Маячок 150908;
(багато слів - 775; п’ятнадцять ви вже прочитали)
Є безмежний і абсолютно неосяжний по розміру Космос. Дуже і дуже і дуже дуже великий превеликий величезний простір. За незрозумілим (і від того ще більш захопливим) збігом обставин, люди мають змогу виникати серед нього. Один з тих, хто отримав таку путівку в існування, це я. Кількість моїх ресурсів — часу та життєвих сил, — поки що жорстко обмежена. Через 60-80 років я помру, вимкнусь і ніколи більше не зможу усвідомлювати себе та світ. Це в кращому випадку. За менш сприятливих обставин моя подорож завжди може закінчитися саме сьогодні. Підсумовуючи: в мене є лише одна скінчена спробу поБути. І спустити її нечинно — катастрофічно нудно.
Мої атоми могли утворювати зовсім інші комбінації. До прикладу, бути залучені в існуванні якогось астероїда, відбитого до темної, порожньої тиші десь в засіках галактики. Або, з таким самим успіхом, ті ж атоми могли бути в структурі чогось складнішого, ніж людина, і тоді, можливо, час та простір для них геть не мали б значення.
В будь-якому випадку мене бере захват саме від того, яким я є. Я повністю та назавжди щасливий, бо серед просторів невідомої безкордонної порожнечі можу мислити та відчувати. Мені здається, що нічого ціннішого для людини у цілому Всесвіті немає. Кожен з нас вже володіє найбільшим скарбом, який тільки дано мати. І це фантастично, друзі.
Та який сенс від скарбів, якщо ними не користуватися?
Найвдалішим застосуванням можливості думати я вважаю пізнання. Найкращим втіленням здатності відчувати — кохання. Слова говорять самі за себе — пізнавати та кохати. Їх зміст просто ж бере і п’янить!
Тут в текст вступає закон Ома. Зізнаюсь щиро, минулої осені навіть не розумів його. А інженер КПІ! Захотів виправити це, а потім зачепившись за смак допитливості, перейшов до бажання зрозуміти взагалі суть електрики. І я відкрив для себе дивовижний світ фізики, пізнав для себе силу та красу науки. Вона захопила мене і я почав цікавитися різними вченими. Після короткого періоду часу, вчені в моєму світогляді стали найкрутішими чуваками на блакитній кульці Землі. Уявіть, вони можуть заглядати за ширмочку невідомого, можуть віддаватися найдобірнішому пізнанню. Їм прохолодні політичні ігри, бо куди тим до далеких галактик чи дрібних квантових частинок; що таке політичні амбіції, коли в часі можливі мандрівки вперед? Вчені — найкрутіші чуваки, бо без них людство вимерло би від нудоти. Самі ці відчайдухи дістають з яскраві діаманти знання з непроглядної полуди невідомості.
Знайомство з наукою, отримання шаленої дози допитливості та подиву, розкриття для себе значення великої кількості поглядів та осяяних переконань — це все дико впливає на світ внутрішній та його підвалини. Таке враження, ніби в цьому, внутрішньому, з’явилась біла діра, з якої постійно вливаються потоки життєвого азарту. Власне, все це стало для мене своєрідним акселератором, який чітко дав зрозуміти — оминати процес пізнання це втрата.
Поза тим, пізнавати — це не значить займатися математикою, фізикою чи обов’язково науковою діяльністю. Пізнавати — це крокувати у невідоме і не ховати магніт допитливості. Це робити те, що не робив, і читати те, що не читав. Питати і відповідати. Коротше, просто брати розкочегарювати казанок та підкидати бровенята в паровий двигун, допоки електроепоха не настане. А потім — дивись і космодроми будувати для ідей та їх запуски проводити.
Подібно тому, чим є пізнання для можливості думати, кохання є для можливості відчувати. Мені здається, що саме це відчуття є найбільш потужним застосуванням всієї чуттєвої системи, такий собі шанс торкнутися стелі світовідчуття. На мою думку, кохання — це найбільш високорівнева комунікація, яку ми, люди, здатні налагодити. Жоден адреналін не може зрівнятися з високоефективними каналами довіри та відкритості, що при розумній праці виникають. Кохання — це можливість пізнати еволюцію внутрішнього світу, прожити його розширення. Це зовсім інше покоління роздумів, старт мислення двома "Я" замість одного. Апргрейд. Заміна, на кшталт тієї, коли в 2006 в ноутбуках замість звичайних простих процесорів з’явились двоядерні.
Кохання для свідомості — це як космос для тіла. Ця невагомість, мені здається, може виявитися ще потужнішою штукою, ніж пізнання. Унікальна можливість збільшити свій внутрішній світ до невідомої широти, об’єднавши з іншим. Просто буває інколи так, що між двома світами простір розсіюється, немов промінь між дзеркал.
Крім того, є те, що об’єднує в одне ціле кохання і пізнання. І це не бог. Для руху в обох напрямках потрібен один двигун, на мою думку, — праця над собою і своїм мисленням. Лише цей шлях дає змогу найширше використовувати свої можливості, здібності думати та відчувати. І це вже є своєрідною логічна точкою міркуваннь. Ось прямо зараз.
У вищеописаних роздумах на істинність не претендую. Це лише так мені здається впродовж тривалого часу, а також в цю мить. Не виключаю, що років через п’ять, три чи, навіть, один все кардинально перебудується в голові. В такому випадку, цей допис буде за скріншот мого світогляду. Такий собі, контрольний маячок.
Останнім часом доволі часто міркую про здатність мислити. Ви зараз читаєте цей текст, осмислюєте його, проектуєте на себе, щось приймаєте, щось відкидаєте - ви думаєте. Ви дивитесь на себе в дзеркало, розглядаєте райдужку очей, намагаєтесь проникнути скрізь неї поглядом - ви думаєте. Ви думаєте майже все своє життя. І ось це глибоко цікава властивість!
Ви спроможні осмислювати себе, свої думки, факт свого існування. Ви маєте свідомість, можете її фокус на неї ж і спрямовувати. Це явище, що само по собі вже неабияк збуджує мій інтерес. Але я ще прихильник теорії еволюції і в моєму світогляді свідомість розпочинає розвитк з моменту виникнення перших живих організмів на Землі. Тобто, за 3,7 млрд років одна клітина шляхом перетворень досягнула стану свідомості в нашому людському уособленні. І цей процес при спробі осягнення викликає в мені ще сильніші, навиліт проймаючі відчуття!
В основному я задумувався про природу свідомості - як вона працює, з яких причин та який її "фізичний" механізм. Особливо гарно це робити, коли буває неспішно прокочуюсь вулицями на велі, розглядаю обличчя людей на тротуарах, в маршрутках, авто та розумію, що кожен з них саме зараз читає якісь свої особисті слова, слухає власну "радіо" частоту, відчуває індивідуальну хвилю. По факту, саме завдяки такій здатності ми всі є тими, ким є - і як вид в цілому, і як особистості зокрема. Свідомість дозволяє нам аналізувати, прогнозувати, співставляти, допускати, робити висновки. Свідомість наділяє нас особливими інструментами пізнання і вмінням уявляти та творити (а слабо уявити як це - жити без можливості уявляти?) І це все такі речі, що попиваючи чайок у себе на 24 поверсі, часто зустрічаюсь з ними думками. Дамочка Свідомість стала магнітом для моєї допитливості.
З одного боку, зрозуміти її суть - гибле діло з розряду фантастики. Щось на кшталт змалювати план-схему фортеці, коли все життя провів у підвальній кімнатці без вікон і за зачиненими дверима. І тоді може здатися, що крутити шестерінки в цьому напрямку - це марне прожигання життєвих сил. Та запевняю вас, це не так. Ось, наприклад, дехто каже (а я погоджуюсь), що щастя - це не результат, а процес. У випадку з пізнанням свідомості теж особливу роль відіграє саме процес. Неосяжність вражає, перехоплює подих та надихає..
Але з іншого боку, якщо таки брати до уваги результат, а не процес, то тут теж все вельми цікаво. Рей Курцвейл - винахідник, футуролог, прихильник трансгуманізму та просто технічний директор Гугл, - прогнозує досягнення технологічної сингулярності протягом наступних 30 років. Технологічна сингулярність - це гіпотеза про те, що експоненціальне пришвидшення технічного прогресу повино привести до такої точки в часі, після якої цей прогрес стане настільки стрімким і складним, що виявиться недоступним для розуміння. Передумовою для цього слугуватиме те, що можливості комп'ютерів в найближчому майбутньому перевершать людські і відбудеться створення штучного інтелекту. На цьому рівні абсолютно не важливо, чи будуть комп’ютери насправді мислити. Бо результати їх роботи будуть такими ж, як ніби вони мислять, причому швидше і глибше, ніж люди. Тобто, вперше за всю історію людства ми зможемо опинитися в суспільстві істот, розумніших за нас самих. І саме вони, теоретично, зможуть побачити нашу "фортецю" зі сторони та описати її план-схему.
Крім того, Курцвейл прогнозує, що до 2040 ми зможемо завантажувати власну свідомість у віртуальну реальність, яка на той час стане по відчуттям на 100% реальною. І хоч це звучить як щось гіпер неймовірне, та хочу нагадати, що тільки в минулому столітті люди почали їздити на автомобілях, використовувати електрику, літати в космос, конструювати комп’ютери, миттєво передавати голос без проводу в будь-яку точку земної кулі. Період з 1900 до зараз - це науково-технологічний вибух, що з кожним роком все набирає і набирає обертів. І розповіді про те, що сьогодні для вас буденність, в часи ваших прабабусь та прадідусів розцінювались би саме як абсурдні та нездійснені фантазії. Тому не поспішайте із скептицизмом, бо в цікаву еру живемо, панове. Можливо, людство дійсно перебуває в десятку років від розтлумачення свідомості. Залишається лише закушувати губу в допитливості, що ж буде далі.
А взагалі, коли починав писати цей пост, то хотів поділитися іншою думкою. Раз свідомість в наших головах - це лише кінцевий продукт роботи механізму "еволюція", то яка природа останньої? Чому так виходить, що живе розвивається? Чому програмний код Життя вдосконалюється? Вікіпедія каже, що еволюція є наслідком трьох процесів: випадкових мутацій генетичного матеріалу, випадкового генетичного відхилення й не випадкового природного відбору в межах груп та видів. З природним відбором все зрозуміло: який варіант більш "вдалий" - той прижився; що не пройшло випробовування практикою - затерлось. А от в двох інших процесах мою увагу особливо привертає епітет "випадкові". Бо виходить, що своєму виникненню ми завдячуємо присутності фактора випадковості. І взагалі, саме цей фактор заправляє на рівнях всіх масштабів у Всесвіті. І наша планета вийшла придатною до життя теж випадково. Утворись вона по іншому, будь ближче до Сонця, обертайся швидше - і все, механізм розвитку Життя не запустився б. Тому виходить, що наша свідомість - це ніщо інше, як квінтесенція випадковості. Так карти склались, що вона виникла.
І ось тут вершки посту) Всесвіт - він же безмежний, великий-превеликий. І якщо в нашій точці випадковість розклала пасьянс з космічної колоди таким чином, що вийшла свідомість, то що вона може створити в інших? Якими можуть бути альтернативні витвори, що стоять на одній полиці зі свідомістю? Це ж навіть не інша цивілізація, не інший інтелект, а конструктивно відмінна від всього, що ми уявляємо, структура! Тому тут навіть складно задавати питання "яка вона", складно пробувати намалювати хоч якісь риси в голові, піддати хоч якимось образним формулюванням. Взагалі складно хоч якось підступитися до усвідомлення, немає за що зачепитися думками, майже повна невагомість. Лише нюанс, що пасьянси таки мають властивість складатись по-різному.
або Чому ми старіємо швидше, перебуваючи на високих поверхах
Час зовсім не такий, яким ми звикли його сприймати. Він відрізняється в кожній точці простору і різний для всіх людей. Проникнувши саме за його лаштунки, Ейнштейн пролив революційну кількість світла на таємниці світобудови. А завдяки Стівену Хокінгу вже зараз існує рецепт подорожей в майбутнє — залишилося лише технічно “підтягнутися”.
Такщо ж таке час і які його властивості відомі вченим? І чому, власне, ми старіємо швидше тоді, коли перебуваємо на високих поверхах?
Людський мозок здавна закріпив сприйняття часу та простіру, як великого сховища чи арени, де відбуваються різні події. Такі бачення без особливих змін передавалось з покоління в покоління, а при зародженні точних наук саме вони були включенні до математичного опису оточуючого нас світу. Великий Ньютон, мабуть, був першим, хто дав чітке визначення класичних понять простору і часу, написавши у своїх “Математичних початках” наступне:
“Абсолютний простір, який за всією своєю сутністю не відноситься ні до чого зовнішнього, є завжди однаковим і нерухомим”.
“Абсолютний, істинний математичний час, який не пов’язаний ні з чим ззовнішнім, протікає рівномірно і інакше називається тривалістю”.
братішка Ньютон
Переконання в повній правильності цих класичних понять простіру і часу були настільки міцними, що у жодного філософа чи вченного навіть не виникало думки засумніватися у них. Однак на початку XX століття стало зрозуміло, що ряд результатів, отриманих за допомогою чутливих і тонких методів експериментальної фізики, призводять до суперечностей, якщо їх інтерпретувати в рамках класичних уявлень про простір і час. Альберт Ейнштейн одним із перших прийшов до революційної ідеї, що не існує жодних причин, крім традиції, за якими класичні уявлення про простір і час слід було б вважати абсолютно правильними. На його думку, в ці поняття можна і треба було вносити зміни, щоб вони відповідали новому, більш точному досвіду.
братішка Ейнштейн
І це було дуже слушно, адже класичні судження про ці час та простір були сформульовані на основі тих оцінок, що могло дати виключно людське сприйняття, людські органи чуттів. Не має нічого дивного, що з розвитком науки вдосконалювалась експериментальна техніка. Засновані на її використанні методи спостереження ставали тонші і точніші, від чого дедалі сильніше вказували на грубість старих понять простору і часу. Розширення галузі досліджень тогочасної науки привело вчених в області, де відхилення класичних понять від реальності стали помітними.
Швидкість світла
Найважливішим експериментальним результатом, що змусило докорінно переглянути всі класичні уявлення про простір і час, стало відкриття того факту, що швидкість світла у вакуумі є верхньою межою всіх фізичних швидкостей. Такий неочікуваний і важливий висновок був зроблений Альбертом Майкельсоном (його легко запам’ятати асоціативно — перший американець, котрий отримав Нобелівську премію). В кінці 19 століття він зробив спробу спостерігати вплив руху Землі на швидкість поширення світла. До свого великого здивування і на подив всього наукового світу, Майкельсон не виявив такого впливу.
Цей факт суперечив тогочасним фундаментальним уявленням про рух. Для того, щоб зрозуміти чому, уявіть ситуацію, коли якийсь об’єкт швидко рухається в просторі, а ви, як спостерігач, рухаєтеся йому назустріч. Наприклад, ви біжите вперед, а в напрямку до вас мчить велосипедист. В момент зіткнення велосипедист налетить на вас з більшою відносною швидкістю, що буде дорівнювати сумі швидкостей його і вашої. З іншого боку, якщо ви буде віддаляєтеся від об’єкта, то він, наздогнавши вас ззаду, зіткнеться з вами з меншою відносною швидкістю, яке буде дорівнювати різниці ваших швидкостей. Це - теорема сумування швидкостей. І вона завжди вважалась самоочевидною (тобто, очевидною без додаткового розгляду, обґрунтування).
Так от Майкельсон в результаті своїх експерементів показав, що у випадку світла теорема додавання швидкості порушується. Він експериментально довів, що швидкість світла в вакуумі завжди залишається однаковою — с = 300 тисяч кілометрів на годину (швидкість світла завжди позначається літерою с). І вона геть не залежить від того, як зашвидко рухається спостерігач! Тобто, якщо повернутися до прикладу вище та уявити, що велосипедист мчить до нас зі швидкістю світла, то абсолютно буде не важливо як стрімко і куди саме рухаємося ми — парноколесний все одно влетить в нас з тією самою швидкістю, з якою рухається сам!
Давайте також зайдемо трошки з іншої сторони розуміння цього факту. Уявіть собі потяг, що рухається дуже швидко (наприклад, зі швидкістю, що дорівнює 3/4 швидкості світла). Крім того, уявіть Чака Норріса, що біжить по дахах вагонів також зі швидкістю рівною 3/4 швидкості світла - хто ж ще це може, як не він?
братішка Чак
За теоремою додавання швидкостей, загальна швидкість техаського рейнджера повинна була б дорівнювати півтора швидкостям світла. Це значить, що Чак міг би спокійно обігнати світло, що випускається ліхтарем обабіч залічзничного полотна. Однак істина інша. Оскільки сталість швидкості світла — це експериментальний факт, результуюча швидкість Норріса в нашому випадку повинна бути менше, ніж ми очікуємо. Вона ніяк не може перевершувати критичного значення с. Отже, класична теорема додавання швидкостей — невірна.
Математичний аналіз проблеми, в який я не хочу тут вдаватися, призводить до дуже простої новою формулою для обчислення результуючої швидкості двох рухів.
Якщо v1 і v2 - дві пов’язані швидкості, то раніше вважалось, що результуюча швидкість буде рівною:
Відкриття ж факту, що швидкість світла у вакуумі є верхньою межою всіх фізичних швидкостей видозмінило формулу у наступний вигляд:
З формули (2) видно, що якщо дві пов’язані швидкості малі відносно швидкості світла, то другим членом в знаменнику можна знехтувати і виходить класична теорема додавання швидкостей (1). Якщо ж швидкості v1 та v2 не малі, то результат буде менше їх арифметичної суми. Так, у нашому прикладі з всемогутнім Чаком, що біжить (v1 = 3/4 *c) по даху рухомого потяга (v2 = 3/4* c ) наша формула дозволяє знайти результуючу швидкість V = 24/25 * с . Вона менша швидкості світла, як і швидкість Чака та потяга.
Зокрема, коли одна з вихідних швидкостей дорівнює швидкості світла с, з формули (2) випливає, що результуюча швидкість також дорівнює с, незалежно від того, яка друга швидкість. Тому, складаючи будь-яке число швидкостей, ми ніколи не можемо перевершити швидкість світла. Все, баста, стеля, край, межа!
Уявіть, серед усього безмежного, нескінченного, невідомого Всесвіту людство змогло віднайти грань! Змогло впритул підійти до неї силою думки!
Одночасність
Визнавши існування верхньої межі швидкості, ми можемо приступити до аналізу класичних уявлень про простір і час. Свій перший удар ми направимо проти поняття одночасності, заснованому на цих класичних уявленнях. Коли ви кажете:
- Взліт ракети на мисі Канаверал в Штатах відбувся в той самий момент, як мене розбудив будильник вранці, -
вам здається, що ви говорити цілком осмислене і правильне твердження. Проте я спробую довести, що таке твердження не має вірного змісту.
А й справді, як би ви стали перевіряти одночасність двох подій, що відбуваються в двох різних місцях? Можливо, ви скажете що такі події одночасні, якщо місцеві годинники показують один і той самий час. А в такому випадку, як налаштувати два годинника, що рознесені в просторі на велику відстань один від одного, так, щоб вони одночасно показували однаковий час? Ми знову повертаємося до початкового питання.
Ми вже знаємо, що незалежність швидкості світла в вакумі від руху джерела або системи, в якій проводиться вимірювання — це один з найбільш точно встановлених експериментальних фактів. Виходячи з цього, я зараз опишу найбільш розумний метод вимірювання відстаней і правильного налаштування годинників на різних спостережних станціях. Поміркувавши трохи, ви погодитеся зі мною, що це - єдино прийнятний спосіб.
Уявімо, що в нас є дві вимірювальні станції, розташованні в різних точках простору і нерухомі одна відносно одної.
Зі станції А відправляється світловий сигнал.
Як тільки він приймається на станції В, вона одразу надсилає його назад на станцію А.
t - це час, що вимірюється на станції А і проходить між відправленням світлового сигналу і отриманням його назад. Половина цього часу, помножена на швидкість світла, це буде відстань між станціями.
Домовимося вважати, що годинники на станції А і В налаштовані правильно, якщо в момент прийому світлового сигналу годинник на станції В показував половину часу t. Застосовуючи цей спосіб правильної установки годинників до двох різних спостережних станцій, споруджених на одній платформі (нерухомих одна відносно одної), ми отримуємо таку бажану систему відліку і знаходимо можливість відповідати на запитання про одночасність подій, що відбуваються в різних місцях простору.
Ніби все зрозуміло і логічно. Але чи визнають одночасними ті самі події спостерігачі, які знаходитимуться в інших системах відліку? Щоб було зрозуміліше, систе́ма ві́дліку — це сукупність нерухомих одне відносно іншого тіл, відносно яких розглядається рух, і годинників, що відраховують час. Поїздка в метро на планеті Земля і покатушки ровера К’юріосіті на Марсі — це рух в двох різних системах відліку. Отже, як сприйматимуть одночасність подій спостерігачі з іншої системи відліку?
Щоб отримати відповідь на це питання, давайте уявимо дві незалежні системі відліку, сконструювані на двох різних платформах. Наприклад, нехай це будуть дві довгі космічні ракети, що летять в протилежних напрямках. В такому випадку, якими чином результати вимірів, що проводяться в одній системі, будуть сприйматися в іншій?
Припустимо, що в носі та хвості кожної ракети знаходяться по спостерігачу і що всі 4 спостерігача хочуть в першу чергу правильно налаштувати свій годинник. Кожна пара спостерігачів, дещо видозмінивши вищеописаний описаний спосіб налаштування годинників, може встановити на 0 свої годинники. Це можна зробити наступним чином:
визначаємо середину ракети (геометричний центр), звідки до спостерігача 1 в голові і спостерігача 2 в хвості однакова відстань;
з середини ракети відправляємо світловий сигнал в голову і в хвіст ракети;
в момент, коли сигнал приходить до спостерігачів, вони встановлюють свої годинники на 0.
Таким чином, кожна пара наших спостерігачів встановлює свої годинники у власній системі відліку відповідно до прийнятого вище визначення критерію одночасності і «правильно» (зрозуміло, зі своєї точки зору).
Окей, з цим розбірались. Тепер давайте встановимо у центрі кожної ракети встановимо заряджений конденсатор з таким розрахунком, що коли ракети пролітають один повз одного, між конденсаторами проскакує іскра і з центру кожної платформи до її кінців починають поширюватися світлові сигнали. Отже, коли середини ракет співпадають, конденсатори дають іскру і в ракетах з центру розсилається сигнал в голову і хвіст.
Ми пам’ятаємо, що перший американець, який отримав Нобелівську премію, експериментально довів, що на швидкість поширення світла ніяк не впливає рух джерела цього світла. На прикладі наших ракет це значить, що світловий сигнал буде рівномірно пошируваютися відносно того місця, де було джерело в момент посилання цього сигналу. Тобто, в тому місці, де співпали центри ракет і проскочила іскра, існуватиме певна уявна “вісь”, відносно якої розходитиметься світло. Вона залишатиметься незмінною.
І тепер як раз вступає в гру той факт, що швидкість світла гранична! Вона має ліміт і вона не поширюється в раз. До того часу, як світловий сигнал досягне свої спостерігачів, ракети вже змінять своє положення, тобто трохи розлетяться. А це значить, що деяких спостерігачів сигнал досягне раніше, ніж інших!
Таким чином зрозуміло, що коли світловий сигнал досягне спостерігача А2, то для того, щоб він досягнув спостерігача А1 знадобиться ще трошки часу. Аналогічна ситуація із спостерігачами В1 і В2.
Звідси, якщо годинник спостерігача А2 встановленний так, щоб показувати 0 годин 0 хвилин 0 секунд в момент приходу сигналу, то спостерігач В1, до якого сигнал прийде пізніше, буде наполягати на тому, що годинник А2 спішить.
Подібним чином спостерігач В2 прийде до висновку, що годинник А1 відстає.
Оскільки, за попередньо озвученими визначенням одночасності, кожен із спостерігачів вважає, що його годинник налаштований правильно, то спостерігачі з першої ракети прийдуть до висновку, що між годинниками спсотерігачів на борту другої ракети є відмінності. Аналогічно, по тим сами причинам, спостерігачі на борту другої ракети будуть вважати, що їх годинники налаштовані правильно і що годинники спостерігачів першої ракети розсинронізовані.
Оскільки обидві ракети абсолютно однакові, суперечку між двома парами спостерігачів можна вирішити тільки якщо визнати, що праві обидві групи - кожна зі своєї точки зору, а питання хто з них правий “абсолютно” не має фізичного змісту.
Боюся що я втомив вас цими довгими роздумами :) Та якщо ви уважно стежили за ходом думки, то вам повинно бути зрозуміло, що як тільки наш спосіб виміру часу та простору прийнятий, поняття абсолютної одночасності повністю втрачає сенс. В якості висновку отримуємо: дві події, що відбуваються в різних місцях та одночасні з точки зору однієї системи відліку, розділені кінцевим часовим інтервалом з точки зору іншої системи відліку.
Зрозуміти це твердження буде простіше, якщо ми розглянемо той самий ефект, але коли він стосується простору. Наприклад, уявіть, що ви їдете в потязі і читаєте книжку. Або п’єте пивко і хаваєте чіпси. Або дивитесь німецький кінематограф - кому що більше до душі. Так от, ви робите це в одній і тій самій точці простору вагона, але різних та розділених великою відстанню точках простору залізничного полотна. Тобто, дві події, що відбуваються у різний час в одній і тій самі точці однієї системі відліку, розділені просторовим інтервалом з точки зору іншої системи відліку.
Порівнявши це «звичне» твердження про простір з попереднім «парадоксальним» твердженням про час, ви побачите, що вони абсолютно симетричні і переходять один в одного, якщо слово «часовий» замінити на «просторовий» (і навпаки).
Власне, в цьому і полягає вся суть точки зору Ейнштейна. Якщо в класичній фізиці час розглядався як щось цілком незалежне від простору і руху та вважалося, що він « протікає рівномірно без жодного відношення до будь-чого зовнішнього» (Ньютон), то в новій фізиці час і простір тісно взаємопов’язаними і є двома гранями одного часо-просторового континууму, в якому і відбуваются всі спостережувані події (а зокрема, і наше з вами життя). Ці ідеї покладені в основу Спеціальної теорії відносності Ейнштейна.
Розібравшись зодночасністю, можемо рушити далі.
Ефекти часо-просторового континууму
Така особливість нашого Всесвіту, як взаємопов’язаність часу та простору, в парі з фактом існування в його межах граничної швидкості приводять до таких відомих ефектів, як “скорочення простору” і “заповільнення часу”. Стівен Хокінга всі ми, мабуть, знаємо — фізика-теоретика та найвідомішого вченого сучасності, про якого вже не один фільм зняли. Так от, на його думку, саме завдяки ефектам можливі подорожі людей в часі.
так-так, братішка Стівен
Можливі, але обмежені — дорога відкрита тільки в майбутнє, минуле ж залишається закритим. Хокінг вважає, що не існує жодних теоретичних(!) перепон для здійснення експериментів по подорожі в майбутнє. На його думку, достатньо лише створити космічний човен, що зможе рухатися зі швидкістю 98% від швидкості світла. З момента старту човну знадобиться шість років щоб розвинути таку швидкість. В результаті в ньому зміниться швидкість плину часу. Для людей, що будуть на борту човна, вона заповільниться по відношенню до людей на Землі. Згідно розрахунків вченого, за один день, прожитий на човні, на Землі минатиме цілий рік.
Щоб глибше зрозуміти передумови та теоретичний аспект питання, давайте переглянемо годну відеоілюстрацію:
Отже, як ми вже добре зрозуміли, існує максимальна фізична швидкість — це швидкість світла, і жодне рухоме матеріальне тіло не може її перевершити. Також ми усвідомили, що в межах нашого світу — часо-просторового континууму, — мають місце такі “парадоксальні” явища, як “скорочення простору” і “заповільнення часу”. Та оскільки швидкість світла становить біля 300 тисяч кілометрів в секунду, то практично не можливо спостерігати в повсякденності хоч якісь ефекти. Але що було б, якби ми таки могли їх помічати в реальному житті?
Інша реальність
Уявіть, що ви опинилися в місті, де природня гранична швидкість становить зовсім мало — 20 кіломентрів на годину. Ви сидите на автобусній зупинці поблизу центральної площі, навколо — гарне містечко з охайними будинками, що вишикувалися вздовж вулиці.
Нічого незвичайного навколо не відбувається, навіть патрульний міліціонер, що стоїть на протилежному боці вулиці, виглядає так, як зазвичай виглядають міліціонери — в фуражечці і з гордо випученим попереду відгодованим животиком. Стрілки годинника на башті показують п’яту годину. Вдалині з’являється велосипедист і починає повільно наближатися. І тут починаються дива: коли він під’їжджає ближче, то ви помічаєте, що і велосипед, і парніша за його кермом неймовірно скорочені в напрямку руху! Так, ніби розглядаєте їх через циліндричну лінзу!
Годинник на башті пробиває п’яту і велосипедист, мабуть, кудись поспішаючи, налягає на педалі. Ви не помітите, щоб його швидкість від цього додалася. Але і зусилля все одно не пройдуть безслідно: велосипедист скоротиться ще сильніше і відправиться далі, нагадуючи картинку, вирізану з картону!
Ви спостерігатимете скорочення рухомих тіл у напрямку руху — один з релятивійських (пов’язаних з теорією відносності) ефектів.
Тепер уявіть, що ви вирішили наздогнати велосипедиста і розпитати його про все. Чарівним чином ви стибзили вєлік, що був на зупинці (ніклои не повторюйте в реальному житті!), і погналися за ним. Що станеться в такому випадку? Як ви відчуєте своє скорочення? Своє стиснення? Чи сплющить груди так, що дихати не буде як?
Відповідь проста - ні. Ні з вами, ні з вже вашим велосипедом нічого не трапиться. Скорочуватися будуть вулиці, магазини і їх вітрини перетворяться у вузькі щілини, а дядечка міліціонер стане найхудішою людиною, котру ви бачили за все своє життя. Це вступило в свою роль слово “відносність”
все, що рухається відносно нас, буде здаватися вам скороченим і стиснутим, ви ж матимете для себе звичний вигляд.
Але давайте не забувати, що ви прагнете наздогнати велосипедиста. Ви починаєте сильніше налягати на педальки та інтенсивніше їх крутити. Вулиці, будинки, дерева — все навколо стиснеться ще більше. Проте ваша швидкість все одно помітно не примножиться. Буде здаватися, що всі зусилля їхати швидше марні. І просто зрозуміти чому — жодне рухоме тіло не може перевершити граничну швидкість.
Правда, в такій ситуації ви помітите, що міські квартали скорочуються все більше і до велосипедист попереду ставитиме все ближче. Якщо не збавляти темпу, то ви навіть наздоженете його. А коли ви порівняєтесь з велосипедистом і в той самий момент глянете на нього, то він матиме абсолютно звичний і невикревлений вигляд. Причина — ви з ним будете нерухомі відносно один одного.
Тепер уявіть, що ви нарешті зупинились і зробили це біля пошти, де є годинник. Нехай він показує 5:30 — тобто, минуло півгодиник з моменту, як ви помітили велосипедиста і помчали наздоганяти його. Але ваші відчуття заперечуватимуть таке число, ви глянете на свій наручний годинник і помітите, що він показуватиме зовсім інший час — 5:05. Таким чином, ви здійснили подорож у часі. Причина: ще один релятивійський ефект — заповільнення часу. І саме ідею досягнення граничної швидкості використовує Хокінг у своїх теорія про мандри людства у майбутнє.
На цьому екскурсія до світу, де гранична швидкість рівна помітній нам величині, завершена. А що краще зрозуміти релятивійські ефекти на прикладі нашого, справжнього світу, пропоную глянути епізод, запозичений з фільму “ Into The Universe With Stephen Hawking”:
Гравітація
Отже, ми вже остаточно зрозуміли, що часо-просторовий континуум не є чимось постійним і може викривлятися. Але ці ефекти приховані над нашого прямого людського, повсякденного спостереження і ми їх просто не помічаємо. Та є одна штука, що сама по собі ніщо інше, як фізичний прояв кривизни простору. Це гравітаційне поле.
Взагалі, гравітація — це властивість тіл із масою притягуватись одне до одного. І хоч сама природа гравітації і досі залишається невідомою, та гравітаційні поля ми спостерігаємо дуже добре. Саме гравітація є причиною земного тяжіння, внаслідок якого предмети падають додолу. Саме законами гравітації визначається рух Місяця навколо Землі і Землі та інших планет навколо Сонця. Нижче приводжу гарно проілюстроване відеопояснення теми гравітації:
Тепер ми повністю з’ясували зв’язок між часом і простором, знаємо про їх властивості витягуватися та усвідомили проявом чого є гравітаційні поля. Таким чином, маємо всі козиря на руках, щоб зрозуміти відповідь на винесене в заголовок питання: Чому ми старіємо швидше, коли знаходимося на високих поверхах?
А вона, насправді, проста — чим ближче до поверхні Землі ми знаходимося, тим сильніше на нас діє гравітація нашої планети. А чим більша гравітація — тим повільніше йде час. Щоб краще це зрозуміти, особисто для себе я проводжу аналогії з кулькою. Нижче приводжу відео, де пояснюю цю аналогію. Одразу зауважу, що вона не пренетндує на високий рівень достовірності, але образно усвідомити має допомогти:
Наостанок хочу зауважити: ті, хто таки живе на високих поверхах — не хвилюйтесь! Я сам такий, живу на двадцять четвертому) І хоч наш з вами життєвий час дійсно спливає трохи швидше, ніж у тих, хто мешкає внизу, та ця різниця настільки мала, що за 100 років викривлення не назбирається навіть на одну тисячну секундочки)
Що подивитися по темі:
про простір та час - перших дві серії фільму “Beyond the Cosmos“ від National Geographic з Брайаном Гріном в ролі ведучого: http://www.ex.ua/15354319
про подорожі в часі - другу серії фільму “ Into The Universe With Stephen Hawking“ від Discovery: http://www.ex.ua/2462726
При підготовці активно використовував книжку Георгія Гамова “Містер Томпкінс в країні чудес”.
Буду вдячний за критику та відгуки. Можна у фейсбук, можна на email.
На мою думку, свідомість за замовчуванням дублює значення параметру "відношення до смерті" з рівня інстинктів . Там же ця змінна має негативне значення по доволі логічним причинам, закладеним природою, - збереження виду заради еволюції.
Взагалі, страх - це така штука хитра, що часто заганяє у різні ментальні пастки. Наприклад, такий психологічний момент, як страх перед невідомістю. Він же виникає тупо заради підтримування фізичного комфорту, що є своєрідним втіленням "безпеки" на рівні інстинктів.
І саме тут на сцену виходить свідомість. Операційна система, що здатна розкладати все навколо на питання, навіть свої ж процеси і результати. А потім - сама ж відповіді на ці питання шукати. Система, що в межах себе здатна перевизначати в деякій мірі навіть апаратні налаштування - інстинкти. Свідомість здатна пізнавати істину і своє місце у Всесвіті. Свідомість спроможна змінювати свій світ. Свідомість міняє страх на допитливість.
Сама ж смерть, на мою думку, - не феномен. Бо все доволі просто і зрозуміло. По цей бік "барикади", впринаймі) Смерть - це банальний метод модифікації нашого виду, його розвитку. Спосіб оновитися, покращити характеристики та можливості, генетично зберегти досягнення. І от для мене особисто сам факт існування цього потягу до розвитку є в безліч разів цікавіший за смерть. Тільки уявити собі, який це потужний механізм проб та помилок під назвою "еволюція"! 3,7 мільярдів років тому цей механізм породив перші живі організми на нашій планеті і за весь цей час удосконалив до нас! Наша свідомість - це продукт його діяльності! І от чому і куди він нас веде - ось що феномен!
Люди - дуже егоїстичні штуки. Точніше, дивляться на все в основному тільки через призму себе і свого існування. І от в такому випадку нічого дивно, якщо смерть лякає. Бо моделюючи її в думках, вона розбиває нашу призму, без якої, в свою чергу, в нас нічого більше не залишається. І тоді виникає питання, яке в тому положені відповіді не має, - навіщо тоді жити, якщо рано чи пізно все одно прийде момент, коли нічого не залишиться? В такій ситуації, влучним буде одне з висловлюваннь, що приписують Ейнштейну і яке дуже люблю використовувати: "Неможливо вирішити проблему на тому ж рівні, на якому вона виникла. Потрібно стати вище проблеми, піднявшись на наступний рівень". Благо, рівнів вгору вистачає - суспільство, людство, планета, всесвіт, ...
А взагалі, у Richard Dawkins є кльовий трьохсерійний фільм під назвою "Секс, смерть і сенс життя". Він тісно пов’язаний з питанням релігії (або краще сказати, атеїзму), та це тільки на користь йому. І от в ньому доволі близько і цікаво розглядається питання смерті. Ось: http://www.ex.ua/19193200
Життя - одне. І ми з’являємося в малій точці всього безмежного космічного простору-часу на якихось 80-100 років. З’являємося, маючи лише один інструмент до взаємодії з усім, що оточує. З усім-усім світом, який, навіть, в голову неможливо втиснути. Ми маємо нас самих. Наш мозок, наше тіло. Нашу свідомість. І все це один раз є, а потім "вимкнеться". І дико цікаво, як все працює. Навколо нас та всередині нас. Розум, темперамент, характер, уподобання, симпатії, емоції, відчуття -це все засоби нашого єдиного інструменту. Щось можна калібрувати, щось можна розкривати, щось можна розвивати. Все впливає на інструмент, модернізує, додає нові масштаби та глибини в усвідомлені. Останнє, в свою чергу, розкриває точки застосування інструменту - того одного єдиного механізму, доступного нам в нескінченній системі всього.
А є думки ще - такі собі продукти життєдіяльності свідомості. "Вектори" інструменту. Найбільша майстерність - у збалансуванні в собі різнокаліберних векторів. Гармонії прикладного і неосяжного. Для мене особисто, зараз саме це є найвитонченішим мистецтвом, якого прагну.
Спочатку я закохався в космос. Він неосяжний, невідомий та першородний. Потім я полюбив Землю планету. Вона - єдиний мій дім у цій таємничості; такий специфічний острівець часо-просторового континіуму, де перетин всіх космічних сил і законів зробив можливим виникнення моєї свідомості.
Тепер я отримую трепетні відчуття від Сонця. "Головна роль у Сонячній системі належить Сонцю" - каже вікі. Не знаю, хто там оскари роздає, та якщо вони кльові чуваки, то одного давно пора дати Сонцю. Бо доволі непогано грає з огляду на факт існування цієї оскарної комісії.
Наша зірка - це величезний, масивний генератор енергії, яка необхідна для забезпечення життя нашої планети. Саме під дією енергії сонячного проміння почали формуватися перші органічні речовини на нашій матінці Землі. Почав утворюватися кисень з вуглекислого газу і води - процес фотосинтезу. Саме завдяки енергії сонячного світла з’явивилось на нашій планіеті можливим те, що вікіпедія лаконічно описує "живі організми".
"Живі організми відрізняються від тіл неживої природи більш складним хімічним складом (зокрема, обов'язковою наявністю білків і нуклеїнових кислот) і сукупністю властивостей живого (окремо більшість з цих властивостей є і у деяких об'єктів неживої природи)." - так описує вікіпедія відмінність від неживої природи.
Тобто, це саме те ключове роздоріжжя, де частина атомів-молекул звернула в бік іншого виміру. І саме тоді відкрились двері у цей Всесвіт для нас, людей. Я вважаю, цей подвиг варто пам’ятати.
Взагалі, Сонце - це величезний енергетичний реактор. Його діаметр становить приблизно 1.3 млн км, що в 109 разів більше, ніж земний (вага при цьому більша за вагу нашої планети приблизно в 330 000 разів).
Реактор складається з ядра і двох шарів. В ядрі постійно відбуваються термоядерні реакції з перетворенням водню на гелій, що породжує дуже велику кількість енергії. Взагалі, ядерний синтез — це процес, під час якого два атомних ядра об'єднуються, формуючи важче ядро. Під час цього зазвичай виділяється значно більше енергії, ніж витрачається на подолання відштовхування між цими атомами. Виникає така собі "ланцюгова реакція". "Ядра в ядрі ядерним синтезом дражняться" - скромовка про Сонце для всієї сім’ї.
Наступний шар - це зона променистого переносу, де водень стиснутий настільки щільно, що не те що атоми сусідні, а їх менші складові частинки протони не можуть помінятися місцями. Тому в цій зоні дико фігачать випромінювання - процес квантового рівня, ще нижчого за атоми і протони.
Останній шар - це конвективна зона, в якій перенесення теплової енергії відбувається переважно шляхом конвекції, тобто рухами розпеченого газу.
При чому, ці рухи вихрьові - охолонувши на поверхні в близькості з холодним космосом, ці речовини фотосфери пірнають назад в глибину конвективної зони. Фотосфера - це шар атмосфери Сонця, який як раз і формує вигляд зірки. На фото нижче - один з розгулявшихся вихрьових переміщень газу. Там же на картинці крапочка - то Земля наша в порівнянні.
А через 4-5 млрд років Сонце перестане бути життєдайним, перетвориться на червого гіганта і детонує свій процес знищення. Парам парам пам - пу! (звук Єралашу) Але нічого, до найближчої планети, нашій подібній, 650 світлових років, якщо що. Встигнемо *smile emoticon*
Цікаві факти
Сонце містить у собі 99,87% маси усієї Сонячної системи
Середня густина Сонця становить всього 1,4 г/см³, тобто дорівнює густині води Мертвого моря.
Кожну секунду Сонце випромінює в 100 000 разів більше енергії, ніж людство виробило за всю свою історію
Відео:
Пацани з NASA спостерігали за Сонцем три роки і робили його фоточки. Все це вмістили в три хвилин: http://youtu.be/piuKlpJmjfg
Вражаюче до біса своє красою відео з вогняними петлями сонячними: http://youtu.be/HFT7ATLQQx8
Фото:
Зображення Сонця в неприродньому кольорі, щоб зобразити його турбулентну поверхню: http://goo.gl/bUpNKM
Плазма ниткоподібної форми, що з'єднує регіони з різною магнітною полярністю: http://goo.gl/ygvD5F
Знімок Сонця 9 квітня 2013 року на довжині хвилі 17 нм. (висока роздільна здатність) : http://goo.gl/rFJOQR
Зображення південного полюса Сонця, отримане в ході STEREO - місії NASA по вивченню сонячної активності: http://goo.gl/TNNUFL
Бо він до біса шикарний. І я вже тривалий час не можу полишити пірнати в роздуми про нього.
Космос заворожує своєю неосяжністю, інтригує невідомістю. Він - особливий коктейль, який п’єш не вустами, а мізками. Роздуми про темряву його чорних дірок солодко обволокоють звивини та ніжно п’янять. Візуалізація його зірок, - палаючих на скажених температурах, киплячих вогнем, величезних куль, - викликає хвилі легкого жару пристрасті по тілу. Спроба ж охопити безмежність його розмірів, масштабувати їх і хоч якось втиснути в голову, приводить до затамовування подиху та прохолодного запаморочення.
Коктейль, котрий п’єш і відчуваєш себе на межі усвідомленого з чимось осліплюючо-туманним. П’єш та, незважаючи на яскравість, палко вдивляєшся. Боїшся погляд відвести, щоб жодного "фотону" пізнання не пропустити.
Коротше, ситуація "мама, кажется я влюбился - это вселенная, она старше времени и мы будем жить вместе".
А всі усвідомлюють, де перебувають на даний момент?
Всі чітко розуміють, що саме зараз знаходяться на величезній, масштабній такій махині - Землі-планеті? Махині, що обертається навколо себе зі скаженою швидкістю в сто тисяч кілометрів на годину, будучи при цьому без пічалі "підвішеною" в космосі?
Всі уявляють, скільки енергії супроводжує весь цей процес? Постійний процес, що не зупиняється ні на мить під дією гравітації Сонця - ще більшої за нашу махіни. Більшою за масою в триста тридцять тисяч раз. Майже така сама різниця, як між вами і всім населенням Сімферополю.
Відстань між цими двома махінами - Землею та Сонцем - близько 149,6 млн км. Світло долає їх за 8 хвилин 19 секунд. А уявіть собі, скільки кілометриків світло може пройти за 29 000 світлових років?
Бо саме така відстань від Сонця до надмасивної чорної діри - центру нашої галактики Чумацький шлях. І Сонце обертається навколо неї. Ви викупаєте, якою має бути вага цієї чорної діри, щоб поширювати силу гравітації на 29 тисяч світлових років? І поширювати крім Сонця ще на 100 мільярдів зірок, які теж водяться в нашій чумацькій галактиці?
Найцікавіше, що приблизно через чотири мільярди років галактика Чумацький шлях має вмазатися в спільні обійми з сусідкою - галактикою Туманність Андромеди і з двох утвориться одна. Трошки змінимо адресу. Вікіпідея навіть вже відео-ілюстрації з динамікою розвитку подій має.
Коротше, обертаємося з "вітерцем" . і дико вірю у безпосередню близькість часу, коли для кожної людини космос буде так само хвилюючою і бажаною складовою життя, як і кохання.
Дивився черговий науково-популярний відосик про Всесвіт, і там в кінці просили поділитися "фактом для задуматися".
Ділюсь:
Кількість бабла, яке весь наш "цивілізований" світ сумарно виділяє в рік на воєнізацію, в 55 раз більша, ніж витрати на дослідження космосу. 2,100 мільярдів баксів проти 38 мільярдів. Дрібниця-різниця, сука.
Ділюсь, бо, чьорт візьми, мені це болить. Може, коли людство перестане так зациклюватись на собі, то буде більше сумарного сенсу від його існування? І тоді, коли у якихось крутих авторитетних перців виникатиме бажання помірятися хуями, то користуватимуться в якості шкали космосом замість армій. Он приблизно як Штати і Союз в 60х-70х тягались - то перший супутник, то перший політ людина у відкритий всесвіт, то перший крок на Місяць.. Щоб ви розуміли, коли Армстронг сходив з Аполону-11, за цим в прямому ефірі спостерігало 500 млн людей. І це з трьох мільярдів тоді проживаючих на планеті. І це без Союзу, де трансляції по ТБ не було з ідеологічних причин. Одна шоста Землі (!) - наврядчи хтось в ту мить (а потім - і тривалий період після неї) міг тримати в голові хоч якісь думки про чвари, злість чи ворожнечу. Всі по духу перетворились на футбольних вболівальників. Фанів, які, затамувавши подих, в легкому тремтінні чекають гол своєї улюбленої команди. А коли отримують його - вибухають нестримними відчуттями захвату та єднання. Ми з вами знаємо, що таке сила об’єднаної нації, а уявіть силу об’єднаного людства?! Що, коли саме космос може змінити свідомість людства і відправити у забуття такий термін, як війна?..
Мені болить, бо за тих, приблизно, 60 років, що ще існуватиму, планую стати свідком відкриттів цивілізаційного масштабу, пережити та відчути мозком космічні прориви хомо сапіенс. А це буде складно зробити, доки купа розумних серйозних дядечок пускають шалені бабки на самовинищення. В той час, як мають можливість бути керманичами благородного космічного "созидания". Гівнюки, дивляться лише собі під ноги. А гляділи би частіше вгору, то і хуйні менше чудили б.
Мені болить, бо пізнання - це найсильніший після кохання наркотик. Він сповненний життям на всю ширину цього слова і якщо зусилля та ресурси спрямовувати в його векторі, то світ безумовно буде кращим. Рухаючись же дорогою руйнувань - до них тільки і можна прийти. Бо це тільки в математиці мінус на мінус дає плюс, на ділі ж зло завжди породжує зло. Золоте правило: якщо мутити - то тільки добро.
Ділюсь, бо якщо хоча б в одній голові хоча б на хвилину виникне аналогічне коливання обурення, то вже було заради чого писати. Вірю, що це може стати зернятком для ще одного, в компанію до мого, мозку і по-своєму зіграти неабияку роль у зміні фокусу цілого людства.
Віва трансгуманізм, даєш Всесвіт!
п.с.:
- про атмосферу дня, коли був здійсненний маленький крок для людини і він же, по сумісництву, великий стрибок для людства, тут -http://youtu.be/llHvl-9M61M
- про трансгуманізм і нас, людей - http://youtu.be/nuhfqnLx_-A
- найвражаючий факт про Всесвіт - http://youtu.be/Xlvbv7-AbgU
Уявіть кімнату. Повністю білу, дуже яскраву. Стеля доволі висока; підлога - свіжий, приємно ворсистий та суцільно білий ковролін. Навколо - тиша абсолютна, лише ледь-ледь чутно слабке дзижчання ламп, цим самим даючи повністю відчути об’єм приміщення навколо. Посередині цієї кімнати - чорна платформа з встановленими на ній чорними матовими барабанами.
Ця кімната - в вашому серці. Простір в ній - ваша свідомість.
Відчуйте! Лунає сильний та, як грім, глибокий барбанний удар. Після ледь вловимої паузи тривалістю в мить, удар раз за разом починає швидко повторюватися. Розкати розривають кімнату зсередини, даючи розійтись навколо низьким хвилями важкого коливання. Своєю внутрішньою масою, звук немов чорна діра, збільшує гравітацію навколо себе. В ритм йому починають здавлюватися дихання та пульсувати під тиском вісок. Це і є він - гучний, водночас тривожний і захоплюючий, адреналін.
Кохання - це ракета в космос. Метелики в животі - це перший блок, без якого ракета просто тупо не взлетить. При виході в космос, цей блок відпадає, але вже похуй, бо ти - в невагомості.
Ракєти бувають різні. Якісь ломаються на старті, якісь вибухають в польоті, якісь і падають за декілька км до виходу зі сфери. А є такі, що долітають. Хороша ракета - це інтелектуальна заслуга. Хороша ракета - це, в першу чергу, глибокодушевне бажання таку сконстрюватти. Сконструювати, бо цікаво як там, в космосі. Хороша ракета - це робота команди на найвищому рівні взаємодії, це зацікавленність у спільному результаті. Сила такої команди - у її максимальный внутрішній довірі і відкритості. Тільки так можна відчувати будь-які слабкі місця ще задовго до їх виникнення, усвідомлювати їх, і, замість того, щоб врізатися в перешкоди і потім усувати наслідки, просто розбирати перешкоди.
кохання - це бажання стати космонавтом, бажання відчути найсильнішу дію найсильнішого наркотику. та взагалі, ця штука - сенс життя)
Зараз в мене є вел і я перебуваю в шаленому екстазі, коли катаю з музикою в вухах нічним теплим Києвом.
Катаю вулицями світлими та людними, безсоромно розглядаю обличчя перехожих, з цікавістю стаю свідком безлічі життєвих ліній. Катаю вулицями закинутими та темними, по порожнім індустріальним шосе вздовж залізчничних колій. Міряюсь силами з електричками Відчуваю своє тіло, відчуваю до останнього заповненні легені. Відчуваю пустельну спрагу, а потім - хижо її задовільняю. За це я люблю вел.
Люблю ще за сьогоднішню ніч, коли він нагадав, як це - здобувати нову фізичну навичку. На просторій парковці біля новуса я вчився катати на задньому колесі. Кружляв біля двох годин Це було щиро цікаве зайняття. Особливо спостерігати, як мозок допомагає тілу, як аналізує, продумує та видає варіанти для калібровки вміння. І хоча кататись на задньому колесі я поки ще і не навчився, новим вмінням таки оволодів. Я випадково навчився катати без рук) Просто спробував і відчув, що будучи на взятій хвилі, калібрувати цей процес зовсім не важко. Відчуття і ефект від такої малої перемоги виявились в рази потужнішими та життєстверджуючими, ніж міг очікувати) До речі, дякую Просто Ради. О New Rock , що весь час були зі мною - з якісною музикою та без реклами вночі вони просто мед )
Але найбільше я люблю вел за те, що знайомить зі страхом та дає порозумітися з ним. На спусках я перемикаюсь на останні зірочки, розганяюсь до межі і обганяю авто та маршрутки. Утримую від коливань кермо, ловлю задоволення від статичної напруженності в руках. Потрапляю на такій швидкості в ямки, привистрибую з них, втримую рівновагу. А в грудях відчуваю гострувато-вогняне лоскотання. І це вже наркотик. Такий, що кожну мить життя розширює до меж космосу і дає випити її всю до останнього.
Я не камікадзе, хоч і не їжджу виключно в правому ряду та часом творю дурниці на дорозі. Я не ношу шолом, хоча чудово та сповна усвідомлюю його роль. Я просто особливо закоханий в емоції, люблю їх відчувати та творити. Вел - один з способів відчувати. А #kosmostabir - творити. Так і живу)
1. Будешь ли ты считать девушку легкодоступной, если она переспит с тобой на втором свидании?
Якщо на другому - буду вважати її важкодоступною. Подобається, коли вона щира в своїй зацікавленності у сексі зі мною. Я вважаю, що толковий чоловік, якщо ви надихнете його собою, зможе за вечір привести вас до відчуття взаємної захопленності, палаючої і щирої. А в такий момент навіщо собі відмовляти?
2. Чего ни в коем случае девушкам не стоит делать в постели? Что может тебя оттолкнуть?
Проявляти інтелект, якщо його немає. Або прокушувати губу наскрізь.
3. Могут ли отношения, которые держаться только на сексе, перерасти в нечто серьезное?
В основному, всі мої стосунки так і починались. Не такі ми вже козли, нам теж хочеться романтики й тепла.. хоча в кінці все одно виявляємося козлами.
4. Существует ли сексуальная привязка к одной женщине?
Знаєте, ніколи не відмовився б від ще одного сексу з тією, що вже мав. Прив’язка залишається після кожної. Але буває і притуплюється - коли всі мої емоції спрямовані до якоїсь тієї єдиної.
5. Мы действительно прекрасны без косметики по утрам?
Якщо ви з нами зранку, значить ми хочемо бути з вами без косметики. Ці відчуття на рівень вище, ніж бажання сексу. А значить ми вже дуже добре роздивились кожну клітинку вашого обличчя. І хоч на трішки, але закохалися. І ця закоханість залишається на ранок, як післясмак від хорошого сексу.
6. Почему для мужчины важен оральный секс?
Я від кунілінгусу отримую задоволення більше, ніж коли мені роблять мінет - сексом займаюсь, на хвилі задоволення перебуваю, дівчині задоволення дарую, хоча членом ще навіть не працював.
7. От чего ты получаешь наибольшее наслаждение в постели?
Від її огразму, від її ейфорії, від скорочень її м’язів на моєму члені. Я кінчаю ендорфінами.
8. Опиши свою самую яркую сексуальную фантазию, которая еще не была воплощена в жизнь.
Найважче питання, відповіді не маю. Будь-яка фантазія - це картинка в голові, яку хочеться реалізувати. А дії і рухи в сексі не мають диктуватися з голови, вони повинні народжуватися в відчуттях. Якщо пасок на шию - то не тому, що так в порно бачив, а тому що накриває, зносить дах від пориву збудження, в очах темніє від бажання оволодіти нею.
9. После какого числа количество половых партнеров считается неприличным? Важно ли, сколько мужчин было у женщины до тебя?
Важко, коли до тебе не було жодного. Все інше - досвід, який, насправді, цінують.
10. Зачем мужчинам анальный секс?
Частково, як можливість привести її до нових відчуттів, показати досі невідомий бік сексу.
11. Расскажи о лучшем сексе в своей жизни, как это было?
Я пам’ятаю навіть його дату. Як дату першого поцілунку чи першого сексу. В цей день я відчув мить, про яку Гете писав у Фаусті. Я був на вершині всього, мені більше не потрібно було від життя ані краплинки, геть нічого. Я готовий був померти. Зупинися мить, чарівна ти! Тоді ж до мене і прийшло розуміння, чому в рок-музикантів в піснях слова "секс" та "наркотики" рідко зустрічають окремо один від одного. Мене накрило від її задоволення, саме її. Це був як вибух галактики, і це відбулось в кожній клітинці мене. Я був понад хмарами. Це був просто дуже хороший і емоційний секс. Ні я, ні вона не обмежували себе ніяк. Ми просто віддались пристрасті і отримували задоволення. Я не відчував жодних бар’єрів між нами, ми повністю відкрились один одному. Жінки, відкривайтесь, не соромтесь показати себе і своїх бажань - коли він підхопить і ви опинитесь на спільній хвилі, особливий вид насолоди я вам гарантую. Це міф, що чоловікам тільки тіла потрібні. Від відчуттів оргазм сильніший, в рази!
12. Расскажи о самой большой странности девушки в постели? (если такая была)
Коли вона засинала з рукою на члені. Хоча мені це подобалась. Вночі прокидаєшся, відчуваєш її руку - і він теж прокидається. І будить собою її.
Відповідь на питання “Яким я бачу себе через 5 років”. Розгорнута.
ZZ Top – La Grange,
Arctic Monkeys – One for the Road,
WhoMadeWho – Inside World,
Океан Ельзи – З Нею,
Koobra feat. Joanna – Something Real,
Depeche Mode – I Feel You,
Bahroma – Не дави,
Сергій Жадан і Сергій Бабкін – Радість це те що дається з боєм
Франц Шуберт – Музыкальный момент N3 фа-минор D 780
Qarpa – Кокаїн
upd: ось плейліст
Перш за все, я не згоден щодо того, що щоб прийти кудись, треба знати куди йдеш. Тобто, що шлях вперед і розвиток можливий лише тоді, коли чітко бачиш ціль. Не буду приховувати, в формуванні цієї думки мені посприяв Гессе в “Деміані”:
"Прежде я часто играл с образами будущего, мечтал о ролях, которые могли быть уготовлены мне, - поэта, может быть, или пророка, или мага, или еще кого-нибудь. Все это был вздор. Я не для того пришел в мир, чтобы сочинять стихи, чтобы проповедовать, чтобы писать картины, ни я, ни кто-либо другой не приходил в мир для этого. Все получалось лишь попутно. Истинное призвание каждого состоит только в одном - прийти к самому себе. Кем бы он под конец ни стал - поэтом, безумцем или пророком, - это не его дело и в конечном счете неважно. Его дело - найти собственную, а не любую судьбу, и отдаться ей внутренне, безраздельно и непоколебимо . Все прочее - это половинчатость, это попытка улизнуть, это уход назад, в идеалы толпы, это приспособленчество и страх перед собственной сутью."
Початок збігається зі мною - я інколи справді замріювався в своїх думках про те, ким буду. І не завжди це обмежувалось моєю головою. Наприклад, в мене весь клас чекає, доки я стану Президентом. Хтось в цьому справді впевнений, а комусь просто подобається слухати мої роздуми, ніби це просто неминучий факт.
І зараз, коли серйозно відчуваю, що при бажанні це дійсно може стати реальністю, я не маю такого бажання.
Взагалі, я твердо знаю, що людині під силу досягнення будь-якої мети. Варто захотіти - і можна отримати результат будь-якої складності. Для цього потрібні лише дві речі:
чітко усвідомлювати, що можливо все. Саме не вірити, а усвідомлювати. Знання, а не віра.
мати ціль, що лише одним своїм існуванням бадьорить і заводить яскравіше якихось наркотиків чи кави.
В данній ситуації я вважаю себе щасливчиком, тому що маю один з цих інструментів в своєму арсеналі - знаю, що можливо все. А щасливчиком тому, що у дуже великої кількості людей його не помічав.Та у багатьох я зустріча те, чого поки сам не маю - вибухову ціль.
Власне, я живу в передчутті тріумфу. Куш в грі, джек-пот. В даному випадку, гра - це моє життя. У мене, до речі, багато яких ніш життя наповнює відчуття азарту.
Я чомусь впевнений, що коли знайду позицію свою, то зможу міняти реальність навколо себе, зможу шикарно впливати на світ. Впливати - це не керувати. Впливати - це створювати, руйнувати. Створювати напрямки, руйнувати межі. Наприклад, я не раз думав про революцію в маркетингу, в комунікаціях компаній і людей. Реклами, брошурки, зустрічі, інтернет - це все вже є, це все не те. І РЕВОЛЮЦІЙНО новий метод комунікації має бути однаково взаємовигідним обом учасникам “бесіди”. Власне, завдяки такій властивості і обійде всі інші.
Не просто так виділив слово революційно. Одне з пробивних бажань, що в собі відчуваю - це бажання здійснити революцію. Бажання і силу. І я вважаю, що революцію можна здійснити в усьому: як в маркетингі, так і в свідмостях чи стосунках людей.
Я відчуваю в собі потенціал, хоча ніколи не розумів чому. Цілком можливо, що це один із моїх ще не розкритих самообманів і все брєд. Але зараз все одно притримуюсь впевненності у його існуванні. Його в собі асоціюю з нафтою, для виходу якої необхідно пробурити свердловину. І до недавнього часу взагалі не знав, яким чином це буріння здійснювати. Недавнього - це до місяця вересня, коли закінчив читати того самого, вже вищезгаданного, “Деміана”. Мені дуже імпонує наступна його думка:
"Если цыплёнок не сможет разбить скорлупу своего яйца, он умрёт, не родившись. Мы — цыплёнок. Мир — наше яйцо. Если не разбить скорлупу мира, то мы умрём, не родившись".
Я отримав багато відповідей на питання, які навіть сформулювати не міг, не розумів. До речі, це була перша книжка, силу знань якої я відчув.
Тепер найважче. Знайти себе, зруйнувати лушпинні межі світу. Це далеко не легка штука, але я знайшов як це зробити. Навколосвітня подорож. В яку і збираюсь відправитися в середині літа бродягами з другом.
Зерно ідеї мені заклала стаття, яку прочитав в інеті. Було це до книжки, тому я спочатку просто почитав з думками “о круто, клас, чувак молодцом”. Пізніше, вже після книжки, натрапив на неї знову. І пазл в голові склався. Я отримав просвітлення. Нарешті зрозумів, як можу зрушитися з місця. Через туман, що був в голові з незапам’ятних часів, пронісся промінь світла. Пафосно? Ну і нехай, зате в повній мірі передає моє сприйняття.
Передмова закінчилась.
Тепер простіше - про те, як і де я себе бачу впродовж наступних 5 років.
Через 1,5 роки - я досягнув неймовірної штуки - оволодів собою. Оволодів собою - це я чітко знаю загальний алгортим себе, розумію свій характер, розумію причини і наслідки поведінки і дій, відчуваю свої справжні бажання. Я розумію, що на детальне обстеження кожного куточка себе може і життя не вистачити. За півтора роки планую підняти рівень володіння на хороший рівень. Зараз же відчуваю дефіцит в якісній комунікації з собою. Дещо перефразую відомий вислів: “Хто володіє інформацією про себе, той володіє собою. Хто володіє собою - той володіє і інформацією, і, як наслідок, світом.”. І ще, мені дуже зацікава закулісна частина світу, якої не видно і про яку досі і не здогадується більшість. Наприклад, я вірю в візуалізацію, в силу думки, в зміну реальності під себе. І вірю настільки, що беззаперечно сприймаю як одні з аксіом життя. І цікаво чому так і як же таки працює система. Це вже тема революції в наукі, відкрити двері в досі закриту кімнату. І нехай мого життя і не вистачить на те, щоб зайти далеко, але хто його знає що за відкритими дверима?) До речі, забавно попрацював синхронізатор випадковостей - з середини жовтня я активно міркував над революціями в різних векторах, слово пульсувало в мізках в космічну кількість раз більше, ніж за все життя до того. А потім бац - і я на Банковій присів до дороги і з сльозливими очима кашлюю від драпаючої гіркоти в горлі. Але вже дуже відійшов від теми, повернусь назад.
Отже, до 2,5 років - повертаюсь до України, акамулювавши від людей багато знань, досвіду, а також натхнення в цілому. Це буде мій компас і опора в напрямку самореалізації. Власне, за цей час я знайду свій вектор і впевненно зрушусь.
До 3,5 років - мій вектор стає по-справжньому моїм. я знаю цю систему, знаю що буде на виході в залежності від того, що подати на вхід. І знаю, що треба подати на вхід, щоб отримати бажаний результат. І починаю міняти цю систему, знаходити нові варіанти реалізації. Розглядаю варіанти переплетіння з іншими цікавими системами. На цьому етапі, я вже володію фінансовими можливостями для розгортання певних активностей чи схем. Фінансові можливості забезпеченні завдяки моїм досягненням в напрямку свого вектору.
До 5 років - поєдную декілька векторів, я це можу. Для чого - вони приноситимуть в світ зміни, які відчуватиму. Ідеально, це як раз відкрити людям “закулісся”. Я вважаю, що такі знання допоможуть людству розвинутися не технологічно, а духовно. Духовно - це не релігія. Духовно - це розвинути свої відчуття і мозок геть до комунікацій телепатично. Людський організм - потужна штука, на яку вже багато століть ніхто не звертає увагу. Міста, технології, гроші - це все перехідне. Я вірю в людей.
