(Дзенодебіли або...) Особливості комюніті в Україні.
Тут точно не збираюсь когось образити і переходити на особистості теж не буду.
Хочу зазначити важливий момент - мені абсолютно байдуже на нижче згадані модні мейнстрімові тенденції.
Хороший друг попросив поділитись думками на дану тему, чим зараз і займусь.
В Україні, точніше у Львові зокрема, набирає обертів велика кількість різного роду стартап інкубаторів.
Майстеркласи повсюди - від ліпнини гімном по склу до малювання крейдою на тротуарі. Кожен другий індивід, не залежно від статі, всовує собі тунелі в вуха, гирі в ніс і кілок в сраку.
Армія псевдомитців та псевдомайстрів дає майтеркласи, вішає безголовим локшину на вуха, обіцяє зробити професіонала з будь-кого і будь-де.
За останній рік складається враження що ми живемо в місті де кожен другий став далай ламою.
У місті де кожен другий пізнав дзен і усе що залишається - так це прийняти піда...(перепрошую) ліберастичні ідеї або створити конференцію тих хто малює "клешнями по підлозі"
або ж створити ще одну секту де усі медитують, відрощуючи дреди, та розповідають маячню про те що кому їсти і в якій позі сра..спати.
Я не претендую на глибоко опізнаного мудреця, але набрався сміливості та провів власний аналіз щодо вище згаданих тенденцій.
Розділимо усе це на три основні частини, взаємоповязані із собою.
Частина Перша - Тренінги і Майстеркласи
На кожному кроці, в кожному co-working закладі, в кожній артхаусній кавярні проводять псевдомайстер класи чи тренінги.
Вчать і показують як робити вишиванку на поліетилені, чи сплющувати банку з листочком всередині, чи малювати якусь мазанину рівня трьохрічної дитити як концептуально так і технічно.
Кожен четвертий розповідає усім як він круто прошарився і як в нього класно виходить.
Найдивніше для мене те що більшість людських організмів сидить хитає пустими головами і киваючи промовляє: - так так, от молодець! Щось робить! Клас!
От тільки гімно це все і не вартує навіть пів копійки.
Аргументую!
Сидячи на подібних заходах і слухаючи ще одну маячню якогось "ракала" по життю, що з усіх своїх досягнень зробив два тунелі і пропердолив язика шайбою,
буквально по хвилинах можна відчути як власна свідомість затупляється і дійсно пробує усвідомити що ж такого цікавого відбувається.
Або наприклад виходить доволі симпатична яскрава дівчинка показує нескладні ілюстрації чи композиції, рівня 2-гого курсу архітектури.
Усі плескають радіють і поодинокілюди хто дійсно вміє малювати ховать обличчя в правій долоні, сповзаючій по ньому.
Складається враження що довкола домінуюча кількість тих хто нічого не вміє і навчає інших теж нічого не вміти.
Львів - нічого не вміти це тепер тут модно.
Частина Друга - Нездале Комюнюніті
Впродовж усього життя постійно ненавидів робити те що мені не подобається і старався зробити так щоб залишились лише справи які вподоби.
І от це відбулось - ми робимо ігри невеличкою командою.
В нас є ті хто нас дуже любить, кому ми подобаємось, також є ті хто не любить і звісно індивіди які ненавидять і заздрять - це усе нормально в будь якому суспільстві.
Але мова піде не про типи аудиторії а про реакцію на ту чи іншу річ незалежно від роду діяльності. Це може бути поліцейський, художник, лікар, юрист, програміст тощо.
Кожен старається розповісти іншому як йому робити його справу, при чому здебільшого це роблять ті хто нічого з себе не представляє, як в суспільстві так і вдома.
Більшість псевдопрофесіоналів та дзенодебілів з усіх зусиль концентруються на абсолютно відчужених для них сферах діяльності.
І найсмішніше що будь яке комюніті в більшості сфер діяльності складається з колосально великої кількості дзенодибілів.
Особливість нашого комюніті в будь якій сфері така що складається враження про існування 90% закомплексованої аудиториї де усі просто заздрять іншим через власну надуману або справжню неповноцінність.
Адже наскільки тупо починати конфронтацію через власну тупість, нерозуміння ситуації, некомпетентність тощо. Комюніті розробників ігор в україні не вийняток.
Мова не йде про гравців - мова про розробників, серед яких дуже малий відсоток дійсно адекватних чуваків що роблять улюблену справу.
Комюніті де кожен другий звертає увагу на присутність чи відсутність хештегу, зазначаючи власний некомпетентний кретинізм.
Натомість тому щоб хоча б якось реагувати на якість котру ті чи інші індивіди не здатні будуть продукувати.
В Україні це все схоже на озеро в яке попадає нова риба і усі мешканці озера зконцентровані щоб якомога скоріше зїсти її. От тільки життя не озеро з рибою і більшість ламає собі зуби.
Чим відрізняється реакція в не Укр соціальних групах? Ну так це ж елементарно - ті хто немає що сказати просто нічого не говорять, а ті хто має говорить по суті і радить щось дійсно корисне.
Ніхто не починає абстрактні дискусії які заздалегідь є провальними і ведуть в нікуди. Що в свою чергу відрізняє некомпетентних вискочок і самозванців від професіоналів в тій чи іншій сфері діяльності.
Адже нікому не цікаво як ти малюєш "колобків" показуючи свій скіл малювання "колобків" на рівні 3-тього класу.
Але більшість людей не розвивається впродовж десятиліть свого існування і через 10 років ця людина намалює того ж "колобка" але в кольорі! Клас.
Частина Третя - Втрачена Особистість
Мені дуже часто пишуть люди які хочуть робити ігри і хваляться скілами. Чи то геймдизайнери або художники, програмісти, звукорежисери тощо.
І от пише чувак що хоче бути геймдизайнером, розповідає як любить ігри. Заходжу і дивлюсь в його акаунт в стімі а там Dota2 і Симулятор кози... Тихенько його ігнорю.
Інший приходить і говорить що давай замутим гру де пожежник сцить на пожежі! Це ж круто і смішно коли пожежник так робить? Наголошує що гра буде іноваційна і популярна.
Третій що називає себе класним сценаристом та розробником ігор бо працює над фермами для соціальних мереж і поняття не має що таке storyline і для чого воно взагалі.
На останніх колись натрапив в непоганому місті Рівне, це було щось... Відчувати себе напівбогом не через власну досконалість а через тупість оточуючих...
На конференції часто слухаю доповіді псевдокомпозиторів котрі навіть не зроблять якісний Bitpop...а про щось складніше взагалі мовчу...
і залишається слухати звуки які можна зробити вночі на колінці з закритими очима, навіть людині що не робила ніколи звуків, достатньо поставити Cubase.
Радію одному - нам пощастило з композитором, дуже повезло.
І от зоряний час та кульмінація! Уся ця свора псевдопрофесіоналів доповідає десь на конференціях і ділиться ракальними вміннями та баченням "прекрасного"
В перервах конференції навіть особливо немає з ким порозмовляти про улюблену справу! Адже половина бачить лише гроші а не те що робить, а інша взагалі не усвідомлює чого прийшли на подію.
Ідучи додому лише думається - потрібно попасти на міжнародну конференцію і не витрачати свій час на нездале комюніті.
І головне не забути викинути у смітник, за вийнятком двох-трьох, пачку чужих візиток.
Дзенодебіл - людина що пізнала “дзен” і постійно цим хизується, адже більше нічим. Вірить в свою вийнятковість і намагається це усім довести.
