про океан і жовті фіранки.
Чорна футболка, білі шкарпетки, тепла підлога, радянський килим, третій поверх, весна. Я перерахувала вже всіх овець по два рази і, як бачиш, досі не сплю.
Знаєш, а я ж так втомилась від сірості і чорно-білості цього світу, я так сильно хочу впустити в своє життя колір, купити жовті фіранки,блакитні сорочки, бузкові простирадла, гранатові помади, і кожного ранку прокидатись в хорошому настрої, посміхатись без примусу і бути відвертою, не ховаючи себе в сірих тонах, таку, якою я раніше ніколи не була. Я хочу купити собі маленьку гітарку укулеле, кольору свіжої м’яти, і ми з нею обоє довгими ночами співатимемо пісні Еда Шірана. Я хочу заробити трохи грошей на маленький дерев’яний будиночок з пастельними стінами на березі якогось океану (нехай навіть дуже маленького) і пожити там, поки мене не виженуть за неоплату, поки не змусять відпрацьовувати в якійсь задрипаній забігайлівці, миючи посуд. Уявляєш, мені вже майже не 19, а я ще досі не жила на березі жодного океану.
Знаєш, а я іноді теж можу бути дівчинкою. Зовсім слабкою і несміливою. Знаєш, я ж нізащо, ніколи в житті, ні за яких обставин і ні за які гроші тебе сюди не покличу. Але ти приходь, я чекатиму.
Послухай, якщо на твоєму боці Всесвіту ще досі темно і якось так сталося, що ти досі не спиш, відірви очі від своєї білої стелі і глянь на зірки. Як часто ти їх бачиш? Я знаю, це не покращить економіки в країні, не припинить війни, не допоможе тобі розібратись в стосунках з людьми, це навіть не дасть тобі відповіді на жодне з твоїх божевільних питань. Але подивись на них і послухай. Всі твої життєво важливі проблеми видаються таким нікчемним дріб'язком, в порівнянні з тою галактикою, яка висить над твоїм підвіконням. Тому не забивай собі голову різним непотребом. Будь собою, нічого не бійся, говори їм всім правду і цей.. приходь, я чекатиму.
