сказала. — І привіт, Вогнелапко.
— Привіт, мамо, — Вогнелапка відповіла. — Знаєш ти, те що ми будемо робити?
— Не більше ніж ти чи Білошторма, — Темносерда відповіла. Водозірка назвала імені вояків. — О, мені треба йти. Білошторма скаже тобі коли вона знає.
Темносерда пішла й Вогнелапка була сама з Чорнолапкою. Якщо я стаю медикішкою…вона не хотіла закінчати ту фразу. Що вона відповіла коли вона була з Чорнолапкою, вона не знала як думати про це. Ну, вона знала що було це. Це було легко. Але б могла зробити щось про це вона?
— Ми самі, — Чорнолака вказала. — Можеш сказати мені, про що хвилюєшся.
— Хвилююсь? Я? — Вогнелапка намагалася сміятися. — Ніколи не хвилююсь я.
— Вогнелапка, — Чорнолапка карала.
— Гаразд, гаразд, — Вогнелапка відповіла. — Але тобі потрібно мені обіцяти ніколи не сказати комусь.
— Обіцяю я, Вогнелапко, — Чорнолапка обіцяла. — Що не так?
— Знаю, що знаєш, що в нас немає медикота чи медикішки, — Вогнелапка починала пояснити.
— На жаль, так, — Вогнелапка сказала. — Зробила вибір стати медикішкою якщо ми не маємо одна перед до їхнього зустрічі.
— А ми? — Чорнолапка спитала. — Що відбудеться до нас?
— Нашому клані треба медикішку, — Вогнелапка пояснила. — Люблю тебе, знаєш це. Але наш клан ніколи не буде хотіти, щоб ми були разом.
— Ще б могли намогтися! — Чорнолапка сказала.
— Намагайсь зрозуміти, тебе благаю, — Вогнелапка спитала. — Не хочу це, вір мені.
— Потім не робить, — Чорнолапка відповіла. — Моя улюблена кішка - ти. Не хочу втрати, те що ми маємо.
— Знаєш, що я люблю тебе теж, — Вогнелапка сказала. — Теж не хочу втрати це. Але розумієш, чому думаю про це, чи не так?
— Вважаю, — Чорнолапка сказала. — Але не означає, що має подобатись мені.
— Питаю тобі не це. Та може не зроблю.
— Будеш рада як медикішка?
Вогнелапка починала відповісти, але перестала коли вона почула інших.
— Вогнелапко! Чорнолапко! — Водозірка назвала. — Ідіть!
— Слід піти, — Вогнелапка сказала. — Тобі скажу скоро.
— Віру й люблю тебе, Вогнелапко, — Чорнолапка починала йти з Вогнелапкою. — Неважливо який вибір ти робиш, я буду з тобою.
— Дякую, Чорнолапко, — Вогнелапка сказала. Же хтось зрозумів її. І навіть якби вона не могла бути з Чорнолапкою, вона ще б мала її.
— Якщо всі тут, можемо починати, — Водозірка сказали коли новаки пішли. Вона була сама, без учителів. — Ваші вчителі зробили вибір іти в тунелях. Ми хочемо побачити що ви дві робиш. Залишіться разом.
— Звичайно, Водозірко, — Вогнелапка відповіла. — Що ми будемо робити?
— Я просто хочу, щоб ви йшли в тунелях і не померли. Тунелі – дуже темноті. Треба використовувати інші почуття щоб ходити. Ваша робота – не втратися й не померти.
— Щось інше чи можемо починати? — Чорнолапка спитала.
— Якщо ви готові, ви можете йти, — Водозірка відповіла. — І не забудьте залишитись разом!
Вогнелапка й Чорнолапка йшли в тунелях. Коли ще було трохи світло, вони могли ходити біля себе. Але, колись тунелі були темніші, вони також були більше маленькі.
— Чорнолапко? — Вогнелапка назвала.
— Я тут, не хвилюйсь, — Чорнолапка відповіла. — Буду залишатися з тобою.
— Дякую, — Вогнелапка відповіла. — Можеш бачити щось?
— Ні, — Чорнолапка сказала. — Але ще маю інші почуття. Ще можу нюхати.
— Правда, — Вогнелапка сказала. Вона починала продовжувати, але зупинилась коли вона відчула воду. Вода? Чому вона тут? — Зупинись!
— Що відбувається? — Чорнолапка спитала.
— Є вода, — Вогнелапка пояснила. — Небагато, але я ще хвилююсь.
— Хтось там? — слабкий голос спитала з води.
— Інший кіт! — Вогнелапка сказала. — Іди сюди! Є небагато води тут!
— Намагаюсь! — голос був трохи більше близький. — Не справді можу плавати!
— Не хвилюйсь, — Вогнелапка пішла трохи до голосу.
— Не робить, — Чорнолапка спитала. — Би могла померти.
— А він новак, не думаєш? Він не з нашого клану!
— А що? — Вогнелапка відповіла. — Я йду та можеш іти чи ні.
Вона пішла у воді. Новак не був далеко. Вона чула, що Чорнолапка була близько. Дякую. Вона могла відчути лапа кота. Чорнолапка захопила її хвіст. Вони плавали в тунелях. Кіт гіпервентилював.
— Що сталось? — Вогнелапка спитала. — Ти відчуваєш всі добре?
— Мені здається, — кіт намігся стоятись, але одна нога не хотіла працювати.
Що зробити? Вогнелапка спитала собі. Цей кіт не міг знати, що немає Вітряного медикота.
— Знаєш як піти? — кіт спитав.
— Знайди допомогу, — Вогнелапка спитала Чорнолапці. — Наможусь допомогти до тоді.
— Ти впевнена, що не треба допомоги тобі? — Чорнолапка спитала. — Можу залишитися з тобою якщо тобі треба.
— Ні, — Вогнелапка сказала. — Треба допомогу йому. Але знаєш ти як піти?
— Я б хотіла, щоб ти була з мною, — Чорнолапка відповіла.
— Хмм, — Вогнелапка думала. — Мабуть можу знайти щось тут.
— В тунелях? — Чорнолапка спитала.
— Павуки звичайно живуть в темноті, — Вогнелапка пояснила. — Просто якщо можу…там!
Було павутиння на землі. І тепер мені просто треба щось як…це! Вона взяла маленьку палку.
— Віриш мені? — вона спитала коті.
— Що ти зробиш? — кіт відповіла.
— Я допоможу, — Вогнелапка пояснила. — Не зважай, я не тут щоб зробити болить.
Я впевнена? Було неважливо. Вона мала зробити щось. Це було краще ніж нічого. Вона обгорнула павутиння навколо ноги кота. — Ці павутиння – слабкі, але думаю, що вони будуть робити, те що їм треба.
Вогнелапка дивилась на Чорнолапку. Допоможи, прошу. Вона не знала якщо Чорнолапка зрозуміла, але вона зробила добру річ.
— Як тебе звати? — Чорнолапка спитала.
— О, — кіт відповів. — Я Блискавколап.
— Що кіт з Громового Клану робить тут? Та в тунелях?
— Не зважай, — Блискавколап відповів. — Знаєш де—ОЙ!
— Вибач, вибач, — Вогнелапка сказала. — Як твоя нога?
Блискавколап намігся стояти. Він зміг. — Це ніби не була проблеми ніколи. Ти медикішка?
Зореклан, допоможи, Вогнелапка думала. Вона не могла брехати, але вона також не могла сказати правду. Якби вона сказала, що вона ж була медикішка, вона б мала стати медикішкою. Якби вона сказала, що вона не була медикішка, Блискавколап б питав про їхнього медикота.
— Вона хотіла стати медикішкою, але щось сталось, — Чорнолапка брехала. Дякую, подруго.
— Зрозумів, — Блискавколап відповів. Він струшувати павутиння й палку. — Тобі слід спитати твоєї провідниці про стати медикішкою.
— Мабуть, — Вогнелапка відповіла. — Я тепер не впевнена якщо хочу стати медикішкою.
— Ну, — Блискавколап сказала, — нам слід могти зробити те, що хочемо зробити зі своїми життями. Якщо не хочеш стати медикішкою, не стань.
— Правий, — Вогнелапка відповіла. — Добре. Ходімо?
— Ходімо, — Блискавколап сказав.
Вони починали йти з тунелів. Більше, що вона чула Блискавколапа, більше, що вона не зрозуміла стигми про котів з інших Кланів. Чому Водозірко ніколи не хоче, щоб ми не були з ними. Вони вчили трохи про себе й Блискавколап спитав Вогнелапці щось, що вона не хотіла вони чути: — Як ти змогла вилікувати таке швидко мою ногу?
— Я питала Сонцеводі про лікування, — Вогнелапка пояснила. Не була брехня сама, але також не була правда.
Вогнелапка не могла відповісти те питання. Коли вони пішли з тунелів, були лиси. Не просто один лис, але п’ять. Ніколи не бачили лисів як це тут. Чорнолапка пішла до її. — Пам’ятай!
— Так, — Вогнелапка повернула спину до її подруги.
— Можу зробити! — Блискавколап назвав.
— Є п’ять лисів! — Вогнелапка відповіла. — Не можеш боротися сам!
— Дивіться! — Блискавколап сказав.
Блискавки й грози падали з неба. Не до лисів, але вони були досить близько щоб лиси бігли.
— Що було це? — Чорнолапка спитала.
— Не хвилюйтесь, — Блискавколап сказала. — Можу зробити те. Мені же спитали не сказати нікому, отже можете зробити таке саме?
— Звичайно, — Вогнелапка відповіла. — Але тобі слід повернутись до клану.
— Добра ідея, — Блискавколап пішов.
— І слід повернутися теж нам, — Чорнолапка вказав.
Вони йшли до свого клану, коли Чорнолапка сказала щось: — Я думала про те, що ти мені сказав раніше.
— Про що? — Вогнелапка сказала.
— Про стати медикішкою, — Чорнолапка пояснила.
— Ні, ні, нічого погане. Я ще буду любити тебе, завжди. Але я б не хотіла, щоб ти мала перестати бути медикішка бо я в твоєму шляху. Отже, якщо хочеш стати медикішкою, я буду з тобою, неважливо який твій вибір.
— Дякую, Чорнолапко, — Вогнелапка дякувала. — Я ще не спитаю.
Але мабуть це є моя доля, вона не була впевнена як думати про це. Якщо бути медикішка було її доля, вона б не могла мати кошенят ніколи ні пару і вона не була впевнена, що вона хотіла те. Чому не можуть мати навіть парів вони? Вона спитала собі знову. Ніколи не зрозуміла те вона.
