Butycuda.com така ідея виникала в мене для назви блогу. Проблема №1 його не існує. Проблема №2 немає таких речей які б змушували людей повертатися і читати щось новеньке. Мрія бути журналісткою завжди в мені жевріла, і нічого не змінилось, хіба що навчилась краще ставити коми. Але це ще треба перевірити. Чому я пишу? Це основне питання яке задає собі людина перед тим як щось таки написати. Для кого це все? Для себе? Чи може для маленької дівчинки яка ховається в кожній дорослій жінці? Нє-є-є-є все таки для себе. Тому що як не старайся, а всі люди різні, і кожному не догодиш. Тому я смиренно приклоняюся перед фактом, що слава Богу, цього ніхто не читатиме. Отож, де ми зупинилися по дорозі мого не надто цікавого життя. Точно, років з 4 тому я писала що моєю головною проблемою було вирішити ким же я хочу бути в майбутньому. Який універ вибрати і бла бла бла бла. Список із фраз бла-бла-бла можна продовжувати до безкінечності, або ж поки в мене не сяде ноут. Але не буду вас цим обтяжувати. Отож, чому моє життя не варто вважати цікавим, тому що я не роблю абсолютно нічого, що б могло його таким зробити. І хто в цьому винен? Правильно хтось інший, бо коли почати грузити себе, саме це і виходить, винен хтось але не я. Не по-людськи якось. Але така наша психологія,і моя основна проблема. Що заважає людині робити дурниці, які вона згадуватиме працюючи на нудній роботі, в офісі, проводячи опитування по ситуації на ринку? Страх. Страх перед тим що її дурниця візьме обороти і зайде набагато далі ніж планувалося. Або ж дитячий страх, тобто розчарувати своїх батьків. Якщо перша думка яка виникає в вашій голові це “Фігня!”, тоді ласкаво просимо на борт! Бо я теж так вважаю, але це не дає мені достатнього запалу аби зробити щось дурне. І взагалі що таке це дурне? Звідки воно взялося? Чому одні вважають його аморальним, а інші не достатньо дурним? Хто зна. Люди. Соціум. Суспільство яке домовилося до межі і норми. Не важко було здогадатися. га?)
Але питання не вирішене. Хоча психологи кажуть, визнавати проблему означає на половину її вирішити, я цього зробити не можу. Тому для дурнуватих речей мені потрібен “человек”. Це не обов’язково має бути хлопець, якщо хтось так вважає, хоча було б теж не погано. але ні, це має бути просто людина, яка не боїться чудити. В мене є така людина, однак, ми тепер не часто бачимось. А враховуючи той факт що я щей захворіла і вже 4 день валяюсь вдома, засмучує мене тільки на 15% зі 100. Ага! Чуєте цей тривожний дзвіночок! Саме так, саме воно! Мені треба на волю, а доросле життя все паскудить. Навіть Фін, людина з найдивнішими в світі шпаками, теж розпросталась на дорозі готова до того, що нею закатають асфальт. Не добре, не добре братчики, ой як не добре. Чому деякі люди в 20 років думають як ті що в 30 а той 40? Бути дорослим настільки нудно? А щоб зібратися з друзями тепер треба чекати вихідних? А потім що? З дітьми їздити в Затоку?
Вираз I am too old for this shit зараз як ніколи актуальний. Але немає ідеального віку. Немає ідеальних людей. Часу. Пропозицій і ще багато багато багато чого. Тому пліз, дорослі дядьки і цьоцьки в дитячих шкурках, не спішіть дорослішати так швидко. Живіть своїм віком і в свій час. І не дайте роботі поглинути вас настільки, що ви забудете про свої плани на майбутнє. Життя має бути в кайф. Зробіть перерву. Врубайте свою музику і потрусіть тим, що прилипло до крісла. Більше не буде такого часу, подумайте як ви хочете його провести.
- Sonia Parkaan ^^
